Чому чоловіків уряд досі не відпускає за кордон?

Декілька тижнів тому написав колонку про своє бачення щодо заборони на виїзд чоловікам з України у воєнний час. Отримав дуже багато відгуків.

Публічно отримав відповідь від прем’єра, який заявив, що уряд свою позицію змінювати не збирається, і поки йде війна, всі чоловіки призовного віку мають залишатися в Україні.

Питання неоднозначне, щодо нього нема єдиної точки зору у суспільстві. Я для себе також зрозумів: ті, хто за обмеження виїзду, бачать у такому підході справедливість. Діє викривлена логіка: якщо хтось воює, то інші теж мають воювати або сидіти і чекати. Часто це просто перегини з патріотизмом або залишки радянського мислення, коли обмежували персональні свободи людей заради єдиної мети.

Я – за прагматичний підхід, спрямований на підсилення військової й економічної потужності нашої країни та максимальне врахування свобод громадян, бо інакше за що ми тоді воюємо?

Решта мають заробляти та утримувати сім’ї, підтримувати нашу економіку, розвивати себе та дітей.

Але пропоную звернутись до мови цифр і подумати разом, наскільки адекватним є рішення щодо обмеження виїзду чоловіків.

Наразі у країні знаходяться близько 10,5 млн чоловіків призовного віку, тобто віком від 18 до 60 років. Всім їм заборонено виїзд за кордон через потенційну необхідність призову у випадку наступних хвиль мобілізації.

Наразі безпосередньо у військових діях та забезпеченні правопорядку задіяні біля 600 тис. (ЗСУ, спецслужби, Нацгвардія, поліція, тероборона).

Максимальна кількість, яку можемо мобілізувати та підготувати, – 1 млн осіб (це абсолютний максимум), оптимально – 500 тис.

Отже, потенціал залучення чоловіків до військових дій – від 600 тис. до 1,6 млн. Таку кількість мотивованих служити знайдемо без проблем – на мою думку, їх не менше 3 млн по всій країні. Додаймо сюди ще 200 000, що працюють у бюджетній сфері.

Всі вони наразі мають можливість працювати лише в Україні. Водночас у дуже складних умовах – відсутність інвестицій, пошкодження виробництв, порушення міжнародної співпраці, ускладнення розвитку нових ринків (іноземці до нас не приїжджають через небезпеку, а ми до них – через заборону), і все це в умовах різкого скорочення попиту на ринку внутрішньому.

Розглянемо три теоретичні сценарії

Сценарій 1. Війна закінчиться протягом двох місяців, як українцям обіцяли деякі розпіарені аматори-всезнайки. Тоді сенсу зберігати заборону на виїзд нема – бо за цей час їх ні призвати, ні підготувати до ладу неможливо. Але і втрати від збереження заборони не будуть великими за такий короткий проміжок часу.

Сценарій 2. Війна закінчиться протягом року. За цей час частково можуть бути мобілізовані десь 500 000 чоловіків. А ось понад 9 млн чоловіків не будуть задіяні у війні – вони витратять всі свої заощадження, втратять кваліфікацію, деякі зіп’ються через нереалізованість чи розірвані зв’язки з родинами. Я вже чув про напруження на заході України між сім’ями тих, чиї чоловіки відправилися воювати, і чоловіками, які ховаються від війни у безпеці. Зрозуміло, що це може створити підґрунтя для напруги та дестабілізації у суспільстві. Але після війни ситуація має повільно вирівнятися – просто сім’ї цих незадіяних чоловіків стануть значно біднішими.

Сценарій 3. Війна буде продовжуватись три – п'ять років або навіть протистояння з РФ стане частиною нашого життя протягом 10 років. Ми маємо усвідомити, що цей сценарій вимагає перегляду всіх процесів, які відбуватимуться в Україні, зокрема і підходу до мобільності населення.

Ми маємо стати таким собі Ізраїлем, який постійно бореться за свою безпеку і існування, водночас розвиває економіку та суспільство. Тут нема простих рішень – «заборонити» та/або «просити гроші» – уряд має працювати максимально професійно і віддано.

Зрозуміло, що це вимагатиме зняття обмежень на пересування населення, – інакше економічний та соціальний вибух просто неминучий. Тоді зміни вимушені будуть внести, але навіщо доводити до кризи?

В усіх сценаріях обмеження недоцільні та шкідливі. Чому ж їх тоді не відмінять? У дії довоєнна хвороба – не ініціювати нічого, чекаючи на вказівки згори, та острах сказати щось президенту.

Вмикайте розум зараз – вам за це гроші платять із держбюджету й надають бронь від мобілізації. Думайте та дійте!