Перший крок до нашої самоідентифікації

Я не хочу знати жодної мови, крім української.

Нехай Господь простить мене за те, що я колись іноді розмовляв іншими мовами!

Мова - це комунікація до порозуміння.

Якщо вона перестає виконувати цю функцію, або набуває протилежних, - вона перестає бути мені потрібною.

Росіяни використовують мову як блюзнірську зброю для блюзнірських насолод, європейці, аби приховати своє безсилля.

Російською ми розмовляємо через лінощі, англійською - виходячи з корисливих моментів. Це не гідно.

Навіщо мені користуватися їхніми мовами, адже вони не спрямовані на порозуміння? Якщо вони є елементами втягування у дрібні підкилимні провокації?

Порозуміння маю шукати тільки серед українського народу, бо єдиний союзник незалежної держави України (мрії мого юнацтва) - український народ!

Задля цього мені вистачить української мови. Не вичерпаю за залишок життя.

Ми маємо грати за своїми правилами. На своєму та, особливо, чужому полі. І нехай Європа зачекає, бавлячись російськими фалоімітаторами та вставними мізками, зробленими у Сколково.

В українства свої справи. Ми, завдяки Майдану, відчули себе суб'єктом. Ми почали чхати на об'єктивність і керуватися виключно суб'єктивністю. Власним розумінням і вподобаннями.

Ми почали вітатися: "Слава Україні! - Героям слава!" Це перший крок до нашої острівнянської самоідентифікації.

Нехай вони до нас припливають. Під торговими прапорами.

З ярличками на своїх дешевих товарах написаних українською.

Погляди автора можуть не збігатись з позицією редакції