PR-міністр України

Деякий час тому міністр інфраструктури Володимир Омелян анонсував проведення у парламенті Дня інфраструктури. В цей день, за задумкою керівників міністерства, депутати Верховної Ради мали розглянути великий пакет законопроектів, пов’язаних з реформуванням транспортної галузі.

Такий формат насправді вже існує і дійсно добре себе зарекомендував: профільним міністерствам, комітетам ВР та самим депутатам зручніше розглядати проекти однієї тематики пакетами. Тим більше що галузеві законопроекти доволі часто пов’язані між собою і «працюють» лише разом. Хоча досі ніхто не називав це якимось «днем», йшлося просто про тематичні блоки.

Серед анонсованих Міністерством інфраструктури законопроектів були такі, що регулюють принципи роботи всієї транспортної галузі та її складових, зокрема проект закону про залізничний транспорт, проект закону про автомобільний транспорт, законопроекти про створення Державного дорожнього фонду, проект закону про внутрішній водний транспорт, проект Державної програми авіаційної безпеки цивільної авіації, про електронний квиток, таксі та інші.

Можна лише вітати бажання Міністерства комплексно вирішувати ці питання, але щось пішло не так. Наразі готові до розгляду парламенту лише декілька законопроектів із майже сорока заявлених. Це прийняті нещодавно у першому читанні два проекти законів про створення й фінансування Дорожнього фонду, про внутрішній водний транспорт та кілька інших. Решта до розгляду не готові, деякі законопроекти з інфраструктурного пакету ще навіть не пройшли комітети.

З датою широко анонсованого інфраструктурного дня така ж історія. Спочатку він мав відбутися у жовтні, далі був перенесений на листопад. За останньою інформацією, інфраструктурний день призначено на 3 листопада. Відповідні проекти планують розглянути на вечірньому засіданні Верховної Ради – з 16-ї до 18-ї години. Таким чином, інфраструктурний день вже перетворився на «інфраструктурні 2 години». Наразі на двійко готових до прийняття законопроектів як раз має вистачити.

Власне, саме так у Раді й працюють: наприклад, першу частину дня присвячують питанням оборони, другу – будівництва. Причому від Степана Полторака про «великий оборонний день у Верховній Раді» гучні заяви не лунають. Йде рутинна робота – законопроекти готуються, обговорюються і приймаються. Або не приймаються. Великого піару на тому зазвичай не роблять.

Законотворчий процес загалом не пафосний і доволі нудний. Депутат чи група депутатів пишуть законопроект, отримують висновок Головного науково-експертного управління, вносять зауваження, обговорюють його з представниками профільних громадських або державних організацій, вносять зауваження, переконують членів парламентських комітетів у необхідності прийняття, вносять зауваження, шукають підтримки серед колег з власної та партнерських груп та фракцій, можливо, знову вносять зауваження, і лише після цього виносять на голосування.

Однак молоде керівництво Міністерства інфраструктури більше уваги приділяє власному іміджу, ніж нудній законотворчій роботі, через що страждає кінцевий результат. Візьмемо хоча б багатостраждальний Закон про залізничний транспорт. Про нього багато говорили, а Володимир Омелян представляв його ледь не панацеєю для залізниці. Напередодні ж інфраструктурного дня (чи краще сказати двогодинника) виявляється, що документ неготовий, а фахівці галузі в один голос стверджують: в нинішньому вигляді його приймати не можна. Те ж саме з багатьма іншими проектами авторства Міністерства.

Не ставлячи під сумнів добрі наміри молодого міністра та його команди, хочеться порадити змістити акцент з роботи на медіа на роботу зі змістом та експертним середовищем. Тоді, говорячи словами спікера парламенту Андрія Парубія, буде вихід на результат, а не чергова піарна бульбашка, що закінчується пшиком.