Яким чином здійснювати перейменування Дніпропетровська і Кіровограда

Після прийняття Верховною Радою України законів про декомунізацію мене запитували, яким чином здійснювати перейменування Дніпропетровська і Кіровограда. Відповідь на це запитання міститься у Конституції України.

Зокрема, відповідно до пункту 29 частини першої статті 85 Основного Закону України питання перейменування населених пунктів віднесено до повноважень Верховної Ради України. З урахуванням положень статті 91 Конституції України це означає, що такий акт (постанова) парламенту України приймається більшістю голосів народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України; тобто, не менше, ніж 226 голосів буде достатньо. Подібний акт парламенту не може бути ветований президентом, оскільки не є законом, і набирає чинності з дня прийняття, якщо пізніший час вступу в дію не буде передбачений самою постановою.

Натомість, Дніпропетровська і Кіровоградська області зазначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць субнаціонального рівня в частині другій статті 133 Основного Закону України. Оскільки вказана норма міститься в розділі ІХ Конституції України, то для цього необхідно приймати закон про внесення змін до Конституції України в порядку, передбаченому статтями 154, 155, 159 Основного Закону України. Тобто, по-перше, ініціювання законопроекту президентом або не менш як 150 народними депутатами України. По-друге, перевірка (здійснення превентивного контролю) Конституційним Судом України законопроекту на предмет відповідності процедурним положенням статей 157 і 158 Конституції України. По-третє, попереднє схвалення законопроекту постановою Верховної Ради України не менш як 226 голосами народних депутатів України. По-четверте, прийняття на наступній черговій сесії Верховної Ради України як закону більшістю не менш, як 300 голосами народних депутатів України. Відносно такого закону президент не має права вето (пункт 30 частини першої статті 106 Конституції України). Нарешті, по-п'яте, (конституційний) закон набирає чинності в звичайному порядку, тобто, через 10 днів з моменту офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня опублікування (частина п'ята статті 94 Конституції України).

Пригадується, як в 1991 році три балтійські держави (Литва, Латвія, Естонія) провели декомунізацію, відкрили архіви КДБ, здійснили люстрацію державного апарату, займались дерусифікацією, чітко заявили свою мету у вигляді євроатлантичної інтеграції. Натомість наша еліта, обравши президентом вчорашнього ідеолога КПУ, "втюрювала" нашому народу про необхідність інтеграціі в межах СНД, про стратегічне співробітництво з Російською Федерацією, про те, що Україну ніхто не чекає на Заході. Крім того, зробили з України прохідний двір для низькопробного російського інформаційного продукту з одночасним намаганням перетворити все національне у шароварність і "селюцтво". Паралельно планомірно гробились наші Збройні Сили.

Може, це і є причиною того, що Литва, Латвія, Естонія давно в ЄС і в НАТО, а в Україні - Вітчизняна війна із "найбільшим стратегічним партнером" - Росією?

Тому вчорашні рішення парламенту треба тільки вітати. Краще пізно, ніж ніколи. Але хіба треба було народові заплатити таку дорогу ціну - життя українських героїв - за те, щоб зрозуміти нарешті, що ми за країна, яка наша історія і де наше майбутнє?