Цугцванг монобільшості. Чи стане Юлія Тимошенко втретє прем’єром?
Юлія Тимошенко залишилась єдиною, хто може допомогти президенту у випадку розвалу монобільшості
«Слуги народу» втратили здатність самостійно ухвалювати рішення. І це лише початок…
Треба визнати, що після минулорічних скандальних відставок прем’єра Олексія Гончарука та глави Офісу президента Андрія Богдана, монобільшість знаходилась у стані перманентної кризи, але вчергове про її скорий кінець заговорили зовсім нещодавно. 28 січня парламенту з другої спроби не вдалося затвердити Юрія Вітренка на посаді першого віцепремʼєр-міністра попри те, що «просити» за це призначення на засідання мегафракції приходив сам президент. Із другого заходу за відповідне рішення проголосувало 204 депутати з 226 необхідних, з них лише 177 – «слуг народу» та ще 18 від групи «Довіра», яка вже неодноразово виконувала роль костиля для парламентської більшості.
Вітренко і партійна фронда
Те, що члени пропрезидентської фракції не слухаються навіть лідера країни, виключно завдяки популярності якого їм вдалося потрапити до парламенту, не є сюрпризом. «Слуга народу» взагалі багато в чому не відповідає політичним традиціям, що історично сформувалися в Україні. Якщо раніше партія президента і була автоматично «партією влади», навіть маючи меншість у парламенті, то партія «Слуга народу» одноосібно взявши більшість у Раді, чітко пропрезидентською так і не стала.
Зсередини її рвуть на частини групи впливу, інтереси яких часто не мають нічого спільного з цілями глави держави. Численні представники фракції не тільки не збираються слухати Володимира Зеленського, навпаки – в ньому вони бачать людину, яку можна безкарно шантажувати, публічно передʼявляти їй претензії, впливати на її рішення через анонімні Telegram-канали і взагалі ставитись, як до заручника своєї посади і передвиборчих обіцянок. Не дивно, що найбільш радикальним критиком кандидатури Вітренка, підтримуваної президентом, став колишній «слуга» Гео Лерос, який з парламентської трибуни звинувачував нинішнього главу Офісу президента Андрія Єрмака в спробі «вписати себе в газові контракти» і нагадував, що «десятки мільйонів гривень гонорарів, які вони (мова про Вітренка та менеджмент «Нафтогазу, в якому той до недавніх пір працював – «Главком») собі виписали, це не в інтересах України».
Відновлювати ж єдність фракції вдається лише завдяки надзусиллям.
Після фіаско з призначенням Вітренка, Володимиру Зеленському таки вдалося відновити голосування за принципові для нього законопроєкти. Вже 26 січня партія дала 226 голосів «за» закон про референдум, який був однією з передвиборчих обіцянок президента. Цифра була тим більш значуща, бо показала здатність пропрезидентської фракції набрати в парламенті необхідну для прийняття закону більшість голосів. Перед цим «в середньому» за законопроєкти голосувало значно менше народних обранців «Слуги народу». Так, за підрахунками голови «Комітету виборців України» Олексія Кошеля, якщо у вересні 2019 року за прийняті закони в середньому голосували 231 народний депутат із партійної фракції «Слуги Народу», то у вересні 2020 року – вже 206 депутатів, а в грудні 2020 року – 211 депутатів.
Гламурні погрози Дубінського
Ще одне рішення, яке вдалося проштовхнути Володимиру Зеленському, стосувалося виключення з фракції народного депутата Олександра Дубінського. Цей процес був не менш видовищним за сюжети «95-го кварталу». Депутат, якого уряд Сполучених Штатів Америки вважає «російським агентом впливу в українській політиці», і який знаходиться під санкціями за спроби вплинути на вибори президента США, вперто не бажав покидати провладну фракцію, а у своїх негараздах традиційно звинувачував керівництво НАБУ, лідера «Центру протидії корупції» Віталія Шабуніна та абстрактних «соросят». На засіданні фракції 25 січня Володимир Зеленський двічі пропонував нардепу добровільно вийти із фракції, і двічі отримував відмову. Голові партії «Слуга народу» Олександру Корнієнку згодом довелося застосувати проти Дубінського ту саму тактику, що й проти ще одного порушника партійного спокою – Гео Лероса: за виключення депутата почали збирати голоси народних обранців. Інтрига з кількістю зібраних голосів залишалась до останнього: різні джерела називали різні цифри. У підсумку ж за виключення віддали свої голоси 198 депутатів, тобто понад 80% фракції. Може навіть здатися, що та монолітність, яку ми бачили за часів «турборежиму», потроху відновлюється, але чи це насправді це так?
Ситуація, в якій опинилась «Слуга народу», відповідає класичному шаховому цугцвангу. Найбільша проблема фракції із кількома групами інтересів всередині – це те, що навколо якого б питання не консолідувалась її більшість, воно обовʼязково зачепить кровні інтереси меншості. Відповідно будь-яка законотворча діяльність супроводжується зростанням внутрішньопартійної опозиції. За приклад можна взяти неоднозначне сприйняття однопартійцями нещодавнього рішення Володимира Зеленського про закриття телеканалів ZIK, NewsOne та «112 Україна». Проти нього відразу публічно висловився голова Верховної Ради Дмитро Разумков та голова парламентського комітету з питань податкової та митної політики Данило Гетьманцев.
Внутрішня опозиція у будь-який момент може просто розколоти фракцію і торпедувати прийняття значимих законопроєктів.
Політична чуйність Конституційного суду і привид Тупицького
Очевидно, що такі побоювання небезпідставні: той же Олександр Дубінський, який після блокування його сторінок Facebook та YouTube, перейшов на Telegram, обіцяє через два тижні назвати прізвища депутатів, що «зберегли честь в «Слузі народу», прозоро натякаючи, що ця група «чесних» цілком може піти слідом за ним. «Якщо хтось ухвалить рішення про виключення мене із фракції, я думаю, що вона буде приречена після цього», – погрожував раніше Дубінський.
Не будемо забувати і про Конституційний суд, який вступив в конфлікт з главою держави. Цей орган був завжди дуже чутливим до побажань влади, але нинішнє протистояння не гарантує Банкову від сюрпризів. Судді прекрасно орієнтуються в поточних політичних трендах, через що за потреби цілком можуть припинити повноваження нинішньої Верховної Ради так само просто і на тих самих підставах, на яких вони це зробили з парламентом попереднього скликання. Щоправда, є проблема з незрозумілим нинішнім статусом голови суду Олександра Тупицького, відстороненого президентським указом від виконання повноважень на два місяці. Однак термін двомісячного «бану» спливає вже 1 березня, після чого цей суддя може вертатися на свою посаду і продовжувати творити конституційне правосуддя (якщо, звичайно, офіси президента та генерального прокурора не придумають якийсь новий спосіб його нейтралізації).
Це, очевидно, прекрасно розуміють і в «Слузі народу», керівники якої одразу ж після виключення з фракції Дубінського один поперед одного почали виступати із заявами про те, що більшість збережеться, навіть якщо слідом за ним із фракції вийдуть усі народні депутати, повʼязані з групою впливу Ігоря Коломойського.
«Якщо навіть 15 людей вийде, то все одно буде 231 людина, і цього достатньо, щоби коаліція продовжувала працювати, якщо немає 226, тоді це створення нової коаліції, на це йде 30 днів», – випереджаючи такий розвиток подій, вже заявив голова Верховної Ради Дмитро Разумков. Важко сказати, чому спікер говорить про 15 чоловік, адже проти виключення Дубінського з фракції проголосувало 29 депутатів, а це – уже першочергові кандидати на вихід. І Разумков звичайно ж чітко уявляє, що при такому розвитку подій «слуг народу» не врятує навіть традиційна підтримка групи «Довіра», оскільки згідно ст. 83 Конституції України більшість формується парламентськими фракціями, а не групами. А значить, єдиним способом вберегти Раду від розпуску буде створення коаліції із якоюсь з інших представлених в парламенті політичних сил.
Скільки коштуватиме коаліція
І вочевидь, такий варіант подій вже обговорюється всередині владної команди, бо недаремно ж її голова Давид Арахамія раптом сказав, що «не виключає» створення коаліції з фракцією «Батьківщини». Хоча, за словами депутата, такий крок керівництвом партії не розглядався, але «що стосується потенційно коаліційної угоди – чи з пані Тимошенко, чи з якоюсь іншою фракцією, чи партією, чи групою – це загалом відкритий діалог», – вважає він. «Якщо таке об'єднання президент ініціює, тотальне, повне і комплексне об'єднання заради того, щоб врятувати Україну й українську націю, ми будемо в цьому брати участь», – одразу ж заявила у відповідь Тимошенко. Лідерку «Батьківщзини», до речі, недавно помітили у Раді за листуванням з Андрієм Єрмаком, в якому Тимошенко схвально відгукувалася про президента і запрошувала керівника його Офісу до себе в гості.
Мало хто сьогодні вже згадає, що два роки тому вже саме «Батьківщина» з усіх сил пропонувала себе як коаліційного партнера для «Слуги народу», однак ця ініціатива тоді була прохолодно зустрінута в президентському офісі. Сам Зеленський наступного дня після парламентських виборів на питання про можливу коаліцію відповідав так: «Тільки з новими обличчями... «Голос» – так. «Батьківщина» – хіба це нові обличчя? Тимошенко вже була там (в парламентській більшості – «Главком») кілька разів».
Однак сьогоднішня ситуація просто не залишає «Слузі народу» і президенту іншого вибору. Коаліційна угода з «Європейською солідарністю» неможлива з фундаментальних причин: обидві партії позиціюються як потенційні супротивники одна одної. Після введення санкцій проти повʼязаних з Медведчуком телеканалів, спалено всі мости і для можливої співпраці з «Опозиційною платформою – За життя». До того ж і в ЄС, і в ОПЗЖ спостерігають за останніми рейтингами, в яких «Слуга народу» втрачає свої позиції, і зовсім не проти переобрання парламенту, сподіваючись у випадку дострокових виборів розширити своє представництво у Раді. Що стосується фракції «Голос», то його лідери самі не проявляють інтересу до того, щоб увійти до майбутньої більшості.
Корисне уміння «перевзуватись»
Сьогодні навряд чи в партії «Слуга народу» перебувають у захваті від перспективи створення коаліції загалом і союзу з «Батьківщиною» зокрема. Тимошенко вже не раз ефективно використовувала ініціативи «Слуги народу» у власних інтересах. Днями вона ще раз продемонструвала цей фокус. Тимошенко демонстративно обернула на свою користь щойно прийнятий закон про референдум, запропонувавши спитати у народу про ціни на газ, продаж землі і заборону продажу стратегічних підприємств. Цілком логічно, що у випадку гіпотетичного референдуму виборець підтримає ініціативи Тимошенко (що буде трактовано, як підтримка її особисто) і не підтримає, наприклад, питання щодо легалізації канабісу (що буде трактовано, як недовіра особисто Зеленському, який мав необачність винести «конопляне» питання на власне передвиборче опитування). Розгубленому Зеленському залишалось лише висловити своє незадоволення тим, як швидко Тимошенко, що раніше опонувала новому закону, уміє «перевзуватись». Але давайте запитаємо себе: чи не таку б людину хотів би бачити сам Зеленський на чолі пропрезидентської фракції після всього, що йому довелося витерпіти від «своїх» депутатів?
Зараз ще зарано говорити про наявність попередніх домовленостей про коаліцію, як про доконаний факт і ніщо не свідчить про те, що в «Слузі народу» готові ділитися з кимось владним ресурсом. Проте сигнали про те, що грядуть зміни, частішають. Історія з недовірою, яку члени парламентського аграрного комітету висловили своєму голові Миколі Сольському(«Слуга народу»), розглядалась як спроба звільнити місце для кандидата від «Батьківщини» Вадима Івченка. Однак наразі фракція «Слуги народу» відклала прийняття рішення з цього приводу. Також дуже показовою є нещодавня заява Олександра Корнієнка про намір втретє винести на розгляд Ради питання щодо призначення Юрія Вітренка. При цьому в своєму інтерв’ю голова партії «Слуга народу» відверто визнав, що силами однієї лише партійної фракції таке рішення прийняти не вийде. Звичайно, що Юлія Тимошенко однозначно не задовольниться парламентськими комітетами і її умовою для створення коаліції, безперечно, буде посада премʼєра. Також незрозуміло, чи знайде така коаліція розуміння з боку наших західних партнерів.
Однак рано чи пізно перед Володимиром Зеленським постане дилема: або зміна конфігурації більшості, або перевибори з дуже незрозумілими перспективами для «слуг народу». І, видається, хтось вже почав до них підготовку. Недаремно ж спікер Дмитро Разумков зняв пафосне відео, яке швидше нагадує політичну рекламу.
Микола Поліщук, «Главком»
Читайте також: