Юрій Луценко: Маємо 150 нових Героїв України, а знаємо лише пса Патрона. Знаєте чому?

Юрій Луценко – визначна медійна постать в українській політиці. За свою кар’єру він змінив кілька політичних сил – від соціалістів Мороза до Блоку Порошенка, список якого Луценко очолював на виборах.

Юрій Віталійович був одним з польових командирів Майдану, за часів президентства Януковича став політичним в’язнем, потрапивши за ґрати. За різних урядів очолював Міністерство внутрішніх справ та Генпрокуратуру.

Бажання минулої влади зробити Луценка керівником ГПУ було настільки великим, що під його кандидатуру навіть змінили закон, скасувавши норму, що генпрокурором може бути лише особа з юридичною освітою. Період роботи Луценка на чолі Генпрокуратури оцінюють неоднозначно – зокрема, йому дорікали, що він «клав під сукно» справи, що стосувалися його тодішніх соратників. Власне, такі ж докори завжди чує кожен генпрокурор за будь-якої влади.

Вже після відставки у 2020 році Луценко оголосив, що хворий на рак. Попри це, на другий день повномасштабної війни він пішов на фронт і на цей момент перебуває у складі батальйону тероборони на Миколаївщині.

У розмові з «Главкомом» Луценко розповідає, як потрапив на фронт, які саме завдання виконує, як змінилося його ставлення до Зеленського і розмірковує про сценарії, за якими може розвиватися війна.

«Порівняно з 2014 роком це – зовсім інша війна»

Ви відразу у лютому пішли на фронт, хоча раніше було відомо про ваші серйозні проблеми зі здоров’ям. Відомо, що зараз ви на Миколаївщині. Де саме, кому підпорядковуєтесь і чим конкретно займаєтесь?

Коли почалася війна, на Лаврській, у партійному штабі «Європейської солідарності», формувався батальйон тероборони. І я, як і сотні інших людей, записався до його складу.

У перший тиждень ми отримали завдання евакуювати людей із тоді ще не повністю окупованих і розтерзаних Бучі та Ірпеня. А трохи пізніше висунулися на Гостомельське шосе і наша рота стояла перед Пущею-Водицею. Всі ми отримали автомати Калашникова, кулемети, які встановили на пікапи, трохи пізніше з’явилися каски та бронежилети. І весь час оборони Києва ми фактично провели там, закриваючи тили героїчній 72 бригаді.

Мій старший син служив солдатом-артилеристом у 2014 році. І він мене навчив такій солдатській мудрості – поки наша артилерія б’є, піхота може бути спокійною, якщо ж вона замовкає, то у піхоти виникають проблеми. Тому ми разом підтримували 72-гу пікапами, оптикою і я був дуже радий, коли з-під вікон лупила наша ствольна та реактивна артилерія.

Командиром роти у нас став генерал-полковник Павло Демчина, колишній перший заступник голови СБУ. Коли битва за Київ завершилася перемогою ЗСУ, ми всі нашим 206-м батальйоном тероборони просилися на лінію фронту. Хлопці у нас всі мотивовані. У нас у складі, окрім колишнього генпрокурора, є офіцери МВС, будівельники, лікарі, селяни, музиканти, айтішники. Багато майданівців, атовців, один із солдатів перебував зі мною у Лук’янівському СІЗО. Зрозумійте, це не якийсь політичний підрозділ, а повний зріз добровольчого руху.

У мене, звісно, окрема історія. Для мене було очевидно, що я точно піду на війну, але, зважаючи на мій стан здоров’я, це могла би бути тільки тероборона. Так я сюди і потрапив.

Я жодним чином не хочу створити враження свого геройства. Мої особисті причини бути у ТРО дуже прості. Я 25 років як політик виступав за європейську Україну і саме тут, на фронті, зараз вирішується доля цієї глобальної цивілізаційної задачі. Також я хочу довести, що у нас не робітничо-селянська армія і політичні діячі знаходяться в окопах зі звичайними українцями. Ще я хочу надавати звідси приводи для оптимізму, бо воює не тільки ЗСУ та тероборона, а всі 40 мільйонів українців.

У нинішнього керівництва держави із колишнім президентом та його політсилою склалися не дуже конструктивні відносини. Але при цьому батальйон, який патронує Порошенко, з ваших слів, легко влився у ряди ЗСУ.

Порошенко дійсно дуже допоміг, колишні депутати БПП привозили пікапи, бронежилети. Хто що міг, те й давав: хтось свій бойовий наплічник, хтось броньований мерседес, хтось притягував тепловізори та нормальну форму. Але це не партійний підрозділ, хоча Порошенко та його соратники допомагали нам організаційно і фінансово як громадяни.

Як саме цей батальйон оформлявся у ЗСУ, я не в курсі. Знаю, що принаймні у перші дні війни спілкування між Порошенком та Зеленським відбувалося дуже конструктивно. У дні, коли ворожі ДРГ залітали у столицю, між ними зникли будь-які суперечки і вони вирішували лише одну задачу – як утримати Київ. Одним із рішень було саме формування цього батальйону. Шкодую, що цієї співпраці не вистачило на довше. Протистояння двох політиків, які реалізовують гасло «Армія. Мова. Віра» – контрпродуктивне. І всередині країни, і ззовні.

Київський період для нашого батальйону був періодом злагодження, а потім ми попросилися на подальше переміщення по лінії фронту, і всередині квітня прибули до Миколаєва, де влилися до 123 бригади тероборони. Задачі ТРО приблизно однакові скрізь – це формування другої лінії оборони, блокпости, аеророзвідка та різні завдання для допомоги першій лінії, на якій знаходяться ЗСУ. Ми – лише помічники героїв з першої лінії. Приємно відзначити, що за останній місяць ми просунулися з Миколаєва на десять, а потім – ще на 10 км уперед у напрямку до Херсона. На цей момент ми вже навіть не друга лінія, а часто перша, бо ми на блокпостах і в окопах знаходимося разом із хлопцями із ЗСУ.

У чому конкретно полягають ваші функції?

Це тільки у фільмах солдати постійно стріляють. Більша частина дня – це рутина: чергування, патрулювання, заготовка дров, кухня, навчання зі зброєю. Ну і головне – риття окопів та бліндажів.

Тут взагалі треба розуміти специфіку півдня України – це рівний як стіл степ. Окопатися лопатою можна лише на 50-70 см, там, де є чорнозем, а далі починається запечена південним сонцем глина, яку майже не можна сколупнути лопатою. Тому гаруємо кайлом. У мене, наприклад, йшло 40 хвилин, аби у броніку зробити сходинки у бліндаж. Виручав бульдозер від ексдепутата БПП. Але після просування стало неможливим затягнути техніку туди, де ми зараз, вона одразу буде знищена обстрілами. Тому навантаження виросли. Мозолі теж.

Сил додає злість. Ви би бачили вщент розгромлене село, де від церкви залишилася лише одна стіна зі вцілілою іконою Божої матері.

Так вона і дивиться на руїни. А люди ж тільки почали жити – зробили ремонти, у хатах душ, туалет, кондиціонери та пральні машини були. Тепер немає ні хат, ні води, ні газу, ні електрики. Від нашого окопу-каналу за кілометрів п’ять вже знаходяться позиції російських фашистів.

Особисто про себе скажу. Не дивлячись на те, що у нас у виші була військова кафедра, я два роки відслужив, отримав звання старшого лейтенанта і потім принципово його не підвищував. Бо у інших керівників МВС, ГПУ була дурна мода бути як мінімум генералами армії. Я – солдат. Моя задача зараз проста – виконувати всі накази командирів. Тобто три години на посту спостерігати за можливим пересуванням російських окупантів, рити окопи, формувати бліндажі, готувати їжу, організовувати комунікацію між взводами на нашому опорному пункті. Звісно, займаюся доставкою припасів, оптики, БПЛА.

Це – зовсім інша війна, навіть у порівнянні з 2014 роком. Це – війна дронів та артилерії, тому головним завданням є вижити під час артобстрілу, слідкувати з неба за переміщенням ворога та якомога швидше нанести артудар у відповідь. Звісно, нам допомагають наші західні союзники – за останні два місяці мого перебування на півдні ця допомога зросла утричі. Орки її дуже відчувають. Наші безпілотники, на жаль, не панують у небі, дається взнаки заморожена з 2019 року програма українських «Фурій» та «Лелек». А у росіян багато дронів і дуже потужна система радіоелектронної боротьби.

Тому поки що у небі все тримається на волонтерстві. Це також частина моїх задач. Ну і, звичайно, в армії важливо постійно вчитися. У підрозділі вчать наші атовці, на позиціях – рашисти. Буквально кілька днів тому, коли я стояв на блокпості, вони вирішили по нас постріляти з танку, щоби виманити нашу арту, а запущений ними «Орлан» мав засікти її геолокацію. Тож мусили ігнорити. «Джавелінів» на той момент у нас не було.

Взагалі кожен день приносить нові знання.

«Підготовка до цієї війни була, м’яко кажучи, неадекватною»

Наскільки часто ви зараз спілкуєтеся з Порошенком?

Десь раз на тиждень я маю з ним телефонний зв'язок. Більше говоримо про побутові проблеми, а не про воєнні і точно не про політичні. Тут всі політичні маневри Києва здаються дуже другорядними. Хоча інколи вони дуже бісять, як, наприклад, невипуск за кордон на міжнародну зустріч опозиційного Порошенка і мера Чернігова Атрошенка.

Зло бере, що за спиною ЗСУ у країні вводять елементи лукашенківського авторитаризму.

У вас дуже насичена політична кар’єра, причому у різних політичних силах. Наскільки багато ваших колишніх колег зараз перебувають, як і ви, безпосередньо на фронті?

Я зустрів у теробороні колишнього депутата БПП Сергія Хланя, колишнього міністра транспорту Володю Омеляна, служить Олександр Турчинов. У ЗСУ багато моїх колег – ексдепутатів, експрокурорів областей, генералів ще моїх часів у МВС. Фома з гурту «Мандри» також долучився до нашого батальйону. Але він залишився у Києві, бо йому важливіше надавати людям допомогу через музику. А хтось прийняв рішення, що йому важливіше волонтерити. Тому казати, що всі, хто воюють – герої, а ті, хто цього не робить – зрадники, неприпустимо. Важливо просто знайти місце у цій 40-мільйонній армії.

Чи змінилося ваше особисте ставлення до Зеленського після 24 лютого?

Звісно, змінилося, бо все навколо змінилося. Я не приховую, що дуже критично ставився до дій Зеленського на посаді президента до початку війни і зараз також вважаю, що підготовка до цієї війни була, м’яко кажучи, неадекватною. Той, хто сумнівається у цьому, хай поставить собі питання – якщо вони знали про війну наперед, то чому, наприклад, не була розморожена програма виробництва ракет? Бо українська «Вільха» б’є на 60 км, а «Вільха-М» – на 120 км. Ми вимагаємо зараз у західних союзників те, що могли би виготовити самі. 10% програми будівництва доріг могли би дати тисячу українських або західних далекобійних гаубиць зі снарядами. Чому була заморожена програма з виробництва «Нептунів», на місце яких тепер заходять британські «Гарпуни»? Чому не літають наші безпілотники, а на їхнє місце заходять «Байрактари»?

Тим не менше, визнаю: з 24 лютого Зеленський зайняв абсолютно адекватну позицію і дуже добре робить те, що вміє краще за усіх у цій країні. А саме – подає людям сигнали готовності битися до перемоги.

Умовно кажучи, у цей час він віддав саме військову складову військовим, а сам зосередився на зв’язку із суспільством та міжнародною спільнотою?

Війна змела багато непотрібного і у суспільстві, і у політиці. І в Офісі президента також відбулася ця чистка. До війни Зеленський хотів керувати усім – і посадками дерев, і університетами... Війна це все вичистила і показала, що за Конституцією він – верховний головнокомандувач і головний дипломат країни. Саме у цих сферах у мене до нього претензій майже немає. Єдина моя претензія полягає у тому, що він не почистив своє оточення, яке захопилося дерибаном і проігнорувало підготовку до війни.

«Арестовщиною» ми принижуємо героїзм наших солдатів»

Як ви особисто оцінюєте ситуацію на фронті на миколаївському напрямку? Бо, наприклад, мер Миколаєва Олександр Сенкевич закликає громадян, які ще не залишили місто, евакуюватися через постійні обстріли.

Успіхи росіян на півдні у перші дні війни є однією з найбільших проблем. У силу нашої неадекватної підготовки до початку вторгнення вони змогли без серйозних боїв буквально у перші дні увійти до Нової Каховки, потім – до Мелітополя, Херсона, Маріуполя. Але найбільшою бідою є не тільки те, що вони прорвалися через вчасно незамінований Чонгар, а те, що вони пройшли на праву сторону Дніпра через непідірвані нами мости. Відтак вони пробували обійти Миколаїв та йти на Одесу. Захоплення чорноморських портів знищило б українську економіку. На щастя, їм це не вдалося, бо мости через Південний Буг були підірвані. Генерал Марченко зупинив їхній наступ, а тепер керівництво угрупування ЗСУ «Південь» відкинуло їх з Миколаївської області і звільняє Херсонську.

Це дуже важливо – ліквідувати окупантів на правому березі Дніпра від Херсону аж до Запорізької та Дніпропетровської області. Якщо росіяни залишаться на правому березі, це означатиме, що вони у будь-який зручний для них момент зможуть без форсування Дніпра відновити наступ на Миколаїв та Одесу. Тому наступ на Херсон з боку Миколаєва та Кривого Рогу на сьогодні є одним з найважливіших. Це означатиме не тільки звільнення облцентру і сотень тисяч людей, які на нас там чекають, а й зняття загрози для Миколаєва, Одеси та взагалі України.

Що саме потрібно для звільнення Херсонщини?

Після перших катастрофічних поразок російських військ під Черніговом, Сумами, Києвом і скрізь, коли вони просто здуру перли колонами уперед, а їхню техніку знищували десятками та сотнями, наступив новий етап. Вони зробили висновки. Я, до речі, взагалі противник того, аби показувати росіян ідіотами – цією «арестовщиною» ми принижуємо самих себе і героїзм наших солдатів. Ми маємо справу із сильним, впертим, добре оснащеним і жорстким ворогом.

Росіяни зараз воюють не тотальним наступом крупними батальйонно-тактичними групами, а невеликими – ротними, півротними групами і використовують свою головну перевагу, яку раніше не використовували. Маю на увазі наявність артилерії та ракетними системами залпового вогню, яка за чисельністю у десять разів перевищує нашу. У ході боїв ми втратили близько половини своєї артилерії. Західні союзники компенсують нам цю кількість – і ця артилерія новіша, краща, точніша. Але все одно цього недостатньо для переваги над супротивником. Один влучний постріл – це все одно не те, що 10-20 хай і косоруких, але пострілів з того боку. Тому насичення артилерією і безпілотниками – передумова перелому у цій війні.

Нещодавно пролунала новина про загибель вашого колишнього соратника Давида Жванії. Що з ним сталося, чому він став зрадником?

Ще перед президентськими виборами у 2010-му він здався регіоналам, був тим, хто скуповував «тушками» депутатську більшість. Я був проти і фактично це відкрило мені шлях до тюрми. З тих пір ми не спілкувалися. Те, що його накрила арта під час поїздки на окуповану його російськими господарями українську АЕС, свідчить, що справедливість є.

«Поки ми клали асфальт, західні союзники формували свою оборону»

Яким ви бачите найбільш реалістичний сценарій подальшого розвитку цієї війни?

Якщо чесно, ми стоїмо на цій війні завдяки мужності українського солдата, який своєю жертовністю і сміливістю компенсує кількість ворожої артилерії. Показувати пальцем на західних союзників, які нібито не хочуть нам надати артилерію, нечесно та безвідповідально. Бо у часи, коли ми клали асфальт, західні союзники формували свої оборонні фонди артилерії. Ми ж свої програми зі створення далекобійної артилерії, ракетної артилерії, морських ракет заморозили. Треба з гідністю країни, яка воює, але все ж дякувати союзникам. Щоби вони дали те, що ми мали би мати самі.

Зараз можна говорити про три варіанти подальшого розвитку подій. Перший – закріплення лінії розмежування, яка склалась фактично на сьогодні. Це – найгірший та недопустимий для нас варіант, бо росіяни тоді матимуть постійний плацдарм на правому березі. І неодмінно підуть далі. Другий варіант – звільнення нами Херсонщини і просування від Запоріжжя та Кривого Рогу аж до Перекопу. Це означатиме велику перемогу України.

Третій варіант – звільнення всієї української території, включно з Донбасом та Кримом. З мого окопу цей варіант поки що виглядає бажаним, але фантастичним. Думаю, бої на Донбасі у серпні-вересні дадуть відповідь на те, який варіант стане реальністю.

У будь-якому разі, нам важливо ще добитися членства у НАТО. Це єдиний спосіб убезпечити країну від нової війни.

До речі, чи вам відомо, чому згаданого генерала Марченка, який керував обороною Миколаєва, було посунуто з цього напрямку?

Він був потрібен, коли було дуже важко. А коли перша хвиля небезпеки відійшла, ворог був відкинутий, фронт стабілізувався, сказали, що на нього є так до сих пір і не відкрита кримінальна справа щодо так званих бракованих бронежилетів, плюс він має неприйнятні для нинішньої влади політичні погляди. Зараз він у Києві, і в мене з ним контактів немає.

Звісно, він дещо ображений. У закупівлі цих бронежилетів його звинуватив ще колишній директор Державного бюро розслідувань Труба. Коли я перебував останні дні на посаді генпрокурора, то викликав його особисто і казав: що ти робиш? Там немає ні підстав, ні доказів. Але він хотів вислужитися, висмоктати з пальця приклад модної тоді брехні про розкрадання військового бюджету. Результатом був пшик. Але справа ще й у тому, що після такої кримінальної справи і арешту Марченка бронежилети взагалі не закупали, жоден генерал не хотів ставити підпис під жодним договором, тому на війну ми вийшли без броніків. Тобто людина прямо з СІЗО, звідки його «викупив» Порошенко, внісши заставу, йде на війну, досягає певного успіху у Миколаєві і потім її просто викидають. Можете зрозуміти його настрій.

«Зеленський хоче бути президентом, за якого Україна стане членом ЄС»

Ви багато працювали у правоохоронних органах і зіштовхувались з різними оцінками результатів своєї діяльності. А як ви можете оцінити роботу своєї наступниці Ірини Венедиктової у Генпрокуратурі і явно штучно загальмованого призначення нового голови Спеціалізованої антикорупційної прокуратури?

Я мало слідкую за роботою ГПУ і взагалі не слідкую за цими інтригами з САП. Це – неприйнятне шулерство при заявленій меті вступу у ЄС. Я пишаюся тим, що моя дружина у свій день народження доповідала про поправку до Конституції щодо членства у НАТО та ЄС як стратегічного курсу України. Переможне голосування було найкращим подарунком нашій сім’ї.

Для мене вступ у ЄС та НАТО – головна мета 25 років у політиці, на майданах, при владі, у тюрмі, на війні. І опитування показують, що це воля абсолютної більшості українців. Може, це несподівано пролунає з моїх вуст, але мені здається, що і Зеленський, який більше за усе цінує успіх, реально хоче бути президентом, за якого Україна повноцінно стане членом ЄС. Але для цього всі вимоги, висунуті ЄС, мають бути виконані.

А чому ж вони не виконуються, якщо Зеленський цього так хоче?

Бо оточення Зеленського так не думає, у них кишені не зашиті і телефони з російськими абонентами не відімкнені. Боюся, що ми будемо свідками, коли бажання президента будуть збігатися з бажаннями опозиції, але саботуватимуться на рівні його команди. Так, до речі, часто було в українській історії.

От у тих же питаннях призначення нових голів САП та НАБУ буде показовим, що пересилить – бажання президента та абсолютної більшості українців бути членами Євросоюзу чи бажання оточення президента зберігати свої фінансові інтереси. Тоді ми і побачимо: чи справді ми йдемо в ЄС, стрімко змінюючись, як у свій час Польща та Чехія, чи обрали варіант Туреччини, яка зберігає авторитарне правління і кланову економіку та йде до ЄС роками і ніяк не дійде.

«Після війни почнеться нове політичне життя»

Ви збираєтеся повертатися до політичного життя? Після війни чи під час війни, бо ніхто ж не знає, на скільки вона затягнеться.

Не буду казати, що не думаю про це. Коли переможемо, я буду, як і завжди, говорити прямим текстом те, що знаю і думаю. Якщо людям буде потрібен такий політик, то я ним буду. Якщо до цього часу з’явиться нове покоління політиків, яке буде більш потрібне людям, то я до цього абсолютно спокійно ставлюся. Вважаю, що моє політичне покоління виконало свою функцію: ми втримали демократію і не допустили сповзання у Російську імперію.

Але щоби народилися нові політики і не зародився новий авторитаризм єдиного сонцесяйного, треба, аби припинилася цензура так званого єдиного телемарафону. Нові часи народжують нових героїв. А вони просто не можуть про себе заявити. При 150 нових героях і семи тисячах нагороджених у ході війни ми знаємо лише пса Патрона. Знаєте чому? Тільки тому, що він не може балотуватися.

Після війни почнеться нове політичне життя. Питання у тому, де пройде новий розподіл політиків. Бо перед війною цей розподіл традиційно полягав у проукраїнськості та проросійськості. Всі проросійські політики наразі змиті кров’ю українців сходу і заходу, пролитою Путіним і його п’ятою колоною.

На мою думку, після перемоги виникне розподіл на проєвропейських політиків, які будуть виконувати, здавалося б, дуже важкі вимоги Євросоюзу, та тих, хто буде пропонувати українцям нібито легкий шлях білоруського авторитарного популізму.

Демократія чи авторитаризм, економічна конкуренція чи владний монополізм, НАТО чи дивні формули «п’ятого колеса» колективної безпеки – ось це будуть реперні точки політичного життя. Хто буде гравцями – залежить від активності тих, хто зараз зайнятий війною.

Такі медійно активні хлопці як Мустафа Найєм, Сергій Лещенко свого часу були обрані депутатами БПП, але досить швидко стали фрондою всередині фракції і вас дуже критикували. Зараз вони цілком інтегровані у структуру нинішньої влади. Як ви вважаєте, чому вони стали їй у нагоді?

Так вони ж самі сказали, що БПП був для них вагоном для потрапляння у парламент і вони більше нікому нічим не зобов’язані. Тепер вони заскочили до іншого вагону, потім буде ще якійсь. Ці персонажі просто хочуть комфортно їхати.

Вони і їм подібні здіймали багато галасу, збивали темп – і де вони зараз, які у них перспективи? Вони сьогодні можуть самостійно йти на вибори? Лещенко, Садовий, Гройсман, клуб любителів Саакашвілі можуть сьогодні вести свою партію? Я не хочу їх образити, бо у вільній країні вони вільні робити, як вважають за потрібне. Але країну змінюють крупні партії.

Але БПП за часів президентства Порошенка був крупною партією влади, а зараз «ЄС», побудована на його уламках, такою не є.

Хто вам сказав? «ЄС» отримала другий результат на виборах. А всі, хто захотів змайструвати свій особистий маленький плотик і відчалив від корабля БПП, який знаходився у проблемній протитечії, на цих мілких плавзасобах і затонули.

Ми маємо зрозуміти на прикладі тієї ж Європи: великі партії можуть змінювати лідера, мати різні внутрішні крила, з кимось об’єднуватись, але керують державою саме вони. Конкуруючи на могутніх ідеологічних принципах. Ідеологічними партіями на сьогодні є «ЄС», «Батьківщина» та, мабуть, «Свобода». «Слуги» знаходяться у чотирирічному пошуку своєї ідеології, регулярно її змінюючи. Незмінним є лише обличчя трутня народу Тищенка.

І я впевнений, що саме за ідеологічними партіями – майбутнє. Щоправда, звичка наших виборців-агроельфів вірити у казки дає можливість жити непогано різним популістам.

Колись і ви очолювали партію «Народна самооборона», яка злилася з великою «Нашою Україною» і пройшла до парламенту під брендом НУНС. Але це була не дуже успішна історія.

Навпаки, це історія успіху. Замість проходу у парламент фракцією з 5-7% підтримки, ми обрали шлях об‘єднання. Якби не це, Янукович захопив би країну ще в 2007-му. А так НУНС з БЮТ вибили його з прем’єрства і показали людям, що є право на зміни, де їхні голоси визначають все.

«Чеченці у розмовах називали багато прізвищ, згадуючи і моє»

Ви кажете, що майбутнє – за великими проєктами. От «Слуга народу» – наразі великий проєкт, якщо дивитися на розмір фракції. Ви у нього змогли би зайти?

«Слуга народу» – пародія на партію. Після перемоги на виборах вони чітко показали свою ціль. Вони абсолютно нахабно скасували арешт комплексу команди Януковича (так звана вертолітна площадка) і зробили там партійний офіс. Своїм – усе, ворогам – репресії. Жодних помилок вони ніколи не визнають. Навпаки покривають брехнею будь-які порушення закону.

Мені комфортно у команді Порошенка. Там є євроантлантична ідеологія, перевірена репресіями командність і готовність карати своїх за доведену корупцію.

«ЄС» змінюється. Насправді, у команді Порошенка зараз – мінімум наполовину нові обличчя. І впливовими є люди, які не були впливовими ще років п’ять тому. Наприклад, Віталій Гайдукевич, який є дуже ідеологічним і називає себе республіканським консерватором. У той же час він зміг збудувати потужну команду на Рівненщині та обрати єдиного мера облцентру від «ЄС». І таких прізвищ можна назвати багато.

Як ваше здоров’я після операції та реабілітації?

Живий, все нормально. У мене операція була два роки тому, потім було 12 «хімій», складні часи. Але все нормально.

Одна біда – мій улюблений пес Черч взяв на себе мій удар і помер у той рік від онкозахворювання. Тепер на мене чекає вдома його син – Берні.

На війні я несу всі навантаження, які треба. Служба в армії дала базові знання. А 2,5 роки у тюрмі роблять будь-які побутові умови непоганими.

Чи ваш син, про якого відомо, що він воював і у якого також був рак, зараз якось долучений до армії?

Він служив у 55 артилерійській бригаді у 2014 році, а потім був комісований і не підлягає службі у Збройних силах. Зараз він знаходиться у районі Авдіївки, волонтерить.

Як зараз справи у вашої дружини Ірини, яка є, зокрема, вашим політичним соратником?

24 лютого, коли я їхав додому у Стоянку, мені подзвонили з СБУ і сказали, що чеченці, які наступали, у розмовах називали багато політичних прізвищ, згадуючи і моє. На сімейній нараді ми прийняли рішення відправляти наших дівчат на захід України, а ми з сином лишилися у Києві. Невістка на той час була на восьмому місяці вагітності, вона поїхала у Польщу, де на 9 травня подарувала старшому сину доню і нам ще одну онучку.

Моя дружина залишилася у Львові і організувала велику волонтерську компанію з десятками людей, які займалися розфасовкою та пакуванням продуктів харчування, загальною кількістю десь 1400 тонн. Поставляла їх у Суми, Чернігів, Київську область, Харків, Одесу, ну і, звісно, у наш батальйон. Зараз вона цю роботу завершила.

Після звільнення області і виходу Стоянки із «сірої зони» Ірина повернулася додому і намагається частково відновити бізнес, дати людям роботу. А ще підтримує мене в усьому, що я роблю.

Павло Вуєць, «Главком»