2019: росіянам доведеться заплатити «податок на велич»

І чим більше вона тисне, відбирає силою території і створює штучні проблеми для Української держави, тим більше Україна сходить з «російської орбіти», на якій, на думку Кремля, мала б перебувати вічно.

В історії немає жодного прикладу, коли Москва визнала б свою помилку. Це один з фундаментальних принципів Третього Риму – ніколи своїх помилок не визнавати, заперечувати очевидне, постійно брехати і викручуватися.

З усього цього, власне і починалася московська історія, коли улус Джучі раптом перетворився на «борця з ординським ярмом».

Схожий фокус потім повторився і в 1941 році, коли тоталітарний СРСР, після того, як розв’язав Другу світову війну на пару з Німеччиною, раптом став «борцем за мир у всьому світі».

Горбатого, як відомо, тільки могила виправить. Бо як би не називалося територіальне утворення, котре знаходиться на території сучасної Росії, Російська імперія, Радянський Союз чи Російська Федерація, імперськість, у тій або іншій формі, всерівно залишається домінуючою.

І основна помилка полягає в тому, що багато хто вважає, що зло в Росії – це влада. А от буде хороша влада – і все буде інакше.

Але головне в тому, що імперська шовіністична система, яка закладена ще в ординські часи, не може існувати без агресії назовні.

«Народ-богоносець» потребує постійних завоювань і «перемог» над оточуючими його «ворожими силами».

А забери усе це у Москви і вся її вдавана велич «здується» в один момент.

Тож найкращий варіант вирішення «російської проблеми» полягає в тому, щоб перекрити Кремлю будь-яку можливість продовжувати свої авантюри.

Створивши для цього такі умови, за яких Росія, задля культивування своєї псевдовеличі, ніколи більше не зможе вести агресивні війни, силою знищувати державність інших країн і захоплювати чужі території.

У цьому контексті головним питанням стає – чи не пора вводити ембарго на російські енергоносії? Подібно до того, як свого часу було прийнято ембарго щодо Ірану.

Оскільки санкцій, котрі запроваджені  щодо Росії міжнародною спільнотою, явно недостатньо. Москва ніяк не хоче поступитися своїми експансіоністськими імперськими принципами і полишити територію України.

Можливо, що це б змогло нарешті отверезити Путіна і його найближче кремлівське оточення.

Довічний президент Росії опинився у дуже важкій ситуації. Його рейтинг неухильно падає, а стан економіки Російської Федерації близький до критичного.

І дуже схоже на те, що у Путіна немає ніякого плану, просто він не знає що робити далі. Він намагається перегрупувати свої основні сили і підтягнути резерви і ресурси, які у нього ще залишилися.

Нафта дешева, фінансових надходжень стає все менше і менше. Що далі робити Путіну до кінця не ясно, спробував кілька разів створити складну ситуацію для України, а вийшло для Росії тільки гірше.
Йому потрібна якась нова ідея, новий задум, з яким він прогримить на весь світ. І нікому не відомо, що ще він здатен уткнути, і ще що він захоче спробувати зробити.

При цьому путінський міф нікуди не зник, і він продовжує щодня транслюватися по російським телевізійним каналам. Це міф про непогрішимість і всемогутність Путіна, якого просто ніким замінити на російському троні.

Цей міф міцно засів в головах пересічних росіян, в яких поняття російський і радянський міцно злилися в одне нерозривне ціле.

Тому, для зомбованої ТБ частини населення Росії, падіння режиму Путіна може стати трагедією. І хоча економічні санкції Заходу почали давати свої перші плоди, росіяни ще не готові повністю визнати до якої катастрофи їх привело безальтернативне правління узурпатора влади.

Кінець путінізму можна уявити, як природний кінець системи, елементи якої почали втрачати свої функції і взаємні зв’язки між собою. Хаос і безпорядки почнуть наростати, виконавська дисципліна стрімко падати, а мотивації зникати.

Одночасно високі ціни рано чи пізно зроблять товари, котрі лежать на полицях магазинів, незатребуваними бідніючим населенням.

Звичайно, промтовари можуть лежати роками, але продовольчі мають конкретні терміни придатності. Почнуть «прогорати» торгові точки і виробники товарів. Після чого на полицях залишаться консерви з кількою в томаті, перловка і, можливо, горілка.

Всю решту будуть «викидати», тобто підвозити до магазинів і розкуповувати минаючи склади. Росіяни усе ця проходили в останні роки існування СРСР. І дуже шкода, що прихильники Путіна почали про все це забувати.

А після цього, в якийсь критичний момент, почнуть падати мости, вибухати АЕС, горіти газопроводи і нафтопроводи, руйнуватися греблі, а ситуація в містах стане неконтрольованою.

І коли команда Путіна вписала собі в актив чергове його «переобрання» в 2018 році на пост президента, то це складно назвати успіхом. Це просто відтягування кінця, повільна стагнація.

Що чудово розуміє і сам Путін, коли в новорічному зверненні до російських громадян заявив, що «помічників у нас ніколи не було і не буде».

А це, в перекладі з путінської на нормальну мову, означає – всі наші кроки в минулому й майбутньому світ цілком і повністю не схвалює та не підтримує.

«Особливий шлях Росії» має право на існування і є безцінним досвідом для тих, хто готовий вчитися на чужих помилках.

Хоча, що ж буде з Росією, якщо росіяни пройдуть цей «особливий шлях» до кінця?

Бо за вірнопідданство їм доведеться вповні заплатити безрозмірний «податок на велич».