Танці з бубнами не допоможуть зменшити рахунки за комірне

Зараз політики тішать публіку розповідями про те, як треба «перерозподілити» газорозподільні мережі аби зменшити фінансовий тягар на людей. Одні пропонують укрупнити операторів ГРМ, інші – навпаки, розпорошити, передавши мережі місцевим громадам. Це подібне тому, як на Гаїті гострий апендицит одні шамани лікують наркотичним зіллям, а інші – танцями. Результат однаковий.

Головна проблема газових мереж – хронічна відсутність інвестицій, та одночасне різке - в три рази - зменшенням споживання газу. Декілька цифр з цього приводу:

• За 10 років обсяг прокачки газу розподільними мережами скоротилися з 70 млрд. куб м до 25 млрд. куб. м. При цьому ані протяжність мереж, ані кількість обладнання, яке потребує обслуговування, не змінились.
• Якщо порівняти інвестиції, які держава закладає у тарифи для газових та електричних мереж, то у «електриків» рівень тарифних інвестицій в 10 (!) разів більший.
• Цього року в поточних тарифах на розподіл закладені 700 млн грн інвестицій – і це на мережу, яка є однією із найбільших у Європі та має протяжність більше 350 тис км. Поки що.

Адже реальні потреби в критично необхідних інвестиціях для утримання мереж від деградації складають 3,8 млрд грн на рік. Якщо надалі інвестицій в тарифах буде майже в 6 разів менше від вкрай необхідних, то вже на початку 2025 року в аварійному стані перебуватиме 25 тис км мереж. Це більше, ніж вся газова система Данії, Румунії або Швейцарії!

Власне, це означає, що такі мережі зникнуть – їх неможливо буде використовувати, тому газ по них розподіляти буде неможливо. Їх необхідно буде демонтувати, або це зроблять мисливці за металом. Такий шлях пройшла Грузія, коли через хронічний брак інвестицій впродовж 1990х років починаючи з 2002 року газорозподільна система почала буквально розпадатися. В той час глава компанії «Тбілгаз» на засіданні Європейської економічної комісії повідомив, що лише за два тижні в столиці Грузії сталось 33 отруєння газом через проржавілі труби – втрати газу досягли 60%.

Маючі такий виклик, ми повинні адекватно на нього реагувати – як відповідальні оператори систем газорозподілу, а не як політичні спекулянти. Українську систему газорозподілу необхідно перебудовувати – привести її можливості під реальні потреби споживачів. Власне це і записано в Європейській директиві по газу: оператор ГРМ має в безпечний, економічний, сталий спосіб забезпечувати розподіл природного газу, виходячи із обґрунтованих потреб кінцевих споживачів.

Наша система побудована із розрахунку на розподіл 100 млрд куб м. газу на рік. На сьогоднішній день це і є ключова проблема і одночасно чинник підвищення тарифів на доставку – адже система затребувана лише на 25%. Сьогодні на рік в системі розподіляється близько 24-25 млрд куб.м газу.

Тому критично важливим є редизайн системи. Якщо зберігати поточну ситуацію і не оптимізувати систему під реальні потреби споживачів, то тариф збільшуватиметься і надалі. Споживачі відмовлятимуться від послуги розподілу, а споживання природного газу неодмінно буде знижуватися через впровадження енергоефективності. Без редизайну на ще менший обсяг спожитого газу розподілятиметься незмінна частина витрат – і ця спіраль буде закручуватись все більше. І це шлях в нікуди.

Ми маємо визнати – попереду або перебудова системи, або в найближчому майбутньому її деградація, розпад та зникнення.

Інвестиції приходять туди, де є економічний сенс вкладень. Для того, щоб залучити інвестиції в газорозподіл, потрібно перейти до стимулюючого тарифоутворення. Пропоную звернути увагу на модель, яка застосована у США – ця модель ефективна завдяки тому, що забезпечує для споживачів принцип справедливості.

Головний принцип американської моделі – тариф залежить від потреб клієнта у газі. Газова мережа має в будь-яку хвилину забезпечити цю потребу клієнта. У цьому сенс створення газопроводів, газових систем - вони побудовані тільки для того, щоб задовольнити потреби кінцевого споживача в ресурсі.

Що потрібно клієнтові в квартирі? Щоб газ горів на всіх конфорках, якщо чекають багато гостей. Для пекарні - газова мережа має забезпечити роботу всіх печей, які там є. Також це працює і для великого промислового підприємства: йому потрібно мати можливість миттєво включити своє обладнання коли надійшло велике замовлення. Газова мережа повинна задовольнити доставку газу при піковому навантаженні, яка потрібна клієнтам - в цьому суть американської моделі тарифу.

Газова інфраструктура існує для задоволення пікової потреби клієнтів - значить, і витрати на цю інфраструктуру слід розподілити серед всіх клієнтів відповідно до їхніх потреб. Простіше кажучи, якщо 50% потужності газової мережі припадає на важку промисловість – значить, 50% витрат на утримання мережі оплачує промисловість. Якщо 30% залишкової потужності – це теплова генерація, то вони платять за 30% витрат на мережі. І якщо 20% потужності мережі потрібні домогосподарствам з котлами – вони і платять 20% всіх витрат.

Це універсальна тарифна модель - вона може працювати скрізь, на різних мережах (вода, електроенергія, тепло). Завдання регулятора - керувати рівнем прибутковості операторів цих мереж, цих природних монополій. Регулятор встановлює 1% прибутковості для домогосподарств, і, наприклад – 10% для промисловості. А для теплогенерації – ок, теж 1%.

Якщо держрегулятор вирішив допомогти промисловості (в період спаду зберегти виробництво) - то знижують рівень дохідності за рахунок інших сегментів. Тому що витрати на утримання газової інфраструктури потрібно забезпечити завжди. У цьому завдання держрегулятора - диригувати прибутковістю різних секторів споживання газу.

Досить прозора методологія, проста і справедлива модель – і зрозуміла інвесторам, демонструючи їм економічний сенс вкладень.

Отже, якщо ми приймаємо виклик, то необхідно створювати середовище та моделі, зрозумілі для зовнішніх інвесторів – а не танцювати біля труби із транспарантами.