Про точки росту і 30 міністрів економіки

За 30 років ми мали тридцять міністрів економіки. І кожен з цих міністрів займався одним і тим самим: він шукав точки зростання, які мали створити диво. Тридцять років, тридцять міністрів займалися (і займаються) дурницями. Бо див не буває. Точніше вони бувають раз на рік на Різдво.

Вчора я та Андрій Іларіонов були у Вінниці і мали дискусії в Донецькому університеті (він переїхав у 2014 році в Вінницю) та на зустрічі з місцевими бізнесменами та експертами.

Андрій Іларіонов згадав прекрасну історію про Чилі та про «чикагських хлопчиків». Так от ці самі «хлопчики» принесли Піночету величезний талмуд, в якому були описані реформи, які треба зробити. І Піночет запитав про ті самі точки зростання. І вони відповіли: «Ми не знаємо. Ми не знаємо тому, що цього не знає ніхто. А якщо вам хтось скаже, що знає про них, він бреше».

Тоді, майже півстоліття тому, ніхто не міг навіть передбачити, що Чилі стане четвертим у світі експортером вина. Так само, як і ніхто не знав, що мідь перестане бути чи не єдиним драйвером економіки.

Тоді чикагські хлопчики запропонували не точки росту, а зміни правил гри і відкрили можливості для тисяч людей займатися бізнесом, який створив чилійське економічне диво.

Якби вони запропонували точки росту – країна б точно програла.

До чого я все це веду: досить займатися економічними дурницями. І всім рекомендую просто подумати над цим простим історичним прикладом.