Як ми продавали українську книжку в Маріуполі

На вихідних набула нового досвіду. Вперше в житті я була на книжковому ярмарку не відвідувачем-покупцем, і навіть не письменником з власною презентацією, а представником видавництва. І я вперше стояла за яткою і продавала книжки – українські переклади турецьких авторів. Діло було на Маріупольська книжкова толока. Отже, маю чим поділитись.

Літературний процес в Україні я відслідковую з 2000 року, і можу сказати, що більшість презентацій української книжки до 2014 року обмежувалось локаціями Івано-Франківськ-Рівне-Дубно-Київ-Харків. За цим все. Більшість презентацій української книжки роками і майже десятиліттями закінчувались на Харкові, і то, мабуть, тільки тому, що там живе Жадан. (Кажуть, що письменники і хотіли, але їх «не пускали». Можливо і так, але я пишу, що бачу). Сьогодні ситуація змінилася і це надихає.

Більшість відвідувачів толоки в перший момент були дещо спантеличені, бо практично всі книжки були українською мовою. Тому в перший день вони здебільшого придивлялися, а на другий вже купували.

Чи були «фиркання» на українську мову? Були. Два випадки за два дні. На декілька сотень відвідувачів, які підійшли до нашого стенду. Але то таке – гірше, коли не поважають себе, і на пропозицію придбати книжку для дружини, відповіли: - Моя жена не заслужила подарков!

Велика презентація про сучасну турецьку літературі і міні-презентації по книжках у нас були підготовлені українською мовою. В якийсь момент я подумала, що може варто стати «ближе к народу» і час від часу переходити на російську за потреби. Але, потреби не було. Жодного разу ніхто не попросив перейти на російську.

Кажуть, що в місті практично не було реклами толоки, і мало хто знав, що вона взагалі відбувається. Не знаю, не знаю. Оскільки ж я була не автором, а трошки видавцем і продавцем, то моря не бачила, і плітки по таксистам не збирала. Але, думаю, хто хотів – той прийшов. Принаймні, мені переказували, що одна з відвідувачок зауважила, що за останні 4 роки (читай, 4 роки війни) вона відвідала більше українських заходів, ніж за все своє життя.

Отже, щиро дякую, організаторам Маріупольської Книжкової толоки і видавництву «Алемак»!

P.S. І наостанок ремарка щодо популярності української книжки на Сході: у нас поцупили декілька книжок. Але нас це не обурило, а навіть потішило. Люди тягнуться до культури. І приємно знати, що десь там, в Маріуполі, зараз хтось читає романи турецьких авторів Туни Кіремітчі «Молитви лишаються незмінними» та Асли Е.Перкер «Суфле».

До нових зустрічей з Grigory Semenchuk у Львові на Місяці міжнародних літературних читань, де країною гостем буде Туреччина.