Війни виграють ресурси. Як нам ефективно їх використати

Зразу попереджую – це моя особиста позиція. Свідома та продумана. Можна сказати вистраждана.

Війни виграють ресурси. Взагалі воюють країни ресурсами. Люди – то ресурс. Патріотизм та жага до перемоги – то ресурс. Стійкість – то ресурс. Гроші – то ресурс. Зброя – то ресурс. Технології – то ресурс. Навченість – то ресурс. Допомога – то ресурс. Але все ж таки головний ресурс – це люди. І їх внутрішній ресурс. Бо ні зброя, ні гроші, ні технології без людей не працюють. Кожен з нас є ресурс. Хтось більший, хтось менший. Але кожен з нас носій цього ресурсу. Кожному з нас «відміряна» його частка. Та в кожного з нас ресурс свій за розміром та потужністю.

Виграти війну, перемогти ворога, більшого в кількості та озброєнні, можна тільки завдяки високій ефективності. В усьому. Це тоді коли ресурс задіяний на 100 відсотків, та підпорядкований одній меті. Коли кожна людина робить з викладкою на всі сто і більше те, що в неї краще всього виходить. Там де вона найбільш ефективна. І коли кожен викладається на 100%, сумісний ресурс перемагає.

У кожного з нас своє умовне відро ресурсу. В когось 12 літрів, в когось 10, в когось 3. Ну, то так Бог нарізав. В когось 50. Але більше ніж є, його нема і взяти ніде. Сюди входять всі внутрішні, психологічні, ментальні, емоційні, духовні сили притаманні конкретній людині. Стійкість, розум, зосередженість, реакція, прийняття рішень в умовах надлюдського стресу, це все дає нам наш внутрішній ресурс.

Коли в перші дні і неділі, коли було важко, не зрозуміло та тривожно, я, окрім того що робив все що міг навколо Харкова, частково витрачав свій ресурс на соціальні мережі. Писав, заспокоював, з кимось спілкувався. Потім це все почалося зводитися просто до інформування на моїх сторінках. В мене не вистачає ресурсу/часу/сил на коментарі та суперечки. Тому часто я видаляю коментарі, які несуть в потенціалі срач, та баню коментаторів. Мені не цікаві срачі. Мені не цікаве відношення до мене чи до того що я написав. Не подобається – не читай. Якщо сам не можеш пройти, я забаню. Бо в мене дуже і дуже обмежений ресурс. Я не можу його витрачати на те, щоб комусь щось доводити, або розжовувати. Якщо я буду витрачати свій ресурс на маячню в коментарях, я тупо не зможу зробити щось корисне та важливе. Все дуже просто. Є відро ресурсу. Або я все відро використовую на корисну справу зі 100% віддачою, або я розливаю на 10 або 100 справ, які не мають відношення до самого важливого – роботи на перемогу. Все дуже і дуже просто. Нема звідки взяти більше ніж є. Всі внутрішні ресурси задіяні. Ми вважали що почали втомлюватися за 8 років, але то тільки так здавалося. Бо про справжню втому ми взнали за останні 3 місяці. Як і про війну.

До чого я так довго все це підводжу? Просто щоб було зрозуміло на конкретному прикладі, про що піде мова далі.

Весь свій ресурс я віддаю для того, щоб збільшити ресурс людей, які зараз нищать ворога. Які приймають сотні, тисячі рішень кожного дня. Я роблю все що можу для того, щоб крім допомоги матеріальними речами, розгрузити голови людей, які прямо зараз занурені у війну на 100%. Якщо мені вдається зняти хоча б якийсь головняк з командира роти, або комбата, комбрига, командувача угруповання, це значить, що я вивільнив їм їх ресурс, який потрібен для прийняття вірних рішень. Бо втомлена та виснажена людина частіше помиляється. Моя задача віддати весь свій ресурс, щоб зекономити малу краплю у тих, від кого залежать доленосні військові рішення по обороні країни.

Зараз всі військові пашуть на межі і за межею. Ціна відповідальності та помилки – Україна. Дуже просто. Ми втримали, та втримуємо навалу вже більше 100 днів тому, що військове керівництво (повторюю – військове) мобілізувало весь свій ресурс об’єднавши всіх українців, та кожен на своєму місці б'ється кожен день, як останній. Не відволікаючись на другорядні речі. Не розпиляючись. Тому досі ми стоїмо. Тому досі весь світ зачарований українським військовим дивом.

Але, є одне але. Все частіше і частіше, я бачу намагання окремих груп втягнути військове керівництво в якісь інтриги, навколополітичні ігрища, якісь побрехеньки та припущення. Не раз і не два, я бачу, як роздмухуються теми, які нічим не підтверджуються, але мають за ціль зачіпити емоційно когось з військового керівництва.

Я просто хочу акцентувати. Все що не допомагає перемозі та боротьбі – шкодить. Кожен хто умисно відволікає військових від військових справ та знижує зосередженість на головному – шкодить. Умовний Залужний не має ресурсу більше ніж в нього є. Якщо зараз його відволікати від війни, то це буде тільки за рахунок якості рішень військових. Все дуже просто. Або людина займається війною з 100% віддачою, або два по 50, але менше. Або 20, але малих як раки у Жванецього. А кожне рішення на війні це дуже і дуже важливо.

Я буду боротися з будь якими спробами відволікти військове керівництво від війни, всіма наявними в мене силами та засобами. Від кого б не витікали ці спроби, та які б у мене не були раніше відношення. Якщо хтось хоче політики, та має ресурс на політичні дії та ігри – робіть. Бо владу треба і контролювати і пиздити. Але не треба вирішувати політичні питання вплутуючи в політику людей, на яких зараз військова відповідальність за державу. Які занурені у війну і мають бути занурені в неї, щоб ми перемогли.

Я не пишу жодних прізвищ, жодної конкретики. Я не хочу срача. Маючі очі – побачать. Я просто хочу захистити наших військових, для того щоб вони захистили нашу державу. Все дуже просто. Не треба відволікати від війни тих, від кого залежить все на сьогоднішній день. Бо завтрашнього в кожного з нас може не бути.

Сподіваюсь я зміг донести свою думку.