«Донбаська карта» та російські «вибори»

Ясна річ, то будуть радше «вибори» у лапках, аніж реальне змагання кандидатів, але «партія влади» РФ просто-таки приречена домогтися цього; рокіровка, на кшталт проведеної навесні 2008-го, коли виборці миттєво полюбили й підтримали до того майже нікому не відомого Медвєдєва, тепер не пройде. Перехід Путіна на посаду прем’єра чи його відхід від політичної активності сприйматиметься більшою частиною росіян як загальна катастрофа, як капітуляція перед Заходом і «бандерами», а непереконливий електоральний результат і широкомасштабне застосування адмінресурсу на рівні, скажімо, Білорусі, - як ознака настання непевних часів і симптом початку нового «падіння Росії на коліна».

Інакше кажучи, «партії влади» РФ потрібен результат на цих виборах – і не лише формальний, а й реальний, наочний, беззаперечний, - який можна буде демонструвати всьому світу як свідчення непорушної єдності Путіна і народу – попри всі зовнішні підступи, санкції та діяльність «іноземних агентів». Бо ж така держава, як нинішня Росія, живе у соціально-міфологічній реальності, для більшості її населення химерні міфологеми, принаймні, до часу важливіші за вміст холодильників.

Чим же може похизуватися чинна російська еліта перед виборцями? Список не такий уже й великий. Соціально-економічна сфера? Крім «потьомкінських селиш» у провінції та московської «реновації», головне тут – що відсутнє різке падіння купівельної спроможності росіян, тобто ситуація у більшості регіонів останнім часом більш-менш стабілізувалася. Але на обох «фронтах» - і зовнішньоекономічному, і внутрішньоекономічному – успішне просування вперед гальмують західні санкції. Дотримання прав і свобод? Схоже, більшість громадян РФ вважає їхню наявність «буржуазним забобоном». Свобода слова? Є, але дуже специфічного слова… Підзвітність керівних органів громадянам? Відсутня, проте це турбує знов-таки меншість росіян, які воліють у разі нагальної потреби скаржитися на все особисто В.В.П.

Дещо успішнішими виглядають (особливо в пропагандистській обгортці) справи на зовнішньополітичних «фронтах». Особливо на сирійському – адже вдалося запобігти падінню режиму Асада та відновити військові бази на Близькому Сході. Дорого, звісно, та чого не зробиш заради статусу великої держави; втім, тепер є чим поторгуватися з Заходом: це ми стримуємо «Ісламську державу», куди вам без нас? Є певні здобутки й у співпраці з КНР, але в стратегічній перспективи вони вигідні, видається, лише Китаю. Та населення не розбирається в тонкощах геополітичної стратегії та глобальної економіки… Ну, а ейфорія від обрання президентом США Дональда Трампа, якого вважали за «свого хлопця», скінчилася ще на початку цього року.

А це означає, що потрібен якийсь прорив, який успіх, що його можна буде подати як перемогу «великого і могутнього Путіна». Не випадковою у цьому сенсі виглядає згода президента РФ щодо введення «блакитних касок» ООН на територію «ДНР» і «ЛНР» (представлена Росією як «ініціатива»), причому згода, що давалася поетапно, демонструючи «схильність до компромісів». І вже є результат: екс-генсек НАТО, нині радник президента України Андерс Фог Расмуссен на 14-тій Щорічній зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) заявив: «Якщо Росія прийме те, що я сказав, - а саме надання миротворчій місії ООН чіткого мандату з повним контролем українсько-російського кордону та покриттям всієї території для захисту населення, то Росії може бути наданий "пряник" у вигляді зняття певних санкцій». У такому стилі висловлюється сьогодні чимало знаних політиків у більшості західноєвропейських країн. Що ж, у разі, якщо мандат сил ООН повинен буде підтверджуватися кожні півроку, як запропонував Путін, то влада РФ зможе погодитися на миротворців – щоб у будь-який вигідний момент взяти й заблокувати його заблокувати, а на додачу постійно лякати Захід такою перспективою – мовляв, конфлікт от-от стане «гарячим», ідіть на поступки!

А на додачу вельми ймовірно, що «блакитні каски» ще довго не будуть введені до «ЛДНР». Автор «Дня», незалежний експерт із військово-політичних питань професор Борис Соколов зазначав: «У Боснії та Герцеговині, де розмах конфлікту був меншим, аніж на Донбасі, довелося вводити 60 тис. іноземних миротворців, озброєних не лише гвинтівками й автоматами, а і важкою зброєю з бронетехнікою. Для контролю перемир’я і реального розведення сторін на Донбасі буде потрібно, напевно, тисяч сто миротворців». Інакше не буде ефективного контролю за кордоном і за ситуацією всередині «ЛДНР». Чи знайдуться кошти на такий контингент в ООН чи у США? Якщо ні, то Путін зможе запропонувати росіян (чи їхніх союзників) на це місце, тим вигравши «бали, очки, секунди» і на внутрішній, і на міжнародній арені (навіть якщо з ними не погодяться). І взагалі – він почне стверджувати: єдина можливість встановити міцний мир на Донбасі – це запросити туди контингент російських «миротворців», як було зроблено в Абхазії, Південній Осетії і Придністров’ї. Там зараз і справді не стріляють…

А на додачу надходять повідомлення, що російська фінансова і товарна підтримка «ЛДНР» або зійде невдовзі нанівець, або буде істотно скорочена. Що ж, логічно – спробувати «спихнути» проблеми забезпечення населення «ЛДНР» життєво необхідними товарами на Україну. На додачу, Путін може ще й припинити подачу енергоресурсів у цей регіон, а потім звинуватити Українську державу в «геноциді» проти «народу Донбасу», вчиненому під час «суворої зими» (ха прогнозами синоптиків, вона справді буде суворою). При цьому, якщо у Донецьку чи Луганську почнуться масові демонстрації з вимогою негайного повернення до регіону української влади та її силових структур для забезпечення порядку, то гіпотетично присутні там «блакитні каски» в силу свого мандату на підтримання порядку і статус-кво виявляться змушеними не допустити таких радикальних змін…

А водночас розкручуватиметься шалена антиукраїнська істерія, мовляв, кляті «бандери» знущаються з «миролюбних народів» «ЛДНР», і ця спецоперація з мобілізації електорату коїтиметься якраз в останні місяці перед «виборами» Путіна на новий термін. Тобто тимчасова наявність «блакитних касок» (які будуть прибрані зусиллями Росії одразу після оформлення нового терміну Путіна) аж ніяк не завадить такій істерії і не покращить життя пересічних мешканців окупованих районів Донбасу, оскільки Україна справді наразі не настільки багата, щоб годувати-напувати-вдягати й забезпечувати тепло для них узимку, тим більше, що багато які комунікації пошкоджені, проросійські банди нікуди не поділися, а значна частина допомоги розкрадатиметься. Хіба що «блакитні каски» візьмуть під контроль і розподіл ресурсів, наданих провідними світовими демократіями. Проте це надто фантастичний сценарій. У разі введення – на зиму дивлячись – миротворців ООН, рейвах у регіоні навряд чи відразу ж зменшиться, путінська пропаганда не послабне, а якісь абсолютно цинічні акції російських спецслужб із жертвами серед цивільного населення піднесуть до потрібних висот рейтинг В.В.П. Сказане не означає, що завадити всьому цьому (і подібному до нього) неможливо, просто слід уже зараз аналізувати можливі сценарії Кремля та Луб’янки, пов’язані з використанням «Донбаської карти», та знаходити належну протидію.