Не їхати! Чому європейським політикам слід бойкотувати Чемпіонат світу з футболу в Росії

Для початку мушу визнати: я - не настільки обожнюю футбол, як багато моїх колег та колежанок. Попри це, я охоче заражаюся настоями великого турніру й теж палко вболіваю під час цікавих матчів.

Путін та ФІФА псують ЧС-2018

Коли ми спільно з депутатами Європарламенту закликаємо глав держав та членів урядів країн-членів ЄС не вшановувати Путіна своєю присутністю на Чемпіонаті світу з футболу на російських стадіонах, ми жодним чином не бажаємо зіпсувати враження від змагання ні гравцям, ані вболівальникам. А ось ФІФА та Володимиру Путіну - так. Адже обрання Росії країною-господаркою Чемпіонату світу з футболу 2018 року було так само суперечливим, як і обрання Катару господарем ЧС-2022.

ФІФА досі наводить добрі наміри у якості аргументів на свій захист. Представники цієї організації залюбки повторюють, що проведення Чемпіонату світу служить миру, особливо з огляду на напруження в відносинах між Росією та Заходом. Таку дешеву брехню як у ФІФА, якою намагаються приховати бажання добре заробити, ще треба пошукати.

Крім того, через три дні після завершення Зимової Олімпіади в Сочі 2014 року російський президент санкціонував початок анексії Криму. Згодом за рішення укласти угоду про асоціацію з ЄС він втягнув Україну в жахливу війну, що триває вже більше чотирьох років та призвела до тисяч жертв і мільйонів біженців. У Сирії Володимир Путін підтримує диктатора Башара Асада, котрий не гребує тортурами. Від підтримки Асада Путіна не відлякують і жахливі воєнні злочини.

Значні суми грошей Кремль витрачає на підтримку антиєвропейських пропагандистських ЗМІ, а в багатьох країнах-членах ЄС - і екстремістських партій, котрі підривають ліберальні демократії на користь авторитарних систем. Такої величезної брехні, як на російському державному телебаченні, ніде не знайдеш. Це стосується й застосування хімічної зброї у Сирії, й повідомлень про отруєння родини Скрипаль, про кризу біженців, про війну в Сирії, про Україну та реакцію Заходу на російську політику. Критики та діячі опозиції, особливо в анексованому Криму, регулярно опиняються перед судом, а потім зникають за мурами виправних закладів. Навіть культ Сталіна знову розцвітає пишним цвітом. На тлі цього урочисте потискання рук на стадіоні перед численною публікою має надати ореол величі Путіну та його політиці - авторитарній усередині країни та агресивній назовні. Глави урядів західних держав не повинні мати з цим нічого спільного!

Виступи на трибунах не приносять миру

Чи варто намагатися покласти край війнам у Сирії та Україні? Безумовно. У 2014 році канцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel) та Володимир Путін зустрілися на мить на трибунах під час Чемпіонату світу з футболу в Бразилії. Хіба тодішня зустріч наблизила вирішення ситуації на сході України? Жодним чином. Так само і чотири роки потому зустрічі глав держав та урядів країн-членів ЄС з Путіним на трибунах футбольних стадіонів не наблизить нас до миру в Сирії та Україні. Нам потрібні не зрежисовані постановки, якими винагороджують російського президента, а серйозна та спільна нова спроба дипломатичної роботи з Володимиром Путіним. І для цього є майданчики для переговорів у Мінську та Женеві.

А всі інші фани та відвідувачі Чемпіонату світу не мають дати засліпити себе радістю від футболу. Вони повинні цікавитися, говорити та запитувати про несвободу та беззаконня в Росії. Було би непогано, якби після проведення ЧС-2018 більше людей дізналося про те, що в Росії Путіна відбувається не так. Наприклад, депутати парламентів могли би висунути в якості вимоги для своєї поїздки можливість відвідати політичних в'язнів. А щодо гравців, то, гадаю, вони зуміють якось дати раду тому, що один раз керівники урядів та міністри не зможуть покупатися в промінні слави футболістів.

Авторка: Ребекка Гармс, депутатка Європарламенту від німецьких Зелених