За що я не люблю українську творчу інтелігенцію

«Общаясь с дураком, не оберешься срама,

Поэтому совет ты выслушай Хайяма:

Яд, мудрецом тебе предложенный, прими,

Из рук же дурака не принимай бальзама»

Омар Хайям

Колись студент першокурсник престижного московського вищого учбового закладу Венедикт Єрофєєв підійшов у коридорі до професора, якого за тупість ненавидів весь факультет, та висловив йому у вічі усе, що про професора думали усі інші студенти.

Звичайно, він одразу ж був вигнаний із престижного закладу і влаштувався до провінційного Орєхово-Зуєвського педінституту, куди треба було їхати із Казанського вокзалу повз станцію Пєтушки.

Професор був поважною людиною, і багато хто з однокурсників Вєнічки Єрофєєва теж стали поважними людьми. А він спився і усього лише написав «Москва-Пєтушки» та ще декілька геніальних творів. Якби не їздив цим маршрутом електрички, можливо, цей твір і не прикрасив би світову літературу.

Але, коли першокурсник Єрофєєв робив свій вчинок відносно поважного-неповажного професора, він ще не мав задуму майбутнього твору. І жодних перспектив для улаштування у майбутньому життя. Він просто був щирим, сміливим та емоційно чесним.

От саме цих рис і бракує українській творчій інтелігенції, за що я її не люблю. Вона чудово себе почувала при усіх режимах, влаштовуючи собі комфортабельну ганебну нішу.

Вона навчилася отримувати гранти від американців та європейців, помірковано та «виважено» - привіт дідусеві-ідеологові Кравчуку! - критикувати будь-яку діючу владу. Але так, щоби і вівці були цілі і вовки - ситі. Принаймні - видимо.

Вони бояться будь-яких кардинальних змін у суспільстві, бо втратять свою, хай невеличку, але синекуру! Янукович їм потрібен більше, аніж вони потрібні йому.

У їхньому блюзнірстві запорука його перебування у владі, і того, що суспільний, економічний, культурний, духовний стан буде у країні повсякчасно невпинно погіршуватись, а їхнє спільне матеріальне становище, за народний рахунок, - покращуватись.

Вони критикуватимуть президента у Верховній Раді, користуючись благами недоторканості та депутатських пільг, при цьому постійно киваючи на «регіональну» більшість - ну що ми, мовляв, ще можемо?

Вони писатимуть на «демократичних» сайтах нарцистичні статейки, у яких загальними міркуваннями прикриватимуть ту катастрофу у якій перебуває країна, але не вони особисто. Вони швендятимуть по бенкетах у іноземних посольствах та осоружних балаканинах на телевізійних ток-шоу, і там, і там розповідатимуть, які вони класні на тлі донецьких бандитів. Раніше це були інші злочинні режими.

Вони називатимуть помаранчеве збіговисько на Майдані - Революцією. Хоча усі знають, що будь-яка справжня Революція дає сплеск, насамперед, у культурному житті будь-якої нації. Згадайте, як після Жовтневої у Радянському Союзі розквітли мистецтва: театральне (Мейєрхольд, Лесь Курбас), література (Булгаков, Хвильовий), кіно (Ейзенштейн, Довженко) тощо. Скільки було знято, поставлено, написано, намальовано. Скільки різних течій з’явилося в усіх жанрах мистецтва! Скільки нових імен! Скільки новаторських підходів!

А скільки було знято цікавих фільмів після помаранчевого збіговиська? Скільки створено літературних шедеврів? Зроблено видатних перекладів із світової літератури? Тощо. У сорока шести мільйонній країні не знайшлося ресурсів?! Зате махровим квітом розквітла корупція, свавілля влади на усіх рівнях! Нестримна корупція у суспільстві завжди ознака того, що справжня Революція - попереду.

Вони пишаються тим, що під час помаранчевих заворушень не було пролито жодної краплі крові. Та якби хоч трохи крові було пролито, вони із такою легкістю не протринькали б ті завоювання Майдану, які були. Тут вже щирі привіти Миколі Макіавеллі! Янукович досі би переховувався у Підмосков’ї, а Ахметов витрачав свої три мільярди у ресторанах Неаполя і Палермо.

Вони проповідують, що у країні щось можна змінити не кардинальними, популістськими заходами. Що достатньо привести у владу нові обличчя, або підрихтовані демагогією старі, і ганебна корупційна система зміниться за помахом чарівної палички. Неправда. Бо цією системою розбещені не тільки вони, але й народ.

Більшість знайомих автора упевнені, що якби вони потрапили у владу, то вони теж би крали. А інакше навіщо у владу йти?! Втілювати демократію демократичними методами - безглуздя. Бо завжди перемагатиме корупція та організовані злочинні угрупування. Низькі корисні помисли в людині, особливо в перехідні періоди, завжди сильніші за державницькі.

На відміну від хитровиколупаної української творчої інтелігенції, вважаю, що змінити систему відносин між владою і народом може тільки антикорупційна античиновницька Коліївщина.

Після якої, кожен, хто прагнутиме до влади, буде боятися красти. Бо яскрава невідворотність покарання мулятиме очі та бентежитиме душу. Таким чином громадянське суспільство стримуватиме владу від розбещення і зловживань.

Як нащадок козаків-коліїв, я не люблю гречкосіїв, які засівають гречкою народ під час кожних чергових виборів. Не люблю я також українську творчу інтелігенцію, завдяки опортуністичній позиції якої, це усе і відбувається.

Ну не люблю я цих Ступок і Яворівських.