Обличчя війни

Я не розумію тих, хто любить війну. Бо війна калічить і переможених і переможців. Війна – це цвинтарі, повні свіжих могил, понівечені тіла, поламані долі, зруйновані міста та рани, що загоюватимуться десятиліттями. А деякі – не загояться ніколи...

Війна спрощує розмаїття життя до бінарного чорно-білого спектру: свій-ворог. І цим вона небезпечна навіть для переможця. Бо «своєму» часто дарують те, що дарувати не варто. «Бо зло, – за словами великого українця і борця за незалежну Україну Бориса Антоненка-Давидовича, – промовлене українською мовою і під українським прапором, залишається злом».

І тому мені дуже сподобалась мрія Зеленського про мирне море (про пиво – ні: тут він залишається «хлопцем зі спального району», за влучним виловом Volodymyr Yermolenko). Бо ця мрія людяна. А людяність – це одна з цінностей, за які ми воюємо. Принаймні я в це вірю. Для мене свобода, людяність, гідність – головне. Україна (даруйте посестри і побратими з націоналістичного табору) – на другому місці. Бо Україна – це шанс наповнити «криваві землі» нашої вітчизни свободою, гідністю та людяністю. Доконечна, але недостатня умова для гідного життя. І аж ніяк не приреченість це зробити.

Це фото зі стабпнкту у Бахмуті. Де від травня працюють мої посестри і побратими з Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова. Щодня ми бачимо справжнє обличчя війни: смерть, кров, бруд, піт і мати. Сліз нема – всі виплакали...

Я дуже сподіваюсь, що війна НЕ стане «новою нормальністю» для українців. Що навіть у шанцях ми мріятимемо про родИну, море і відпустку, а не про палаючу Москву, завалену трупами росіян. Що ми залишимось людьми навіть у відверто нелюдяних умовах кривавої мʼясорубки, яку нам навʼязала московська орда.

Ми маємо знати ціну нашої свободи: смерть, руїна, кров, піт і бруд. Ми готові її платити і ми платимо її щодня. Бо свобода не буває задарма. Але навіть серед загиблих та покалічених побратимів, серед руїн, поту, бруду і крові ми маємо мріяти про мир. Про сімʼю, море і чорнобривці біля хати.

Бо якщо ціною перемоги стане наше уподібнення до оркостану, звитяга перетвориться на поразку. І під українським прапором буйним квітом розквіте весь ресентимент «русскаго мира» з його потворним есхатологічним екстазом, який несе світові руїну і смерть.