Росія переконує США повернутися до механізму морської торгівлі, який втратив для України будь-який сенс
Одним з основних каменів спотикання української і російської сторін під час нещодавніх перемовин-консультацій в Ер-Ріяді стала реанімація Чорноморської зернової ініціативи, більше відомої як «зернова угода».
Причому, на відміну від 2022 року, коли в розблокуванні експорту з власних портів була зацікавлена насамперед Україна, а росіяни постійно шукали приводи його зірвати, зараз на реінкарнації угоди наполягає саме країна-агресор.
Помічник Путіна Юрій Ушаков напередодні раунду перемовин у Саудівській Аравії повідомляв, що вони будуть присвячені саме можливому поновленню Чорноморської зернової ініціативи, яка «стосується безпеки судноплавства в акваторії Чорного моря». Речник Кремля Дмитро Пєсков уточнив, що відновлення «зернової угоди» було пропозицією американського президента Дональда Трампа і нагадав, що попередня угода, яка діяла у 2022-2023 роках, передбачала низку зобов’язань перед російською стороною, які так і не були виконані.
Водночас українська сторона дала зрозуміти, що у реанімації «зернової угоди», принаймні у тому вигляді, як раніше, вона не зацікавлена. Україна давно налагодила експорт Чорним морем і без «благословення» росіян.
Кремлівське дежавю
Як відомо, американці, що позиціонують себе в цих мирних перемовинах за посередника, оприлюднили дві окремі заяви за результатами зустрічей з українською та російською делегаціями. Перший пункт, що стосується домовленостей щодо безпеки на морі, ідентичний в обох заявах: «США та Україна/Росія домовилися забезпечити безпечне судноплавство, виключити застосування сили та не допустити використання комерційних суден у військових цілях у Чорному морі». Про жодну «зернову ініціативу» в цих заявах мови не йде.
Втім згадка про неї з’явилася в «підсумках зустрічі експертних груп Росії та США», що були викладені на сайті Кремля.
«Відповідно до домовленості президентів Росії та США російська та американська сторони домовилися забезпечити реалізацію «Чорноморської ініціативи», що включає забезпечення у Чорному морі безпеки судноплавства, незастосування сили та недопущення використання комерційних суден у військових цілях при організації належних заходів контролю шляхом огляду таких суден».
Крім того, і в американсько-українській, і в російській версії заяв з’явився пункт про те, що США сприятимуть відновленню доступу російського експорту сільськогосподарської продукції та добрив на світовий ринок, зниженню вартості страхування морських перевезень та розширенню доступу до портів та платіжних систем для проведення таких операцій.
Але росіяни при цьому виявили самодіяльність та перераховували низку умов, які містяться тільки в їхній заяві: зняття санкційних обмежень з Россільгоспбанку та інших фінансових організацій, задіяних у забезпеченні операцій з міжнародної торгівлі продовольством та добривами, підключення їх до системи SWIFT, зняття обмежень на обслуговування у портах суден під російським прапором, на роботу страхових компаній з вантажами продовольства та добрив тощо.
Виконання деяких з цих умов (те ж зняття санкцій з Россільгоспбанку та доступ до SWIFT) РФ вимагала якраз, шантажуючи свого часу виходом з «зернової угоди». І от тепер вони повертаються під соусом повернення «Чорноморської ініціативи», яка поки існує тільки в уяві росіян. І тільки Росія наголошує на необхідності огляду комерційних суден – саме таку процедуру вона застосовувала щодо українських суден під час дії «зернової угоди». При цьому, м’яко кажучи, зловживала цим правом: робота «зернового коридору» гальмувалася через нескінченні перерви та чаювання перевіряльників, через що його пропускна спроможність лишала бажати кращого. Утім, альтернативи для українського експорту морем на той момент не було. Після того ж, як Україна посунула з Чорного моря російський флот та налагодила експортні поставки морем власними силами, попри постійні обстріли портової інфраструктури, сенс для неї у поверненні до старої тимчасової схеми знайти важко.
Що сталося з першою угодою
Іронія полягає в тому, що Росія свого часу сама з помпою поховала «зернову угоду», яку зараз так вперто хоче повернути.
«Чорноморська зернова ініціатива» була укладена у липні 2022 року у Стамбулі окремо Росією та Україною із гарантами угоди – ООН та Туреччиною. Ця домовленість мала розблокувати експорт через українські порти, зокрема, для поставок продовольства у «країни третього світу» в Африці та Азії задля уникнення голоду. Принаймні країна-агресор подавала таку «поступку» зі свого боку як гуманітарний крок. Документ мав опцію пролонгації, якою сторони майже рік користувалися, хоча Москва чим далі, тим більше виявляла своє незадоволення дією угоди. Наприклад, Росія призупиняла свою участь в ній через атаку українського безпілотника на російські військові кораблі в Севастополі, а також періодично заявляла, що остаточно з неї вийде, якщо не будуть задоволені її «хотєлки» щодо того ж підключення Россільгоспбанку до SWIFT.
Остаточно домовленості розвалилися 17 липня 2023 року, попри листи до Путіна генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша, де той пропонував росіянам і підключення до SWIFT, і шляхи подальшого полегшення російського експорту продовольства та аміаку, та впевненість у продовженні угоди одного з її гарантів – президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана. У Кремлі заявили, що їхні вимоги ігноруються і пообіцяли повернутися до угоди коли-небудь потім, коли їх будуть готові задовільнити. Також формальною підставою для виходу Росії з угоди став підрив Кримського мосту у ніч проти 17 липня.
У російському МЗС тоді пояснили, які наслідки матиме припинення участі країни-агресора в «зерновій угоді»: «Це означає відкликання гарантій безпеки судноплавства, згортання морського гуманітарного коридору, відновлення режиму тимчасово небезпечного району у північно-західній акваторії Чорного моря та розформування Спільного координаційного центру у Стамбулі»
Аби наочно продемонструвати, що таке «відкликання гарантій безпеки судноплавства», Росія посилила обстріли українських портів. Натомість український президент Володимир Зеленський заявив, що безпосередньо з Росією у України не було жодних домовленостей і навіть після смерті «зернової угоди» буде зроблено все, аби робота чорноморського коридору була продовжена.
І, попри сподівання Росії, Україні вдалося вже з серпня забезпечити функціонування морського коридору через територіальні води Румунії та Болгарії та його безпеку завдяки посиленому протиповітряному захисту та поступовому витісненню російського флоту з регіону.
Навіщо це?
Нинішній статус-кво дозволяє Володимиру Зеленському заявляти: «Усім треба зрозуміти: припинення вогню в Чорному морі важливо передусім для руських. Вони давно не контролюють коридор. Ми контролюємо ситуацію». Він також запевнив, що Україна не дозволить Росії захопити контроль над продуктовим коридором.
Виключає таку можливість і міністр аграрної політики та продовольства Віталій Коваль. «Український експорт агропродукції сьогодні можливий завдяки Збройним Силам України, які забезпечують безпеку судноплавства в Чорному морі. Повернення до інспекції суден третіми сторонами, як це було під час старої Чорноморської ініціативи, – неприпустиме. Україна самостійно контролює свій експорт і продовжує забезпечувати продовольчу безпеку для понад 400 млн людей у світі. Наше зерно стабільно надходить на міжнародні ринки, і ми дотримуємося принципу вільної та безперешкодної торгівлі», – заявив він у коментарі «Главкому».
Якщо повернення «зернової угоди» на стіл перемовин на пару з Росією будуть настійливо просувати США, це поставить Україну у непросту позицію. З одного боку, якщо Росія реально припинить удари по портовій інфраструктурі та розблокує можливості використовувати той же Миколаївський порт, це гіпотетично надасть можливість для збільшення українського агроекспорту. З іншого – виникають ризики часткового повернення Чорноморського флоту на кримські бази, звідки їх вигнали ЗСУ, та облаштування російських пунктів спостереження на тих же «вишках Бойка».
Не кажучи вже про те, що ідея росіян щодо інспекції комерційних суден та фактичне повернення до ситуації 2022–2023 років вочевидь передбачає й захід російських кораблів за межі східної частини Чорного моря, що є «червоною лінією» для України. Перед перемовинами в Ер-Ріяді росіяни навіть вкидали інформацію, що однією з умов Кремля для перемир’я в Чорному морі нібито буде можливість спільної експлуатації Одеського порту. Офіційно про такі фантастичні вимоги нічого не повідомлялося, але, враховуючи апетити росіян, мало хто здивується, якщо вони пролунають у наступних їхніх відірваних від реалій заявах.
Видання The Economist констатує, що нова чорноморська угода у будь-якому випадку вирішить не багато питань: «Україна вже відкрила свій морський торговий коридор, даючи відсіч російському флоту та відправляючи вантажі через територіальні води дружніх держав. У найкращому разі, якщо угода допоможе запобігти атакам на порти, об’єкти в українському порті Миколаєві можуть знову відкритися, а страхові ставки можуть трохи впасти. Для Росії можуть бути полегшені умови експорту». Водночас, видання зазначає, що українські та європейські чиновники стурбовані тим, що Америка йде на послаблення санкцій проти Росії без реальних поступок з її боку.
На одному з останніх брифінгів Володимир Зеленський розповів, що угода щодо безпеки у Чорному морі, з якою погодилися США та Україна, мала розповсюджуватися на інфраструктуру морських портів і міст, де є портова інфраструктура. Але питання поки зависло у повітрі через нерозуміння, хто саме має проводити моніторинг виконання угоди. За словами Зеленського, росіяни та американці запропонували для моніторингу ударів по енергетиці Саудівську Аравію, як нейтральну третю країну, що було «трішки дивно» через відсутність у аравійців необхідних засобів, розвідки та відповідних професіоналів. Водночас український президент додав, що для моніторингу безпеки у Чорному морі були б дуже логічними кандидатури Туреччини, США, Британії, Франції та таких країн Чорноморського узбережжя як Румунія та Болгарія.
«Трубку не брали по два тижні»
Ті, хто брав участь в організації першої «зернової угоди», згадують, що з українського боку тоді діяла така процедура: спочатку інформація від агровиробників та трейдерів подавалася до Мінтрансу, де на місяць наперед формувалися попередні плани, які, втім, не завжди витримувалися. Потім ці заявки передавалися в координаційну групу в Стамбулі. При Кабміні діяв координаційний штаб за участю Мінтрансу та Мінагро, де обговорювалося поточні проблеми, що накопичилися за тиждень і вносилися оперативні корективи.
Одним з головних переговорників з турецької сторони був нинішній міністр оборони, а на той час рядовий народний депутат Рустем Умєров, який вже тоді користувався неабиякою довірою Банкової. Умєров знає турецьку мову плюс був достатньо дипломатичним, аби згладжувати гострі питання, які постійно виникали. За своєю лінією також по цій темі працювало Головне управління розвідки. З турецької сторони ключову роль відігравав тодішній радник Ердогана, а нині голова розвідки Ібрагім Калін, який був ключовим комунікатором з росіянами.
«Усі розмови відбувалися через турків, – згадує в розмові з «Главкомом» один з учасників того процесу з боку уряду. – Бувало, нам треба було погодити, наприклад, прохід трьох кораблів. Ви погоджуєте це з турецьким представником, а він – вже з якимсь росіянином. А цей росіянин міг по два тижні просто трубку не брати або ще щось. І так треба було фактично про кожну партію домовлятися, інакше турки просто не пропускали корабель. Ще й правила по кілька разів змінювалися – наприклад, щодо кількості кораблів, які росіяни були готові пропускати на місяць, і постійно вигадувалися якісь нові вимоги».
Окрема історія – робота з трейдерами, які періодично вимагали, аби саме їхнім вантажам віддавався пріоритет. «З ними ми самі вирішували питання, турки в це не лізли, – каже співрозмовник «Главкома». – У нас була пропорційна черговість: третина кораблів з Одеського порту, третина – з Південного, третина – з Чорноморська. Але без претензій, звісно, не обходилося. Наприклад, хтось з трейдерів по дорозі перекинув корабель з Чорноморська, куди він плив на початку, до Одеси, виникала якась плутанина з квотами, починалися емоції. Але 90% таких історій були просто через непорозуміння.
Була одна емоційна історія з експортерами олії. Старі компанії (Cargill, «Кернел») були незадоволені тим, що мають таку саму квоту, як і трейдери, що тільки вчора з’явилися. Тому доводилося на якомусь етапі запроваджувати «коефіцієнти історичності». Також українська сторона підіймала тоннаж кораблів, аби більше продукції можна було вивезти, і ті, у кого були менші кораблі, були незадоволені, але це було в загальних інтересах».
Доходило до того, що в останні місяці роботи «зернової угоди» росіяни почали на свій розсуд обирати судна, які вони будуть обстежувати, щоб створити ще більшу плутанину у черзі. Цілком логічно, що «зерновики» не в захваті від перспективи повернення до такої екзекуції.
«До війни ми вантажили на місяць близько 7 млн тонн зернових на місяць завдяки тому, що працював Миколаївський порт, а під час дії угоди – в кращому випадку 3 млн тонн. Зараз – близько 5 млн тонн, – каже президент Української зернової асоціації Микола Горбачьов. – І проблема була навіть не в обсягах, а в тому, що ми не знали, коли судно зайде і коли воно вийде. А кожен день простою такого корабля на 50 тис. тонн коштує десь $25-30 тис. Якщо ти 40 днів простоїш, то $20-30 на тонні втрачаєш».
На сьогодні, за словами Горбачьова, вартість перевалки в портах хоч і знизилась у порівнянні з першими роками війни, але все одно лишається на досить високому рівні. Найнеприємніша ж стаття видатків – страховка, яку українські аграрії вимушені платити через регулярні прильоти по портах. Якщо потужностей інфраструктури поки вистачає, то вартість логістики відчутно відбивається на конкурентоспроможності українських виробників.
Ракетні удари по українських портах та елеваторах спровокували ріст страхових ставок для українських кораблів
Аграрії, звісно, були б зацікавлені у тривалому перемир’ї на морі, проте точно не у вигляді повернення «зернової угоди» у минулому форматі.
«У нас досі заблокований порт в Миколаєві, який до війни відвантажував 25-30% всього експорту з України, давав змогу конкурувати портам і отримувати найефективніші ціни для сільгоспвиробника, – нагадує Горбачьов. – Наприклад, такі великі компанії як «Нібулон», Bungue мають там термінали. Тому Миколаїв хотілося б повернути.
Якщо буде якась угода, що відкриє вільне судноплавство по Чорному морю, яке було до війни, – це, звісно, було б чудово. Бо на сьогодні наші кораблі йдуть через румунські територіальні води, потім – через болгарські та турецькі. Маршрут став довшим, і кораблі очікують в румунських територіальних водах перед тим, як зайти в українські. Якщо можна буде йти нейтральними водами, то це зменшить вартість і проходження, і страховки судна. Але якщо знову повертатися до того, що росіяни будуть лізти в усі щілини та навіть баластні води перевіряти, то зрозуміло, що ми проти такої процедури».
Торгівля порожнечею
В українському політикумі думки щодо повернення до «зернової угоди» в старому вигляді – також одностайні.
«У Чорному морі стратегічно ситуація нас більш-менш влаштовує, бо Росія там втратила контроль і домінування, – каже керівник парламентського комітету з зовнішньої політики Олександр Мережко. – Наразі ми там тримаємо ситуацію під контролем, і зерновий коридор можемо забезпечити й без Росії. А росіяни намагаються продати ніщо: витиснути максимум поступок, причому серйозних, нічого не пропонуючи взамін. При цьому на пропозиції американців, з якими ми повністю погоджуємося без застережень, Путін постійно висуває нові вимоги. Тому це питання до Трампа – чому він не реагує? Я вже втомився західним колегам пояснювати, що не треба вести перемовин з Путіним взагалі, єдиний спосіб чогось домогтися від нього – це чинити тиск і все».
На думку нардепа, «зернова угода» як така, росіян хвилює лише як елемент затягування часу та тестування Трампа на слабкість. Україні ж треба погоджуватися тільки на те, що зафіксовано у спільній україно-американській декларації, де нічого про «Чорноморську ініціативу» не сказано.
З політиками погоджуються й військові експерти. Керівник інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець бачить небезпеку в тому, що після того, як російський флот вдалося відігнати в район Новоросійська, через потенційні «мирні домовленості» зона українського впливу може розмитися і фактично всі здобутки попередніх двох-трьох років бойових дій зведуться нанівець.
Експерт вважає, що поновлення «зернової угоди» могло б бути корисним у разі отримання гарантій невикористання ударних озброєнь по українських портах, але не вірить в довгостроковість цих гарантій, навіть якщо на деякий час на морі настане тиша.
«І що ми за це ми заплатимо стратегічно? – задається питанням Згурець. – Можливе скасування санкцій проти РФ де-факто руйнує весь каркас впливу на неї. Для Росії це було б надзвичайно важливо, аби розхитати всю цю систему. Історія з Чорним морем має ефект троянського коня: якщо вийде скасувати санкції – це було б супер для росіян, якщо не вийде – то вони можуть зіштовхнути лобами Трампа і Євросоюз. Без згоди європейців ці санкції все одно скасувати неможливо, тож ніби цей проєкт не можна реалізувати. Але зараз Росія може розраховувати на істеричність Трампа, який починає і на ЄС тиснути так, як він наїжджав на Україну, що, мовляв, вони не хочуть мирного вирішення конфлікту».
Згурець не вірить, що дійде до повернення російських кораблів до кримських портів, хоча визнає, що такий ризик існує. «Ба більше, виникає питання, чи не дійде до відкриття протоків Босфор і Дарданелли з боку Туреччини, якщо для неї будуть знайдені якісь преференції. Звісно, Туреччині не вигідна поява російських кораблів знову в Чорному морі, але зараз складаються такі пасьянси, які важко спрогнозувати», – зазначає експерт.
Колишній речник Генштабу ЗСУ полковник Владислав Селезньов констатує, що росіяни не приховують свого бажання поширити контроль над всією акваторією Чорного моря. І, в першу чергу, їх цікавить припортова інфраструктура Одещини. «Їм муляє той факт, що вони зараз не можуть контролювати, що саме заходить з кораблів на територію нашої країни та повертається зворотнім напрямком. Є така фраза: «Ми – жінки: особи слабенькі, вразливі, нам багато не треба, нам потрібно все. Певною мірою вона стосується і психотипу Путіна. Відповідно, нам хочуть підсунути угоду, з якої Україна жодних зисків не має, а росіяни, окрім того, що зможуть повернути свої кораблі до Криму, ще й отримають зменшення санкційного тиску», – констатує Селезньов.
Полковник звертає увагу на те, що поки «зернова угода» – це лише забаганки кремлівського правителя, які Сполучені Штати не підтверджують і не просувають, і не вірить, що ці «перемовини заради перемовин» завершаться чимось конструктивним.
Тим більше, що останні химерні заяви Путіна, які вже викликають роздратування навіть в американців, лишають все менше сумнівів, що Кремль під ширмою перемовин лише затягує час. Утім, це не скасовує небезпеки того, що Росія зможе умовити Вашингтон на виконання хоча б частини своїх вимог. Так, перший заступник постпреда Росії при ООН Дмитро Полянський заявив, що зараз відкривається вікно можливостей для реалізації тієї частини угоди, яка стосується поставок російської сільськогосподарської продукції на світові ринки.
«У подальшому це приведе нас до моменту, коли ми зможемо реалізувати «зернову угоду повністю», – впевнений путінський чиновник.
От тільки навіщо Україні підігравати Кремлю у поверненні «колишньої величі» на Чорному морі – питання риторичне.
Павло Вуєць, «Главком»
Читайте також:
Коментарі — 0