Україна, Київ, Євробачення. Побіжні нотатки

Добре пам’ятаю, яким ковтком свіжого повітря для багатьох, у тому числі й для автора цих рядків, стали прямі включення з чергового Євробачення десь так наприкінці 1980-х. Адже до цього (і то не щороку) в СРСР народу показували тільки ідеологічно вивірені (себто кастровані) репортажі про цей пісенний конкурс, де розповідалося про загальний перебіг подій і звучали пісні кількох «правильних» учасників. І що цікаво: виявляється, Останкіно приймало трансляцію «наживо», проте бачити конкурс у повному обсязі могли лише працівники телецентру та працівники ідеологічних структур…

Не можу віднести себе до палких фанатів поп-музики (натомість рок-музику в молодості любив і чимало слухав, ходив на концерти, ба, ще застав майже забуті нині, а колись легендарні «Дзвони»-«TheBells», які претендували на роль «київських бітлів»; час від часу слухаю цю музику й нині). Євробачення ж завжди було переважно (десь до 90%) конкурсом поп-музики, часом більш чи менш вдало забарвленої етнікою. Втім, етніка зазвичай превалювала і в «синтетичних» жанрах, які неможливо було однозначно класифікувати і в середовищі яких з’являлися чи не найцікавіші конкурсанти. Проте, як би там не було, в минулі десятиліття я намагався регулярно дивитися Євробачення, тепер же задовольняюсь post factum переглядом найцікавіших виступів, знаходячи їх в Інтернеті. Надто вже багато вторинного й нецікавого; те, що було колись ковтком свіжого повітря, від щорічного вжитку стало чимось якщо не задушливим, то позбавленим музичних і світоглядних «вітамінів».

Чи стануть (принаймні, для мене і більшості таких, як я, глядачів «зі стажем») відкриттям виступи учасників Євробачення-2017 у Києві? Боюся, що ні. Це не суто суб’єктивна сентенція – під час армійської та студентської молодості я був ведучим багатьох концертів, де виступали аматорські рок-групи (під псевдо «вокально-інструментальних ансамблів») і поп-виконавці, ба більше – навіть писав тексти для їхніх пісень… «О.Torvald» - це досить цікаве явище, проте «Дзвони»-«TheBells», маючи куди простішу апаратуру, грали, як на мене, вправніше і цікавіше, не в останню чергу тому, що тоді не можна було сховатися за звуковими та світловими ефектами…

Але мова піде не про музичні, а про навколомузичні сюжети Євробачення-2017. Вони також цікаві та змістовні, небуденні та важливі.

Отже, про них у «телеграфному» стилі.

Що б там не казали, а пісенний конкурс Євробачення – неабияка подія в житті сучасної Європи та низки країн з-за її меж, які мають право виставити своїх учасників. Тому навряд чи (попри всі проблеми) було варто віддати цей конкурс іншій країні організатору, як дехто пропонував. Так, Євробачення-2017 вартує Києву й Україні чималих коштів, так, попри всі заходи з безпеки, гарантувати відсутність терактів і провокацій з боку адептів «русского мира» та радикальних ісламістів не випадає, так, чимало речей організаторами не до кінця продумані чи не до кінця втілені, так, з ремонтом певних зон Києва подекуди не встигли – проте і боротися за пісенний конкурс (проти, що не дуже відомо, виступали не тільки політики відповідної орієнтації, але, скажімо, зоозахисники деяких держав – мовляв, у Києві погано поводяться з безпритульними тваринами), і проводити його було варто. Не тільки тому, що в разі відмови Києва він – з імовірністю 99% - перекочував би до Москви, бо навряд чи вдалося перенести його проведення до Австралії (друге місце, як відомо, посіла австралійська кореянка Дамі Ім), а от росіянин Сергій Лазарєв посів торік третє місце, і Москва знаходиться у Європі… Проводити Євробачення-2017 Україна та Київ мусили ще й тому, що негоже здаватися труднощам, як це не раз траплялося у минулі роки, слід боротися до кінця. І навіть «потьомкінські селища» у столиці, про які я писав у «Дні», це, з одного боку, неподобство, з іншого боку – все ж елемент такої боротьби…

Але про «потьмкінські селища» говорити не будемо, не варто повертатися до цієї теми до закінчення Євробачення-2017, натомість звернімо увагу на деякі дивні, як на мене, речі. Скажімо, коли мерія розпочала розфарбовувати арку Дружби народів у кольори веселки, а «Правий сектор» це зупинив. Логіка останнього, як на мене, дивовижна: веселка – це пропаганда ЛГБТ. Що ж, задля того, щоб не було «пропаганди ЛГБТ», варто вилучити з бібліотек книгу космонавта-2 Германа Титова «Голубая моя планета» та дитячі книжки київського видавництва «Веселка», і Райдужний житловий масив знести (бо ж там відповідним чином оздоблено чимало будинків), і народну пісню «Гей, поїхав за снопами» перестати виконувати, бо не зовсім зрозуміло, яке ж змістовне навантаження несе на собі слово «гей»…

Що цікаво: активісти «Правого сектора» помітили, що арку-веселку Дружби народів розфарбовують у різні кольори, тож побігли протестувати, проте не помітили іншого кроку мерії, як на мене, вельми дискусійного: майже всюди металеві парканчики вздовж трас і перила мостів, які у 2014 році спонтанно були київською молоддю розфарбовані у кольори державного прапора (це стало наочною відповіддю на загарбницькі претензії «русского мира»), тепер пофарбовані сірим – і Київ утратив один із символів Революції гідності й опору московським агресорам. Чи варто було це робити?

І нарешті: «Київенерго», незламно дотримуючись графіка ремонтних робіт, на два тижня (якраз на час Євробачення-2017) відключило від гарячої води десятки житлових будинків, лікарень, шкіл, дитячих садків у Подільському і Святошинському районах. Окрім того, через борги «Київенерго» «Київгазу» від гарячої води відключено ще майже дві сотні будинків. Ото така у нас європейська столиця з неєвропейським поводженням із киянами та гостями пісенного конкурсу (бо ж відключення не залежить від того, чи ти платиш за воду). Як відомо, контроль над «Київенерго», яке монопольно забезпечує Київ теплом і електроенергією, здійснює Рінат Ахметов. Компанія входить до енергохолдингу ДТЕК, власником якого є Ахметов (у нього 72,39% акцій «Київенерго»). Натомість головою правління «Київгазу» є Сергій Горовий, зять лідера парламентської фракції «Оппозиційного блоку» Юрія Бойка. При цьому 60% акцій «Київгазу належить ЗАО «Компанія Київенергохолдинг»; за повідомленнями ЗМІ, контролює цю компанію група Ігоря Кононенка, бізнес-партнера президента Петра Порошенка. Чимало юзерів ставить логічні запитання: по-перше, чому сотні тисяч киян мають потерпати, коли олігархи чубляться між собою, по-друге, як можна так дискредитувати Україну перед гостями Євробачення (чи хтось думає, що нічого ніхто не помітить, якщо цілі вулиці та райони позбавляють гарячої води)?

Але масштабний пісенний конкурс має відбутися за будь-яких обставин!