Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Чому від електронних петицій, надісланих до Київради, немає жодної користі

    • Михайло Поживанов

      Політик, громадський діяч

    • Розсилка
    Електронні петиції до Київради - Чому від електронних петицій, надісланих до Київради, немає жодної користі
    Електронні петиції до Київради
    Ілюстрація: Володимир Карплюк

    Київрада звітує: всього лише сім петицій, поданих киянами за два з лишком роки існування сервісу, знайшли підтримку в міському «парламенті»

    Йдеться про запуск нічних транспортних маршрутів, продовження шкільних канікул під час сильних морозів, про сквер Небесної сотні, заборону побудови сміттєспалювального заводу на Троєщині, визнання котів частиною екосистеми Києва, повернення «Київенерго» під контроль міста та заборону продажу та використання поліетиленових пакетів. А загалом повідомляється про те, що бар’єр у 10 тисяч голосів здолали 52 електронні петиції – з поданих семи тисяч. При цьому 2300 петицій були відхилені та недопущені до голосування. Чи свідчать про щось ці цифри?

    Власне, ні. Для розуміння ситуації треба брати до уваги, що навіть в тому випадку, коли говориться, що петиція була підтримана, це не означає, що процес змін запущено. Хоча існують і винятки також – зокрема, в тому, що стосувалося шкільних канікул (щоправда, це питання настільки дрібне і настільки мало дотичне до створення комфортного життя у місті, що про нього можна й не згадувати загалом). Натомість згадаємо, що перше результативне звернення стосувалося «нічного» транспорту – у підсумку було вирішено запустити чотири додаткові маршрути: три з них йдуть від Залізничного вокзалу до спальних районів міста, а четвертий курсує чомусь за маршрутом «площа Льва Толстого – вулиця Чорнобильська». Чи вирішує цей мізер проблеми «нічних» пасажирів? В жодному разі, й це цілком очевидно.

    Проте повернемося до інших петицій. Чим завершилася суперечка довкола скверу Небесної сотні? Тим, що Департамент земельних ресурсів КМДА отримав доручення зустрітися з власником земельної ділянки, на яку претендували активісти (між Михайлівською площею та Майданом), та спробувати переконати останнього «розрулити» справу в досудовому порядку. Проте без суду в цій справі таки не обійшлося, й ділянка нібито закріплена за сквером, але бути йому чи не бути – питання майже гамлетівське. Час покаже, яким буде подальший перебіг подій, від себе ж додам лише, що ця історія тягнеться третій рік.

    Тепер щодо сміттєспалювального заводу на Троєщині. Сама по собі ця тема є неосяжною. Вже доводилося писати про те, що сміття варто не спалювати, а переробляти – так, як це роблять в усьому цивілізованому світі, але мова навіть не про це. По суті, після розгляду даної петиції владою не сказано ані «так», ані «ні». Затверджено лише цілком загальні побажання відносно створення «робочої групи» та «громадських обговорень» з даного питання. А втім, пункт під назвою «З урахуванням думки Громадської ради при КМДА та науковців підготувати та розпочати проведення роз’яснювальної роботи серед киян щодо будівництва сміттєспалювального заводу» говорить радше про те, що рішення міською владою вже прийнято. Бо якщо потрібна не так дискусія, як «роз’яснювальна робота», це означає лише одне: заводу на Троєщині – бути, подобається це авторам відозви чи ні.

    Цікавою та показовою є ситуація з надзвичайно важливою петицією – щодо повернення «Київенерго» у власність міста. Це – також тема, котру можна розвернути у ціле дослідження. Енергетична сфера в Україні взагалі живе та розвивається за власними законами, котрі, в свою чергу, диктує бізнес, а що стосується «Київенерго», то тут вступає в гру не лише зацікавленість окремих осіб, що отримують з цього підприємства свій зиск, а й купа інших нюансів. Не стану зараз в них вдаватися, але зауважу, що в результативній частині рішення Київради йдеться про те, що відповідну електронну петицію слід вважати «виконаною» (nota bene!), а питання, порушене нею – «вичерпаним».



    Більш нахабну імітацію діяльності влади годі й уявити. Власне, питання могло би вважатися вичерпаним, а петиція – виконаною лише тоді, коли «Київенерго» дійсно перейшло б у власність міста. Проте процес розлучення з Ахметовим може тривати ще роками, ба навіть десятиліттями, й не завершитися нічим конкретним. Перемовини ще навіть не розпочато, борги «Київенерго» не погашено, процес трансформування акціонерного товариства у комунальне підприємство навіть не на стадії старту. Тож про яке виконання петиції може йти мова?

    Втім, тепер зрозуміло, звідки той екстаз, в який впадає влада, говорячи про електронні петиції як пам’ятник децентралізації та народній ініціативі. «Наразі ми маємо ситуацію, коли петиції дійсно стали інструментом спілкування громади і міської влади. Але поки що виконання електронних звернень не таке, як би хотілося мені та авторам петицій. Є низка успішних ідей, щодо яких кроки робляться, але повільно. Приміром, безбар'єрний Київ – одна з перших петицій», – віщає секретар Київради Володимир Прокопів. Насправді ж нічого подібного нема й близько, і про безбар’єрний Київ годі й казати, однак зупинитися хотілося б не на цьому, а на останній (хронологічно) петиції, котрій пощастило бути розглянутою.

    Йдеться про заборону використання та продажу одноразових поліетиленових пакетів. Це питання ще також знаходиться у стадії опрацьовування, яке обіцяє бути нескінченно довгим. Станом на 31.01.2018 (тобто майже через два роки після опублікування петиції) профільна комісія Київради всього лише постановила «взяти до відома» заслухану з цього приводу інформацію. І навіть те, що проект рішення щодо заборони погоджено на засіданні згаданої комісії, нічого принципово не змінює. Органи місцевого самоврядування не можуть заборонити продаж тих чи інших товарів чи призначати штрафи за їхню реалізацію. Тому рішення Київради, навіть якщо воно буде позитивним і його підтримають депутати, матиме лише рекомендаційний характер. Для ефективнішої боротьби з пластиком потрібен закон, прийнятий на рівні Верховної Ради, й у планах міських депутатів було звернення до парламенту, проте чи матиме воно місце, чи ні – нікому не відомо. Так само, як і невідомо, як зреагує на подібне Верховна Рада.

    Між тим – як вже було зазначено – кожна петиція зі згаданих у цьому матеріалі вважається такою, котра «запущена у роботу». І хай навіть йдеться про відверту профанацію – владу міста ця підміна понять хвилює мало. Мер Кличко вирішив наслідувати досвід президента Порошенка, котрий також на початку своєї каденції запровадив електронні звернення. Політик, який у 2013-му вважався чи не найрейтинговішим кандидатом у глави держави, не міг не змавпувати більш удачливу персону. Але толку від електронних петицій, надісланих до Київради, немає жодного, що видно з наведених вище прикладів.

    Окрім цього, ніхто не скасовував дію закону «Про звернення громадян», котрий дає право кожному – навіть без створення петиції – вимагати від чиновника відповіді / реакції / конкретних дій на проблему, котра хвилює конкретного містянина. Однак на цьому законі піар-бали не заробиш, а відтак Кличку та його команді знадобився більш яскравий прожект, покликаний перевести приватні звернення в статус «спілкування громади та влади». Проте було б більше користі, якби мер йшов на вибори тому, що хотів реальних перетворень для міста (і мав би під це цілком зрозумілу програму), а не тому, що на вікопомній зустрічі у Відні Фірташ та Порошенко домовилися «віддати» Київ Кличку. Втім, у мерстві останнього «винні» не так ці двоє, як вся київська громада, котра тепер посиленно строчить петиції й сподівається на їхнє втілення. Якраз із втіленням, як засвідчила практика, далеко не все так просто.

    Джерело: Лівий берег

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    Єпископ Євстратій (Зоря)
    Єпископ Євстратій (Зоря)

    Секретар Священного Синоду УПЦ КП

    Тарас Чорновіл
    Тарас Чорновіл

    Журналіст, політичний діяч

    Ігор Ейдман
    Ігор Ейдман

    Соціолог

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ