Реінкарнація КДБ, або Якою може стати нова російська спецслужба

У цьому випадку ми спостерігатимемо зміни в силовому блоці, що підведуть риску під реформами 1991 року. Тому що саме тоді Борис Єльцин узяв курс на послідовне ослаблення колишнього КДБ. Після 1991 року зі складу колишньої радянської спецслужби були виведені Служба зовнішньої розвідки (СЗР), Федеральна служба охорони (ФСО), Федеральне агентство урядового зв'язку й інформації (ФАУЗІ) і Прикордонні війська. Втім, Єльцин ішов на ослаблення силової структури не стільки в силу «внутрішньої демократичності», скільки з раціональних міркувань – щоб переформатувати монолітну силову структуру під себе, її потрібно було спершу послабити.
Нинішній російський президент, навпаки, намагається відроджувати ту саму організацію, в якій пройшла його юність і молодість. 2003 року він уже встиг повернути до складу ФСБ прикордонні війська й низку повноважень ФАУЗІ. Тепер, якщо вірити журналістським джерелам, на черзі – Служба зовнішньої розвідки й Федеральна служба охорони.
Єдиний виняток – Служба безпеки президента, яка, судячи з усього, залишиться незалежною від нового міністерства і, як і раніше, замикатиметься безпосередньо на першу особу. Швидше за все, Володимир Путін засвоїв уроки Михайла Горбачова, якого в Форосі ізолювали співробітники того самого відомства, яке, по ідеї, мало його охороняти – лише тому, що підпорядковувалися вони не йому, а голові КДБ Крючкову, і його накази переважували для них усе розпорядження президента СРСР.

Сучасна Росія багато в чому намагається наслідувати Радянський Союз – і навіть нинішні «гойдалки» з перерозподілом силових повноважень не нові. Якщо об'єднання функцій станеться, то новостворене МДБ буде надзвичайно нагадувати Комітет держбезпеки в тому вигляді, в якому він існував протягом 80-х років.
Так, наприклад, вплив спецслужб у більшовицькій Росії обмежувався 1922 року, коли в ГПУ відібрали функцію нагляду за «соціалістичної законністю». Правда тривало це аж до 1930 року, коли ОДПУ знову отримало у відання міліцію й карний розшук. У результаті тридцяті роки увійшли в історію завдяки витку репресій. Наступні двадцять років були часом тотального панування ОДПУ-НКВС-МДБ: на піку своєї могутності 1952 року спецслужба підпорядкувала собі ще міліцію, внутрішні війська, прикордонні війська й інші служби. По суті, на той момент у веденні МВС зберігалися лише фельд'єгерський зв'язок, пожежна охорона, табірні й будівельні управління, а також конвойні війська.
Після смерті Сталіна на спецслужби чекало реформування – функції знову перерозподілялися між відомствами. Лише до початку 60-х років було досягнуто якогось статусу-кво. Комітет держбезпеки був прирівняний до міністерства, до його функцій входили завдання розвідки, контррозвідки, політичний розшук, урядова охорона і прикордонні війська. МВС існувало окремо – і всі наступні десятиліття між цими відомствами йшла негласна, але часом доволі запекла конкуренція.
Саме в такому КДБ кувалася професійна біографія Володимира Путіна. І можна припустити, що саме такий розподіл повноважень із його точки зору є правильним і нормативним. У всякому разі, ідея про передачу ФСБ функцій розвідки й охорони (до наявних політсиску й контррозвідки) виглядає як реінкарнація радянського силового відомства зразка 1959-1991 років.
До нещодавнього часу роз'єднаність спецслужб у Росії була частиною політичного пейзажу: ФСО й ФСБ, Слідчого комітету і прокуратури багатьма публічними скандалами російська реальність була зобов'язана саме битві спецслужб за сфери впливу. Але тепер, судячи з усього, в цьому змаганні намітився переможець. Навіть якщо інші відомства адміністративно продовжать існування – перерозподіл повноважень може чітко дати відповідь на питання про безумовну першість.
Проблема лише в тому, що іноді чиясь мрія про минуле здатна вкрасти в усіх інших майбутнє.