Журналісти, політологи та психологи про те, що не договорив президент у своєму великому виступі на телебаченні
Великого інтерв’ю з новобраним президентом Україна чекала дуже довго. За сто з гаком днів роботи Петра Олексійовича до нього накопичилося багато питань. Війна на Сході, відсутність реформ, гальмування євроінтеграції і врешті-решт вибори, на які Порошенко зібрав дуже неоднозначну команду.
Бажання викликати на розмову президента посилилось після прийняття Верховною Радою 16 вересня законів про «особливий статус» Донбасу та амністію сепаратистам-терористам. Президент виступив провайдером цих неоднозначних ідей. В соцмережах навіть стартував флешмоб «Порошенко, поговори зі мною» - із вимогою до Петра Олексійовича пояснити причини необхідності прийняття цих документів.
На діалог гарант все-таки вийшов. Сталось це через п’ять днів після скандального голосування в Раді в форматі, який дуже полюбляли Янукович та Азаров, - інтерв’ю провідним українським телеканалам.
На таке зрежисоване спілкування, що цікаво, Віктор Янукович перейшов лише тоді, коли йому геть обридли відкриті прес-конференції. На них потрапляли невідфільтровані журналісти, що часто псували настрій главі держави. Легендарним «я вам не завидую» Янукович не лише відповів на одне з незручних питань, заданих йому в Українському домі, а й поставив жирну крапку в такому демократичному спілкуванні з пресою.
Від Петра Олексійовича, який обіцяв «Життя по-новому», продовження традицій Януковича українці очікували менш за все. Попри це, перше велике спілкування нового президента з народом пройшло в стилі минулого режиму. Поведінка обраних журналістів інколи була занадто толерантною. Часом здавалося, що перед камерою майстерно розігруються заготовки.
Використовуючи звороти на кшталт «буду говорити з вами відверто», президент намагався довести свою щирість. Та між тим, у розмові він дозволив собі кілька висловлювань, які свідчать або про бажання приховати не дуже вигідний стан справ у державі, або ж про те, що його не завжди інформують про реальну ситуацію на всіх фронтах.
«Главком» обрав найсуперечливіші цитати президента, а політологи і психологи пояснили, чому главі держави доводилось говорити саме так.
«Ми значно здобули територію. Порівняно з 5 вересня – з часом підписання Мінського протоколу».
Теза про досягнення українських сил і збільшення підконтрольних державі територій підтверджується офіційними мапами РНБО. Дійсно, якщо порівняти дані за 5 вересня і 21 серпня, - загалом споглядається позитивна тенденція.
Але ситуація не на мапах, а в реальному житті дещо інша. Наприклад, Жданівка, яка начебто, згідно з даними РНБО, є «українською», насправді, вже зайнята бойовиками. 20 вересня терористи самопроголошеної республіки зірвали з місцевого виконкому синьо-жовтий прапор.
Ні в штабі АТО, ні в Раді Нацбезпеки про це ні слова. Ні слова й про те, що за останні дні під прикриттям перемир’я бойовики активно збільшують свої території. Так, за даними ЗМІ, доля Жданівки також спіткала раніше підконтрольні Україні Углегірськ, Розівку, Юнокомунарськ. Українські військові залишили Дебальцево, щоб не потрапити у полон. Бойовики взяли під контроль ще Докучаєвськ, який раніше також контролювався силами антитерористичної операції, трасу Донецьк-Маріуполь та вибили військових з селища Новотроїцьке.
Мапа 30-кілометрової зони безпеки на Донбасі, передбачувана Мінським меморандумом, яку вже презентували у ЗМІ, теж «говорить» далеко не про розширення територій, підконтрольних українським силам.
«Як тільки перестають стріляти – це смертельна небезпека для бандитів. Бо вони вже не мають підстави не грабувати, не мародерствувати, не вбивати. І це є шлях, яким їх час закінчиться. Яким чином? Через механізм, який передбачений в законі про режим місцевого самоврядування. Вибори. Вибори».
Цікаво було б дізнатися, чи дійсно Порошенко вірить в те, що шляхом місцевих виборів на Донбасі (на територіях, не підконтрольних Україні), можна буде, скажімо так, «відсунути» нинішніх самопроголошених лідерів? В умовах, коли проукраїнські налаштовані громадяни, м’яко кажучи, бояться вийти із дому.
Скоріше, місцеві вибори на Донбасі не змінять «бандитів», а легалізують їх. Таку думку вже висловив навіть прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. «Вибори – це тоді, коли громадянин України з українським паспортом і гордо піднятою головою йде по вулиці свого міста, селища чи району, де на вулиці реклама, при цьому людина може зустрітися з кандидатом, дізнатися його програму, спитати про все, що його цікавить, - зазначив він. - Вибори – це коли є конкуренція, коли будь-яка політична партія може висунути свого кандидата. Уряд профінансує місцеві вибори на Донбасі, якщо нам скаже ЦВК». А тим часом ЦВК готується до виборчого процесу на Донбасі лише на 13 округах (з 21-го в Донецькій та 11-ти в Луганській області).
Та й не треба забувати результати травневого референдуму за незалежність регіону, результатом якого стала «улюблена» цифра Путіна – 97% (так само на шляху «любові» до РФ в свій час «салютували» і Придністров’я, і Гагаузія). Скільки людей тоді прийшло, та хто з них як голосував – ми ніколи не дізнаємося. А от «ЦВК ДНР» вже показала свою готовність виносити необхідні вердикти буквально за кілька годин, «не відходячи від каси».
«Всі ці домовленості і ці закони, - спроба сформувати перехідний період для, фактично, ліквідації ДНР і ЛНР. Тому що після місцевих виборів не буде цих республік. Влада має бути у новообраних органів місцевого самоврядування. Чи вдасться це зробити – отут я не впевнений. Але якщо не вдасться це зробити – ці вибори втрачають сенс», - коментує цю норму керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. Досить високо в цьому контексті оцінює ризики його колега, директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. «Якщо під виглядом виборів в органи самоврядування бойовики отримають повний контроль над регіонами, тобто отримають владу не лише на рівні місцевого самоврядування, а зосередять вплив по всій системі регіональної влади, тим самим, знизивши до мінімуму контроль центру – ризики дуже високі. Тоді просто відбудеться електоральна, політична і правова легалізація бойовиків», - зазначив він у розмові з «Главкомом».
«Ті, хто робив терористичні акти, створював терористичні організації, збивав літак, мародерствував, ґвалтував, знущався над полоненими, знущався над загиблими - є низка статей, передбачений в Кримінальному кодексі – ніякого шансу потрапити під амністію не мають».
Доводити свою непричетність до вказаних злочинів бойовикам та представникам самопроголошених республік доведеться в судах та прокуратурі, що будуть призначатися української стороною. Це плюс. Але президент забув згадати і про мінус. Керівники новообраних органів місцевого самоврядування матимуть право їх погоджувати.
«Всі ці позиції будуть пропонуватися українською владою, - зазначив президент, - центральною, або у відповідності до законів – про міліцію, про судоустрій, про прокуратуру та інше. Вони будуть мати право схвалити це». Якщо не схвалять – буде інша кандидатура. Знову не схвалять – знову інша. І так до тих пір, поки не буде знайдений компроміс. Петро Олексійович впевнений, що кінцевий компроміс в будь-якому випадку не буде таким, який би підтримав чи виправдав вчинки бойовиків та представників самопроголошених республік. Але практичні гарантії поки що не видаються такими ж стійкими. «Скоріше за все, кандидатури будуть узгоджуватися довго, або його просто не буде», - зазначає в коментарі «Главкому» Вадим Карасьов. Також, на його думку, не варто сподіватись на те, що суди і судові процедури будуть публічними і прозорим. Тим паче, що ми вже розглянули сумніви з приводу того, як може виглядати там місцева влада.
«Ніяких розбіжностей думок щодо мирного плану, щодо пріоритету мирного розвитку подій в трикутнику Президент – Парламент – Уряд немає. Абсолютно тверде переконання і скоординовані дії, що нам потрібен мир. Я жодного разу не чув від Яценюка будь-якої відмінності думок щодо пріоритету мирного плану».
Якщо б розбіжностей в трикутнику Президент – Парламент – Уряд у розумінні плану миру дійсно не було, Порошенку б не довелося приїжджати в Раду 16 вересня і жорстко «переконувати» депутатів в залі проголосувати як треба.
Щодо відсутності «розбіжностей» безпосередньо з прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком. Загалом, він за мир. Але в той же час глава уряду вже попереджає: «Якщо це перемир’я закінчиться так, як закінчувались всі попередні перемир’я, і не тільки в Україні, іншого варіанту не буде – воєнний стан», - зазначив він після підписання договору в Мінську. Головним плюсом введення воєнного стану Яценюк називав перехід країни виключно на військові «рейки», починаючи від громадянської оборони і закінчуючи тим, що військове командування отримає всю повноту влади.
За словами Арсенія Петровича зупинка вогню зараз необхідна, що зберегти життя, перегрупуватися. «Чи вірю я російській Федерації та її президенту? – запитав прем’єр після підписання мінського договору. – Категорично ні. Чи змінив президент Путін свої плани? За яких умов? Його план – це повернення Україну у сферу впливу Росії, в будь-якій формі. Або захоплення її військово чи політично, чи знищення держави як такої».
«Що від мене вимагали?.. Негайна ратифікація угоди! Та чекайте, Європа ж ще не ратифікує... Якби ми ратифікували її, умовно кажучи, в липні, Європарламент ратифікував би це аж в наступному році. Традиційна процедура: чотири місяці готується питання ратифікації. І лише наше прохання про синхрон дозволило це підготувати за три тижні. Це ж очевидно».
Незважаючи на те, що і Україна, і Молдова підписали Угоду про асоціацію з ЄС в один день - 27 червня, наш сусід ратифікував її вже на початку липня. А в середині липня Європейський парламент закликав країни-члени ЄС та Україну оперативно ратифікувати ту ж угоду, щоб скоріше розпочати імплементацію. Чому Порошенко сьогодні не говорить про це? Нагадаємо президенту, що тоді ж європейські депутати запевняли, що завершать процедуру ратифікації зі свого боку в найкоротші терміни.
В уряді тим часом визнали, що питання ратифікації не рухалося з місця через тиск Російської Федерації. В МЗС хотіли запобігти негативному впливу на торгівлю з російською стороною в майбутньому. За словами заступника міністра закордонних справ Лани Зеркаль, РФ погрожувала тим, що застосує положення 6 до Угоди про зону вільної торгівлі в СНД і виведе з нього Україну. Врешті, ратифікований документ був аж 16 вересня.
-- Якби Петро Олексійович був собою, він був би більш переконливим
Шевченко Алевтина, консультуючий психолог
Склалося таке враження, що президент використовував завчені емоційні прийоми. Це все ж таки публічний виступ, а інтонації були такі, що начебто з нами говорять за склянкою чаю. Мені здається, що якби Петро Олексійович був собою, він був би більш переконливим. Сам по собі він достатньо виразний чоловік. Йому під час розмови, звичайно, потрібно підбирати слова, бо ситуація в країні неоднозначна. Можливо, йому неможна говорити всю інформацію, але про це потрібно говорити. Це і буде щирістю.
Що стосується жестикуляції президента. Будь-яка жестикуляція – це посилення думки, посилення емоцій, або намагання замінити емоцію якимось жестом… Президент намагався усе зробити, щоб бути відкритим. Ця певна вимушеність у його поведінці, оскільки президент не міг бути відкритим у тій мірі, в якій йому в даний момент хотілося би…
Коли президент переходив на «ти», він показав свої реальні стосунки з журналістами… Взагалі то це називається фамільярністю… Але він шукає щирий тон, хотів сподобатися людям, скоротити дистанцію.
У нього була інтимна, батьківська інтонація, так як говорять хороші батьки зі своїми дітьми. Це батьківський гіпноз, є таке поняття. Є материнський, і є батьківський. Коли ведеться розмова очі в очі, виникає довіра. Порошенко – людина сімейна. І, що не кажіть, якийсь сімейний тон був присутнім у його мові.
-- Обставини значно сильніші за можливості президента
Покальчук Олег, соціальний психолог
Я побачив щиру і емоційно вмотивовану людину, яка перебуває в обставинах, які значно сильніші за її можливості. У другій половині передачі після запитання Андрія Куликова («Ви сказали про єдність під час виборів. Це тому ви у списку свого блоку зібрали таку різноманітну компанію?) президента почали розпирати внутрішні суперечності, оскільки відповіді, які він міг би дати як людина, він не має право дати як політик, як президент країни. Тобто питання послугували чітким вододілом між двома типами поведінки, після якого у відповідях почався політик.
Відповідаючи на запитання, Порошенко вжив маніпулятивний прийом, він розбив запитання журналіста на кілька дрібніших і почав відповідати на одне з них, найбільш зручне та і на те, не по суті. Далі це пройшло в такий схвильований монолог, але на питання він усе одно не відповів. І надалі розмова ішла по такому ж сценарію (коли Порошенко не відповідав на те, про що його запитували, - «Главком»)…
Що стосується міміки і жестів (президент торкався носа, стукав пальцями по столу, «Главком»). Дрібна моторика неминуче активізовується в період хвилювання. Частина жестів як правило засвоюється через спілкування людей з твого оточення, яке для носія тих жестів є авторитетним. Порошенко, будучи відомою і впливовою людиною, безумовно, спілкувався із сильними світу цього, бачив як вони поводяться. Але це все не технології, а звичайні риси поведінки… Зверніть увагу, коли він починає рахувати, робить це по-європейські, починаючи з великого пальця. Це невербальне підкріплення своїх слів, нічого більшого…
Перехід розмові з журналістами на «ти» у цьому випадку - не фамільярність, у цьому немає нічого дивного. Це захисна реакція від запитань. Він цих усіх людей (журналістів) знає особисто, Але коли людина переходить на особистості і нагадує особистісний контакт, хоча розмова була у протокольних рамках, то це означає, що його підсвідомість просить про поблажку. Мовляв, ну дайте її мені, ми ж з вами знайомі, ну хіба ви не розумієте, в якій ми опинилися ситуації? Ви ж розумні люди!
…Було декілька запитань, які президент сам собі поставив, а потім на них же сам і відповів. Це тому, що він поспішає задати свої рамки пояснень того, що відбувається в країні. Він розуміє, що у виборчий період, і не тільки у виборчий, його конкуренти пояснюватимуть ситуацію по-іншому. Він хоче дати свою розстановку пріоритетів, і тому спішить сказати це від першої особи.
Президент нервував. Говорила про його нервування, перш за все, зміна міміки. Щодо почухування голови і носа, то це все достатньо природне, нічого незвичного в цьому не було. Президент під час інтерв’ю почувався вільно, можливо навіть надто вільно. У нього темперамент жвавий і динамічний. Тобто для нього простіше активізувати міміку і артикуляцію. Посилення цієї динаміки свідчить про знервованість.
Коментарі — 0