Подвійне громадянство: приманка для російської агресії

Питання подвійного громадянства складне і контроверсійне. Можна зрозуміти ті родини (передусім, з Західної України), котрі зацікавленні в отриманні ще одного паспорта, адже він усуває складнощі із працевлаштуванням в країнах ЄС. Мова йде, передусім, про Польщу, Угорщину, Чехію. Наразі, за даними держслужби зайнятості, за кордоном трудяться 5 мільйонів українців. Про це в лютому 2017-го заявив в.о. голови Служби Валерій Ярошенко.

Він же додав, що на чужих теренах українським гастарбайтерам доводиться несолодко: вони часто виїжджають за кордон за туристичними візами, а відтак всіма правдами та неправдами намагаються отримати роботу. Звісно, було б добре, якби вітчизняне МЗС долучилося до спрощення видачі нашим співгромадянам робочих віз – тоді вони не шукали б «альтернативного» громадянства. А ще краще, якби держава подбала б про достатню кількість робочих місць та про гідну оплату праці для українців, аби вони не їхали піднімати економіку Польщі та наповнювати тамтешній пенсійний фонд. Але все це, звісно, утопія. В реальності ж, за словами Ярошенко, найбільша кількість заробітчан (36%) припадає якраз на Польщу. По 5% від їхнього загального числа протягом минулого року працювали у Чехії та Німеччині, по 3% – в Італії та інших країнах західної Європи. На другому ж місці після Польщі опинилася, на превеликий жаль, Росія. 25% українських громадян, тобто кожен четвертий з тих, хто вирушив за кордон піднімати родинний добробут, обрав для цієї місії простори РФ.

Власне, в цьому і криється велика небезпека подвійного громадянства. Небезпека ця така значуща, що інтереси держави мусять переважити інтереси заробітчанських родин. Відомо, що РФ навчилася вправно використовувати громадян, які мають паспорти Російської Федерації, але проживають на території колишніх радянських республік. Під час трагічних подій 2008 року в Грузії, коли туди увійшли російські війська, Путін на засіданні ради безпеки заявив, що він зобов'язаний захищати життя та гідність російських громадян, де б вони не знаходилися.

До речі, тоді ж, у 2008-му, експерти попереджали про загрози масової видачі російських паспортів у Криму. Майже десять років тому – коли ніщо не віщувало війни з РФ – на півострові проживало 15-20% російських громадян. Згодом їхня кількість іще зросла. Саме цей козир було використано Росією під час анексії Криму. Це стосується і східних регіонів України, де також не бракувало паспортів з двоголовим орлом. В цілому ж, за неофіційною інформацією, російські паспорти мають близько трьох сотень тисяч громадян України. З них 167 тисяч паспортів було видано в період з 2014-го по 2016-ий рік – так, принаймні, стверджує російське МЗС.

Окрім Росії, «щедрими» на роздачу паспортів українським громадянам є також Румунія та Угорщина. Поки що ці країни не створюють нам жодного дискомфорту, проте у державній політиці нічого не робиться просто так. І хоч це важко уявити, гіпотетично й ці наші сусіди можуть претендувати (колись, у невизначеному майбутньому) на свою частину «історичних територій» – на тій лише підставі, що там проживає енна кількість їхніх громадян.

Відомо, що на сьогодні законодавство України не передбачає для наших громадян можливостi володiти паспортом іншої держави. Стаття 2 закону України «Про громадянство» говорить про таке: «Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України».

Це не слід розцінювати як заборону подвійного громадянства, оскільки втрата громадянства України не відбувається автоматично з набуттям громадянства іншої держави – для цього потрібен окремий указ президента. Тобто навіть якщо українець отримав громадянство іншої держави або держав, у нього ніхто не конфіскуватиме український паспорт – така от юридична колізія.

Щоправда, існує санкція за приховування факту набуття громадянства іншої країни. Це всього лише штраф, який дорівнює від 10 до 30 неоподаткованих мінімумів (тобто від 170 до 510 гривень). Щоправда, «самі дії, вчинені чиновниками органів державної влади або місцевого самоврядування, тягнуть за собою стягнення штрафу в розмірі від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн.)», – говориться у поправках до закону «Про громадянство», які парламент ухвалив в жовтні 2012 року.

Слід зазначити, що час від часу український законотворець вдається до спроб зробити жорсткішою відповідальність за «сидіння на двох стільцях». Так, наприклад, 7 лютого 2014 року депутат Олександр Бригинець зареєстрував проект змін щодо встановлення кримінальної відповідальності за не повідомлення громадянином України про набуття іноземного громадянства. Законопроект Бригинця встановлював дуже жорстке покарання для «багатопаспортників» – аж до десяти років позбавлення волі.

Пізніше, у липні того ж таки 2014 року, депутат Микола Катеринчук також запропонував встановити кримінальну відповідальність за подвійне громадянство. Таку необхідність Катеринчук обґрунтовував тим, що присутність громадян інших країн серед органів державної та місцевої влади, є неприпустимою. Цікаво, що ініціатива Катеринчука мала місце ще до того, як в Україну висадився масовий «десант» з іноземних фахівців, котрі отримали міністерські та губернаторські портфелі.

Втім, до впровадження кримінальної відповідальності справа так і не дійшла. Натомість з 1 червня 2016 року вступили в дію поправки до законодавства, що регулює державну службу, в яких йшлося про те, що державний службовець не має права працювати в Україні, якщо має інше громадянство, крім українського. Проте за замовчуванням відомо, що всі запрошені в різний час в український уряд іноземці зберегли свої старі паспорти. А, можливо, й придбали нові.

Хоча це стосується не лише іноземців. У мера Одеси Генадія Труханова, наприклад, на додачу до українського паспорта є також російське й грецьке громадянство. В чому він, звісно, аж ніяк не є самотнім. Подібна ситуація виглядає неприпустимою вже хоча б тому, що чиновник подібного рангу – на відміну від середньостатистичного заробітчанина з Закарпаття – мусить тримати незаплямованою свою паспортну історію. Служити двом (трьом, десятьом) державам не надто комільфо навіть для приватної персони. А для держчиновника такий спосіб дій є цілковито неприпустимим.

Саме тому практика подвійного громадянства має бути припинена. Покаранням за порушення правил гри слугуватиме анулювання українського підданства. А без нього жоден претендент на державну посаду не займе омріяне крісло. Принаймні, не в цій країні. Хочеш служити іншим державам – ніхто тут силою не триматиме, бо світ широкий, а людина вільна у своїх вчинках. Вибір є завжди, і в цьому відношенні українських громадян – як пересічних, так і «непересічних» – ніхто не обмежує.