Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Для чого Порошенкові комісар Луценко

    • Тарас Возняк

      Головний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї»

    • Розсилка
    Для чого Порошенкові комісар Луценко

    Остання спроба реформування прокуратури, далі – гільйотина

    Призначення нового генерального прокурора - подія знакова в багатьох сенсах. Вона має багато аспектів, які варто було б обговорити чи хоча б осмислити. Так само до цієї події призвело і багато причин. Причому – і причин об’єктивних, і причин суб’єктивних.

    Об’єктивні – це світова геополітична гра, це світова економічна кон’юнктура.

    Суб’єктивні – це тиск і союзників і ворогів, це політична боротьба всередині України, це боротьба олігархічних кланів в Україні, це стагнація реформи державного апарату, частиною якого є прокуратура.

    Політична спільнота всередині України розділилася на критиків і оборонців. Одні за призначення близького до Порошенка Юрія Луценка, інші різко проти. На реакцію з-за кордону почекаємо. Очевидно, що вона виходитиме з політичної доцільності, а не з трендів внутрішньої політичної конкуренції в Україні – тобто оцінка буде за результатами.

    Однак давайте відійдемо від партійних чи особистісних преференцій і розглянемо інші аспекти цього призначення. Причому можемо розглядати його з різних позицій – і з позиції опонентів, і з позиції прихильників цього призначення.

    Яку головну проблему має розв’язати це призначення?

    Як на мене то головною метою є ведення «людини з сторони» в намертво замкнуте прокурорське середовище в ситуації його абсолютної корпоративності розглядається як єдиний спосіб розірвати забетоновану прокурорську кругову поруку.

    Я написав – головною метою – якщо хтось не дочитує до кінця. А є і інші. Але вони – інші. Сподіваюся, що будучи втомленими 25 роками боротьби за хоч якийсь просвіток ви розрізняєте головне і інше.

    Отож ні для кого вже не є таємницею, що саме такі корпорації, як прокурорська, на сьогодні і є головними ворогами Української держави. Вони є консолідованим, вмілим, перебуваючим «у законі» непорушним бастіоном опору будь-яким змінам у країні. Кожен з працівників прокуратури намертво вбудований у прокурорську оборонну стіну. Жоден камінь чи навіть камінець з неї вихопитись не зможе. Або буде виштовхнутий, як Сакварелідзе. Давид Сакварелідзе теж є чужинцем, тому система його виштовхує. Не тому, що він грузинського походження. Він чужий для системи, для корпорації. Дія таких корпоративних структур нагадує реакцію червоних кров’яних тілець – як тільки в корумпованому організмі прокуратури появляється чужинець, його негайно оточують сотні «борців в ім’я корупції» - ізольовують а потім знищують. Система захищає сама себе.

    Така ж реакція буде і на нового генерального прокурора. Вже сама кампанія напередодні його обрання значною мірою стимулювалася саме з цього середовища. Переконаний, що невдовзі і Луценко узнає з «безсторонніх» джерел про себе таке, чого й не підозрював – гра тільки починається. А підставляти «прокурори в законі» чудесно вміють.

    Або оточать «удушающе узким кругом товарищей». Це ще одна технологія, щоб знерухоміти реформатора.

    Чи тільки прокурорська система є такою замкнутою корумпованою корпорацією? Звичайно ж, ні. Чи не всі державні інституції уражені цим корпоративізмом. Ми звертаємо увагу на найбільш кричущі приклади.

    Не меншою проблемою є й судова система. Вона нахабно, вміло, «в рамках закону» і «на межі закону» жорстко відбила перші спроби наївних пост майданних реформаторів з вулиці хоч якось себе реформувати. Що вона, як і прокурорська система, відбиває? Ну, щонайперше свій кадровий склад – щоб всі сиділи там, де сидять. Але для чого? Для того, щоб отримувати ту мізерну (за їхніми критеріями, але не за нашими) платню? Можна ж піти працювати на фірму – там платня неспівмірно більша. Звісно ж, ні – вони з піною на губах відстоюють своє свята святих - право жирувати на хабарах. Бо ж головний прибуток вся ця система отримує не у вигляді заробітної плати, а в якості хабарів. Для всієї прокурорсько-суддівської корпорації Україна - дійна корова.

    Поясніть мені, яка мотивація у членів цієї прокурорської української каморри зробити самій собі харакірі? Що, є якісь ідеологічні переконання – комуністичні чи націоналістичні? Постійте якось перед будь-якою прокуратурою і поспостерігайте за типажами… Там працюють дуже специфічні типажі. Далеко не харизмати чи подвижники – на всі 100% гедоністи, хазяї життя. Ситі вгодовані типи…

    При цьому рекрутування молодої крові у цю систему відбувається через ініціацію повальної компрометації – не скомпрометований, а, отже, не прив’язаний до системи, прошмигнути в неї не зможе. Ну хіба що кілька дочечок поважних сеньйорів системи – так собі як бантики збоку. Чи кілька ну зовсім ні на що не придатних синочків-мажорів тих самих поважних сеньйорів системи. Буває, що природа відпочиває. Ну і окремі збої, звичайно. Ось в чому суть цих систем.

    Чи є інші такі ж корпорації? Звісно, є. Причому ще потужніші - тому що міжнародні.

    З того, що я бачу, це фармацевтика, яка має міжнародні масштаби. Тому й корумпованість тут світового рівня. Наше Міністерство охорони здоров’я тільки примикає до величезного Материка Фармацевтики. У нашому Міністерстві охорони здоров’я головні корупційні тренди лежать не в сфері безпосереднього надавання медичної допомоги, а у фармацевтиці – там ходять такі суми, про які страшно й подумати. На першому, ще романтичному післямайданному етапі, у цю сферу був рекрутований ще один «чужий» - Олександр Квіташвілі. І не дав ради. Медична корпорація його схрумала навіть не зауваживши того.

    Це приклад поразки. Однак не все так погано.

    Що б там не говорили про місію Наталії Яресько – в ситуації війни і фінансової катастрофи вона втримала ситуацію і оздоровила наші фінанси. Так, жорстко. Чи була вона українським фінансистом, і чи закінчила кузню кадрів - славний Тернопільський фінансово-економічний інститут? Ні. Отже, як і Луценко, – без профільної освіти бо вчилася у Гарвардському інституті державного управління імені Джона Ф. Кеннеді. Президенту Українського католицького університету Борису Гудзяку його гарвардський докторат в Україні теж не визнали. Отож, як і Луценко, вони теж без совкового «образованія». Але це жарти. Як на мене Яресько теж була людиною «з сторони», свого роду «комісаром».

    Що б там не говорили про зроблене Айварасом Абромавічусом – він теж стояв за штурвалом утлого суденця нашої економіки, яке впевнено йшло на дно. Але не пішло, і появляються ознаки того, що мертвий ще не такий мертвий. Ще одна людина «з сторони».

    Про французьку грузинку а водночас журналістку (!) за освітою, якщо хто не знає, Еку Згуладзе чи спеціаліста з міжнародних відносин (!) за освітою, а не поліцейської справи, Хатію Деконаідзе, які принаймні частково реформували ще одну нашу корпорацію – міліцейську – напевно згадувати не треба. Їхньою функцією теж було – розірвати залізобетонну ментовську кругову поруку. Хоч і вона опирається, відсуджується і прокурориться – насправді це складові однієї системи.

    В чому суть призначень «зі сторони»? Коли неможливо розірвати кругову поруку, коли немає можливості за одну ніч поміняти весь вищий хоча б кадровий склад прокуратури, судів, медичних закладів, освітніх закладів, лісівництва і т.д. і т.п. – ну немає не корумпованих спеціалістів, то останнім порятунком може бути тільки призначення корпусу «комісарів». Так-так – de facto не юрист Юрій Луценко в Генеральній прокуратурі призначений комісаром. І немає чого боятися цього слова. Він і не приховує, ба більше – декларує, що не є фаховим юристом, а людиною, з завданням.

    Людина з системи змінити систему не може. Її змінити можна тільки примусово і діючи з сторони. Тут можемо поставити крапку. Маємо два роки досвіду.

    І тут з-за куліси вискакують опоненти – ага! А ми що казали – він «з завданням!». Він буде «смотрящім» Порошенка! Все пропало! Знову Янукович! Коло замкнулося! Граблі! Граблі! Граблі! І т.д. і т.п.

    Все неначе б то подібно. Але залишається невеличке запитання – а яке ж завдання, навіть якщо так, може ставити перед ним Порошенко? Луценко має захистити виділення діляночки для Рошену? Це було б смішно. Чи, може він захистить його від оскаржень в аспекті офшорного скандалу? А тут ніякий Генеральний прокурор України нічого зробити не зможе. Які ще завдання може поставити Порошенко Луценку – може захищати інтереси Путіна? І такі голоси чути. Але це вже за межами здорового глузду. Тай чи Луценко на цій посаді буде настільки несамостійною і дрібною фігурою, щоб лишень обстоювати якісь дрібничкові інтереси Порошенка?

    Чи розуміє Порошенко, що всі погляди тепер звернені на нього? Переконаний, що розуміє. І призначивши Луценка Генеральним прокурором взяв на себе відповідальність. І відповідати прийдеться доволі швидко. І за стагнацію реформ і за капітуляцію перед українськими корупційними корпораціями та олігархами. Чого гріха таїти – за веремією війни він з ними справився на бліденьку трієчку – щось зробили з військом, з поліцією і фінансами, і здається, що й все. Хоча – фронт таки не дійшов до Житомира – про це ми якось забуваємо… І вже розслабилися – навіть не допускаємо, що сьогодні і у підвалах Тернополя ДНРівські НКВДисти цілком спокійно могли заганяти цвяхи під нігті українським патріотам… І все таки цього не сталося…  

    Цим призначенням Президент Порошенко взяв ще один кредит довіри у народу. Після офшорних скандалів це загрозлива фраза. Я б не радив йому відноситися до цього кредиту не всерйоз – як до риторичного прийому. Цей кредит вже є критичним і може стати вирішальним. І для нього, і для України.

    Так само пішов va bank і сам Юрій Луценко – він не дитина в політиці, хоча і не старець, як Шокін, якому не цікава політична перспектива чи імідж як політика. Ну і не самогубець. Тому він чудово розуміє, що суспільство очікує від нього не відстоювання якихось приватних інтересів Петра Порошенка, а розірвання зачарованого кола прокурорської поруки. Крім того у нього знову розкривається перспектива як самостійної політичної величини крупного масштабу. Як у Гройсмана, до речі. Тепер справа за ними і їхніми амбіціями.

    Якщо Луценко хоч частково виконає це завдання (будьмо дорослими), то буде на щиті. А як ні – то віддадуть на розтерзання опонентам. Ні, не воріженькам з Кремля, а саме опонентам. І він, як на мене, це чудово розуміє.

    А хто вони, ці опоненти, і чого хочуть вони? Ну, звісно, «розділення гілок влади», як у підручниках з політології для першого курсу університету. Ой хотілось би… щоб як в Америці.

    Ну от дали ми прокурорській і судовій системі два роки самостійності – і це при нашій політичній і корупційній культурі – і прокурорські та суддівські баскаки загнуздали все суспільство і весело поскакали у своє сите та щасливе майбутнє. Не в наше – ми лиш лошаки, на яких вони скачуть. Боюсь, що приклади з підручників, занадто спрощено відображають різноманітність світу.

    Ну а хто є виразником інтересів прокурорської братії видно на екранах наших савік-шоу – Тимошенко, Ляшко і т.д. і т.п. – наші милі сирени. Вони дійсно хочуть «розділення гілок влади», але не так, як у підручниках з політології для першого курсу університету – а одну тобі – другу мені – приватно. Тобто бачать ці корпорації як вотчини, які можна приватизовувати, як свого часу судівсько-прокуроську корпорацію успішно приватизував Віктор Медведчук. Та так, що й досі хватка його (читай Путіна) руки відчувається у подригах цього монстра. Чи як Тимошенко і Фірташ боролися за те, щоб покласти руку на газову енергетику – ще одну сьогодні підупалу проте все ще гігантську корпорацію.

    Як то кажуть – куди не кинь, всюди клин. Не можна ні відпустити ні прикрутити. Ні відпустити ці вщент корумповані і глибоко аморальні корпорації не можна, бо перетворять всю країну на своїх пахолків, та й керувати у ручному режимі не можна – зловлять за руку, затаврують як автократа чи диктатора.  Треба пройти між Сциллою і Харибдою. Але між Сциллою і Харибдою можна пройти тільки тоді, коли діяти швидко і рішуче. І з благими намірами, звісно.

    І завершуючи: Після двох років війни, не надто успішних реформ ми всі вочевидь побачили, що головний ворог України всередині України.

    Так, в першу чергу це олігархічні клани. І в Україні обов’язково має відбутися деолігархізація.

    Але не меншим ворогом України є корупційні корпорації однією з якої є прокурорська. Маючи дворічний безуспішний досвід з їх реформування перед тим як вийти на черговий антипрокурорський чи антисуддівський майдан, маємо ще одну спробу, здається, що останню  – можемо застосувати інститут «комісарів».

    Іншого вже не м’якого, а жорсткого інструменту у нас вже не залишилося. Тому, якщо Президент хоче щось змінювати, то в переддень чергового революційного вибуху іншого інструменту, крім корпусу провідників реформ чи комісарів я не бачу.

    Якщо не вдасться – то залишиться тільки гільйотина.


    Часопис Ї

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    Леонід Ємець
    Леонід Ємець

    Народний депутат

    Віктор Каспрук
    Віктор Каспрук

    політолог

    Мустафа Найєм
    Мустафа Найєм

    Народний депутат

    Павло Казарін
    Павло Казарін

    Журналіст

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ