Ніколас Мадуро готовий довести Венесуелу до агонії і економічного колапсу

Вибори у Венесуелі Конституційної асамблеї (Національних установчих зборів) – органу влади з необмеженими повноваженнями, який має переписати конституцію країни під потреби президента Ніколаса Мадуро, відкрили новий етап поглиблення кризи і викликали потужні протести опозиційних сил.

Але, ще за два тижні до голосування в Конституційну асамблею, опозиційний до чинного режиму «Круглий стіл демократичної єдності» організував символічний народний плебісцит.

І хоча Мадуро вважає його незаконним, оскільки він проходив без участі Національної виборчої ради під контролем Каракасу, та таким, що не матиме правових наслідків, однак той факт, що у ньому взяли участь 7,2 мільйона з 19 мільйонів венесуельських виборців, говорить про те, що це голосування стало серйозним ударом по позиції уряду. При цьому, за даними соціологічного центру Datanalisis, 70 відсотків венесуельців відкидають необхідність Конституційної асамблеї.

Хроніка подальших подій у Венесуелі є дуже динамічною. Це і невдала спроба військового перевороту, і усунення з посади генерального прокурора Луїзи Ортега. Яка не визнає легітимним рішення Конституційної асамблеї про свою відставку та послідовно виступає проти політики Ніколаса Мадуро.

Луїза Ортега стала «більмом на оці» уряду з кінця березня, коли вона відкрито критикувала Верховний суд за винесення рішення, що він бере на себе функцію парламенту – Національних зборів, де більшість має опозиція.

Мадуро наголосив, що «видалення» прокурора Луїзи Ортега було необхідним кроком. Водночас він підтвердив, що сили безпеки є центральним елементом влади. Безсумнівно, що Національні боліваріанські збройні сили також є найважливішим гравцем у цьому контексті, що дозволило уряду Ніколаса Мадуро повністю ігнорувати суспільну думку й далі продовжувати свою антинародну політику.

Здавалося, що після кровопролиття, яке принесло більше ніж 130 смертей, військові будуть вимагати від уряду піти у відставку. Однак, навіть за умов гуманітарної кризи, військові, національна гвардія і спецслужби, яким уряд Мадуро, як і раніше, добре платить, залишаються дуже лояльними до його режиму.

Після початку роботи Національних установчих зборів і звільнення генерального прокурора Луїзи Ортега, Венесуела під керівництвом Ніколаса Мадуро переходить до дуже зловісного етапу у своєї історії. Від авторитаризму, з слабкими натяками політичної конкуренції, до всевладдя, без поділу повноважень гілок влади.

А те, що режим хоче видати за «новий етап» боліваріанської революції, під час якого військові не спромоглися стати сильнішими економічних законів і несуть повну відповідальність за харчові та інфраструктурні проблеми, лише підкреслює, що час «мадуріанського» правління неухильно добігає кінця.

Венесуела є одним з впливових гравців на енергетичному полі. Тому її дефолт і остаточне падіння економіки  здатні дуже негативним чином вплинути на ціни на світовому нафтовому ринку.

Для того, щоб вижити під час місяців вуличних протестів та введення економіки в штопор, президент Венесуели Ніколас Мадуро намагається перетворити державну нафтову компанію Petroleos de Venezuela SA (PDVSA) в оплот своєї підтримки, що призводить до подальшого погіршення стану цього й без того вже дуже вразливого підприємства.

У PDVSA політичні призначенці набирають все більше впливу, тіснячи керівників-ветеранів, дякуючи яким все хоч якось тримається й досі. В той час, як співробітники знаходяться під все зростаючим тиском, і змушені бути присутніми на урядових мітингах й голосувати за правлячих соціалістів.

Те, що в PDVSA більше уваги приділяється політиці, а не виробничій сфері, сприяє не лише швидкому зношенню нафтової промисловості Венесуели, яка має одні з найбільших у світі запасів сирої нафти, а й відтоку мізків з цієї компанії світового класу.

Компанія PDVSA є одним з «китів» колись процвітаючої нафтової галузі країни-члена ОПЕК, на яких трималася «боліваріанська економіка» ще за Уго Чавеса. І хоча в 2017 році видобуток нафти у Венесуелі досяг свого двадцятип’ятирічного мінімуму, лівий уряд в значній мірі залежить від прибутків PDVSA, яка є його фінансовим двигуном.

Іншим «фінансовим двигуном» стало вливання Росією у венесуельську економіку передоплати на 6 мільярдів доларів, як авансу за нафту, котру Венесуела має поставити.

Однак після нелегітимних виборів до Національних установчих зборів у Венесуелі утворилося фактичне двовладдя. На своїй надзвичайній сесії венесуельський парламент прийняв рішення не визнавати жодних актів Конституційної асамблеї. Також нелегітимним вважають цей «орган» США і ЄС.

Болівар, венесуельська грошова одиниця, теж не витримує експериментів режиму Мадуро. За умов, коли економічна криза «рве» Венесуелу, національна валюта за один день впала на 18 відсотків по відношенню до долара США після відкриття нового «законодавчого органу», якому влада передала надзвичайні повноваження.

Таким чином, критична ситуація у Венесуелі загрожує перерости в повномасштабну рецесію, яка, в свою чергу, здатна трансформуватися в гуманітарну катастрофу. Супершвидке падіння болівара є наочним прикладом цієї кризи.

При цьому різке знецінення валюти було настільки вражаючим, що ще більше ввело в стан штопору населення, яке і без того надміру втомлене й дестабілізоване постійними соціальними дослідами над собою.

Вільне падіння болівара означає, що тепер кожен громадянин Венесуели зароблятиме тільки 1,5 долара на тиждень. А це лише 6 доларів на місяць.

Згідно з останніми даними порталу Dolar Today, за останній місяць, протягом якого Венесуела привернула до себе увагу всього світу, болівар впав на 60 відсотків стосовно до долара США.

Ніколас  Мадуро дуже поспішає. І тому Установчі збори надали йому «право» переписати конституцію таким чином, щоб він отримав для себе нічим не обмежені повноваження.

У той же час, хоча президент неодноразово ідентифікований, як одна з основних причин кризи у Венесуелі і девальвації болівара, він ніколи не розглядав для себе можливості відставки та завжди придушував будь-які спроби опозиції підштовхнути його до цього.

На даний час інфляція у Венесуелі вимірюється в потрійних цифрах, споживчі ціни зросли до безпрецедентно високого рівня, а болівар втрачає свою роль грошової одиниці. Прикладом чого є те, що у багатьох випадках роздрібні торговці перестали рахувати гроші і почали їх просто зважувати. Так портал Dolar Today, який постійно простежує еволюцію обмінного курсу на чорному ринку, повідомляє, щоб купити долар, потрібно заплатити вже більше 15 тисяч боліварів.

Спустошене політичною нестабільністю і економічною кризою, котру не вирішити ідеологічними методами, венесуельське суспільство нині підвішене між двома фаталістичними сценаріями. З одного боку, військовий переворот не здається таким вже неймовірним варіантом.

Але з іншого, ці потойбічні експерименти настільки виснажили імунну систему нації, що коли все буде так і далі продовжуватись, це може привести до того, що ситуація у Венесуелі стане повністю некерованою. І тоді громадянської війни не уникнути.

Тільки час покаже, чи є ще якесь проміжне рішення, в доповнення до цих збурених політикою тенденцій. Недавні «вибори» та звільнення з посади головного прокурора означають, що венесуельський народ повинен прийняти остаточне рішення зараз, тому що зовсім скоро вже буде занадто пізно.

Сьогодні Венесуела, як ніколи, далека від демократії. В справах, задокументованих Amnesty International, зафіксовані напади на громади та людей, які не беруть участі в акціях протесту. У тому числі насильницькі рейди сил безпеки з бронетехнікою і сльозогінним газом, коли пошкоджувалися автомобілі і будинки та піддавалися загрозі життя громадян.

Цей вид застосування сили, котрий заборонений міжнародним правом, сили безпеки використовували в столиці Каракасі, штатах Лара, Барінас, Карабобо і Тачіра. Поширюючи подібну практику на більшу частину країни.

Акти насильства були спеціально адресовані тим, кого влада визначила, як інакодумців, і використовувалися проти антиурядових протестів. Однак проурядові демонстрації проходять без жодних інцидентів і їх захищають сили безпеки.

Очевидно, що «система Чавеса-Мудуро» близька до того, щоб почати «розпадатися». А це небезпечно тим, що Венесуела може легко потрапити в стан анархії, хаосу і повної некерованості. Вже зараз люди страждають від голоду, відсутності ліків і незахищеності. Не говорячи вже про 29 тисяч смертей у Венесуелі на рік від неконтрольованої злочинності.

А 82 відсотки венесуельців не можуть отримати їжі тричі на день, або змушенні продавати сімейне майно для того, щоб хоч трохи поїсти. Крім того, доступ до води є дуже нестабільним. Так у Каракасі тільки 50 відсотків сімей отримують воду хоча б тричі на тиждень, а в інших частинах країни наявність води в будинках давно вже стала недоступною розкішшю.

Ніколас Мадуро готовий довести країну до агонії і економічного колапсу, але не готовий піти з влади, яку отримав у спадок від Уго Чавеса. Він триматиметься за президентську посаду до останнього, не дивлячись на те, що його некомпетентне правління загнало Венесуелу у важку гуманітарну кризу, якій необхідно якнайшвидше покласти кінець.

Варто звернути увагу на тижневе турне віце-президента США Майкла Пенса по Латинській Америці. Під час якого він відвідав Колумбію, Аргентину, Чилі і Панаму. Як підкреслив Майкл Пенс в Картахені, Колумбія, під час своєї першої зупинки в турне: «Венесуела скочується до диктатури. Сполучені Штати не стоятимуть на місці в той час, як Венесуела розсипається. Сполучені Штати Америки, Колумбія і вільні народи Латинської Америки не будуть  мовчати».

Виглядає на те, що без зовнішньої допомоги венесуельці не зможуть самостійно позбутися антинародного режиму Мадуро. Можливо, в критичний момент буде потрібне військове втручання збройних сил Бразилії, Аргентини, Колумбії і Перу для того, щоб повернути демократію до Венесуели.

Трагедія Венесуели наочно доводить, що навіть надзвичайно багату на нафту державу, якщо в ній бездумно застосовувати архаїчні догми марксизму, можна дуже легко перетворити на пустку, а життя її населення на пекельні страждання.