Чим живе окупований Луганськ

Можна спробувати звести все до фактів, що я і намагалася зробити, спираючись лише на об’єктивні показники змін та ознаки нового життя.

1. На дорогах «республіки» – превелика кількість машин з російськими номерами. Дехто купує собі автівки в Росії, але частіше це машини тих росіян, хто прагне побудувати у місті свій бізнес, привіз товар або купив у Луганську нерухомість, користуючись моментом.

2. А от розмір пенсій «абсолютно такий самий», як і до війни. Якщо людина на початку 2014-го отримувала 1100 гривень, то зараз на руки вона отримує 2200 рублів – правда, «офіційний курс» перерахувань гривні до рубля 1:2. Саме за таким курсом розрахують охочих у супермаркетах. Всім, хто вийшов на пенсію після літа 2014 року, у «республіці» «призначають» мінімальну пенсію. Кажуть, немає «пенсійного фонду» для більших виплат.

3. Як це де дивно, бізнес при безгрошів’ї у більшості розвивається. Здебільшого за рахунок грошей кмітливих росіян, які вкладають його у бургерні заміть «МакДональдсу» та «Печь» замість «Пічки». Торгівля російськими продуктами харчування, будівельними матеріалами замість звичних марок скрізь. Але є і мікробізнес, коли до здивування самих підприємців вони після війни змінили статус найманця у ринковому модулі на власника та приватного підприємця, скориставшись тим, що багато хто не повернувся, а хтось занадто довго придивлявся до ситуації. Так відкриваються перукарні, коли кооперуються декілька подруг, орендують приміщення та проходять всі етапи «реєстрації» власного бізнесу. До війни вони про таке могли лише мріяти. Хтось, скориставшись ситуацією, розширив свій бізнес за рахунок обладнання конкурентів, яке не було можливості вивезти, та його продали за безцінь. Взагалі зараз непоганий час для тих, хто має бізнес-ідею, кмітливість і гроші на її реалізацію. А от власники великих торговельних мереж виявилися гравцями у власні ворота. Сплачувати оренду приміщень супермаркетів стало неможливим. Електрика та опалення для такої площі коштують, як золото. Усю зиму економили електрику, не працювали з саме цих причин транспортні стрічки на касах, не було опалення у торговому залі та технічних приміщеннях. Продавці коментували якість товару: «Він свіжий, але змерз, вдома він відтає і ви відчуєте, що придбали свіже». Зараз мережі супермаркетів через брак товарів та вартості електроенергії та опалення для комерційних структур переживають вкрай складні часи. Йдуть з міста ті відомі торговельні мережі, які відкривалися колись у Луганську першими. У приміщеннях супермаркетів «АТБ» працює мережа «Народний», замість супермаркету «Абсолют» на кварталі Сонячний відкрився «Спар».

4. У «республіці» є єдиний «банк» – «державний», який працює у приміщенні мережі «Ощадбанків». У ньому всі «бюджетники» отримують заробітну плату, сплачують комунальні платежі (їх ще можна сплатити на «пошті») та отримують «соціальні виплати». У цьому «банку» можна обміняти валюту. Банкоматів у «республіці» немає. Точніше вони є, як атавізм – залишилися у приміщеннях банків та супермаркетів. Зняти гроші можна через «віртуальні кишені» та «електронний банкінг» у численних комерційних «центрах», де охоче видадуть гроші з картки за 5% комісії від суми в рублях і за 6% комісії від суми в гривнях. В сервісному «центрі» можна побачити невиразне оголошення: «У нас можна перерахувати сплату за ремонт побутової техніки на картку». Ніде більше сплату карткою не приймають.

5. Взагалі, порівнюючи з колишнім життям, багато чого немає – інтернет-магазинів, перевізників, сервісів. Ремонту обладнання можна чекати півроку через відсутність запчастин, деякі речі стали неможливими взагалі – переслати документи, отримати листа та посилки з-за кордону або міст, контрольованих Україною.

6. У місті не їздять трамваї. Звичайно, на тлі всього це дрібниці. Але дроти потроху розкрадаються, на рейках пасуть кіз та звалюють сміття, а у трамвайному парку зберігають цеглу.

7. Однією з гострих проблем у «республіці» є безробіття. Працювати за копійки люди не хочуть, а єдиною альтернативою для багатьох є «армія». Тому вихід з ситуації для багатьох прямий – їхати туди, де можна заробити. Грантів, приватних міжнародних проектів у «республіці» не існує.

8. З медициною ситуація неоднозначна. Є «гуманітарка», якою лікують «військових», але всі інші купують ліки, як і колись. Ліки замовляють усім, хто приїжджає з українських міст, ліки замовляють у місцевих аптеках. Ліки – дефіцит. Взагалі всі, хто їде з України сюди, везе гривню з карток, сало та ліки. Якщо ще є місце, везуть одяг, харчі, м'ясо, запчастини, миючі засоби, бо буквально все дешевше «на великій землі», ніж у Луганську.

Мобільний зв'язок можна описати єдиним словом – поганий. Варіантів вибору два – «МТС» та місцевий «Лугаком». Ані «Київстар», ані «Лайф» у «республіці» не працюють

9. Мобільний зв'язок можна описати єдиним словом – поганий. Варіантів вибору два – «МТС» та місцевий «Лугаком». Ані «Київстар», ані «Лайф» у «республіці» не працюють. Зв'язок часто низької якості, на «державні» свята його блокують. Поповнюють телефонні рахунки на ринках з рук або у комерційних центрах.

10. Благодійні організації та волонтерські рухи у «республіці» діють, але від більшості пересічних жителів часто можна почути, що ніхто ніколи ніякої допомоги ні від кого не отримував. Є громадська організація «Мир Луганщині», але частіше її акції обмежуються показовими мітингами, конкурсами малюнків, всім тих, що вражає масовістю та має ефектний вигляд з телеекрану.

11. Велика кількість провідних лікарів, вчених, інженерів покинула місто. Хтось прагне повернутися на свої ж робочі місця, хтось знайшов себе у інших містах. Але брак фахівців відчутний.

12. Людина може звикнути до всього. Але є й ті, хто не звикає до вражаючих змін якості життя та стресів через вік та хронічні хвороби. Останнім пунктом виносити збільшення кількості онкологічних захворювань, захворювань серця, цукрового діабету та смертей дуже не хочеться, хоча ці факти з життя жителів «республіки» не є таємницею.

Те, що не вбиває нас, робить сильнішим. Дуже хочеться у це вірити.