Меркель – ментально совок. Путін і Росія їй ближчі, ніж ЄС і США

Меркель таки ментально совок, дорослішання і кар'єра в Східній Німеччині сформували залізобетонний світоглядний базис: Путін і Росія їй ментально ближчі, ніж ЄС і США.

Із заяви канцлерки Меркель на брифінгу за підсумками зустрічі з Зеленським – як відповідь на відкриті претензії Зеленського:

«Я бачу обов'язком Німеччини виступити проти тієї стурбованості, яку висловив пан президент Зеленський – що газ може бути використаний, як зброя. Треба сказати, що «Північний потік 2» це не німецько-російський проект, там є фірми з Німеччини, Нідерландів, Франції. І тому це європейсько-російський проект, він підлягає європейському праву, він підлягає праву третього енергетичного пакета, тому в регулюванні ми не зовсім вільні, але маємо посилатися саме на це, тому ми не вели цих переговорів із німецької сторони, але з європейської сторони ми таке підтримували».

Тобто, як нарощувати підтримку ХДС напередодні вересневих виборів до Бундестаґу, так виходить, що Меркель всього одноосібно досягла: з Путіним домовилась, з Байденом домовилась, з Північним потоком-2 розрулила, перехоплення і розподіл афганських біженців узгодила, з Макроном домовилась, війну в Україні майже залагодила... А як Україна пред'явила конкретні претензії і почала вимагати гарантій – так це вже раптом винен «весь колгосп»: і Франція, і Голландія, а не тільки ФРН.

А якщо хтось побачив, що Меркель вела переговори з Путіним щодо ПП-2, так це оптична ілюзія, це була не Меркель-канцлерка Німеччини, а Меркель-єврочиновниця. А це дві геть різні Меркель. Тому обвинувачувати вже майже пенсіонерку в змові з диктатором і діяльності на шкоду демократичній Україні не можна – бо це неправда.

Типово совковий підхід: розмивання відповідальності на абстрактний «колектив», коли винні всі – і ніхто не винен.

Але настільки жорстка позиція в діалозі з Меркель (попри вручений «на доріжку» Орден Свободи) насправді нам вигідніша, ніж вперта демонстрація теплих дружніх взаємин і апріорі «згода на все заради миру». Адже «нахамити Меркель», як це назвав дехто з експертів, – це прекрасний фундамент для розмови з Байденом за тиждень.

Ну ж логічно: «Ця пенсіонерка послідовно лажала – якщо це не був свідомий саботаж, звісно. Однак вона вже неактуальна в міжнародній політиці. Тому сподівання лишаються хіба на Америку й Вас як президента – будемо разом виправляти те, що лишила в спадок ця давня партнерка Путіна. Бо її впертий лобізм інтересів РФ був однаково незручним і США, і Україні. Тому ми з вами, як надійні союзники, мусимо спільно докладати зусиль для швидкого й ефективного унормування кожної проблеми, де так чи інакше стирчать вуха Путіна. Ви ж зі мною згодні, пане Байден?».

Тобто, все впирається тільки в те, як саме подати ситуацію. Україна законно вимагала гарантій від ФРН як головного партнера Путіна в Європі, але не почула жодних чітких зобов'язань. Тому основний діалог тепер переносить з Нормандського формату на двосторонні домовленості зі США – як надійнішим партнером, як країною зі спільними інтересами стосовно стримування РФ, як потужним військовим чинником...

Буквально вікторіанський роман: «Нікому я так не можу довірити свою безпеку, як Вам, справжньому джентльмену!». Але чом би й ні?