Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Христос рождається! Лист Юрію Луценку в Менську колонію

    • Данило Яневський
      Заслужений журналіст України
    • Розсилка
    Христос рождається! Лист Юрію Луценку в Менську колонію

    Очевидно, що наш героїчний політикум знання того не потребує.

    Привіт, Юро!

    За Різдвяними та новорічними клопотами, каюсь, пропустив був твою відповідь. Вибач.

    Не виправданням, але поясненням може бути хіба розроблений курс історії нашого народу і нашої країни. В «матеріалі» - це близько 500 слайдів (текстів, картинок і мап). В основі - висновки, сформульовані колегами-істориками впродовж останніх років 15. Висновків цих багато, вони радикально суперечать тому, що сьогодні уявляють про себе і про свою країну українці. Тим більше радикально суперечать тому, що знає про нас зовнішній світ.

    Українці (а ще більше - неукраїнці) мало свідомі тієї обставини, що від 1995 р. оприлюднено терабайти архівних документів, від 25 до 50 тис. статей та монографій, сотні докторських дисертацій, тисячі – кандидатських, загалом, думаю, тисяч 5. Скажімо, з історії України тільки 1917 -1920 рр. маємо десь 350 докторських та кандидатських дисертацій. Не можу стверджувати, що всі їх прочитав. Але дещо засвоїв.

    Очевидно, що наш героїчний політикум знання того не потребує. І так все зрозуміло: «грабуй награбоване»! В даному випадку – грабуй все, що в попередню історичну добу було награбоване славним народом під проводом не менш славної політичної сили у тих, кому воно належало по праву.

    При нагоді курс цей «Україна: ґенеза дискретної реальності» передам (наразі його дивиться референтна група). Сьогодні – лише про деякі фундаментальні висновки, які в цитованих там розвідках сформульовані та/або з них явно/неявно випливають.

    Висновки ці – як закони природи. Їх можна ігнорувати як завгодно довго і, очевидно, безкінечно розбивати собі лоба. Власне, саме цим ми самовіддано займаємося останні 20 років. А можна взяти до уваги, використовувати на добро своє і загалу. Правду сказати, при останньому варіанті, треба відмовитися красти безупинно та нестримно все і у всіх, але це вже не наших традиціях.

    Так от про висновки.

    Про крадіжки та про корупцію взагалі. Корені цього мистецтва в наших землях сягають часів окупації XVIII ст. (яке досьогодні сором'язливо називають «приєднанням» або «входженням» до складу Росії. Всього лише російських окупацій було мінімум 4 - в роках 1772/1795, 1920, 1939, 1943/1945).

    Це були окупації – з усіма наслідками, які з них випливають. Наслідки (станом на 1917 р.) такі: скасування системи права, яке діяло тут впродовж 700 років; переведення вільних людей в стан невільних; ліквідація автохтонної церкви та насильницьке заміщення її церквою чужинецькою; уніфікаційна національна, культурна, конфесійна політика; запровадження в обіг незрозумілої мови; зміна системи державного управління; ліквідація місцевого самоврядування та громадянських прав, якими тут користувалися століттями. Результат: весь державний апарат Російської імперії на сучасних українських землях станом на 1917 р. вже був тотально корумпований знизу до верху.

    Інші результати. Станом на 1917 р. (145 рік імперської окупації): 90% сільського населення, яке трактували як свійську худобу; 80% малограмотних або неписьменних; 50% дітей не мали можливості відвідувати школу; україномовні книжки забезпечували 2-3% від потреби; практична відсутність бібліотек тощо. А також: заборонена народна мова, знищена церква (священники новопосталої, державницької, були зобов’язані подавати звіти про тайну сповіді до органів державної влади), фактична неможливість для мільйонів людей вирватися зі стану фактичного рабства, постійне відчуття власної меншовартості. Загалом: відчуженість народу від держави, тотальна корупція, відсутність спільних вартостей.

    Все, що було потім – це, якщо сказати коротко, спроби побудови селянами державної формації, заснованої не на ПРАВІ і ЗАКОНІ, а на принципах так званої «соціальної справедливості». Тривають ці спроби і сьогодні: за всіма відомими мені дослідженнями (зокрема, НІСД) % вихідців з села у першому поколінні в нашій політичній «еліті» (прости мені, Господи) ніколи не падав нижче 70%.

    Але: держава – це «задоволення» для міських, вільних, соціально активних. Держава – це виключно і тільки інструмент для забезпечення і розвитку прав своїх громадян. Це не я сказав - це написав Великий Канцлер нашої держави/Республіки Лєв Сапєга. В 1588 році.

    Тепер про нашу реальність. За переписом 1897 р. населення південно-західних губерній Росії (сьогодні це територія від східного кордону Донецької області до Збруча) = приблизно 24 млн. Додаємо до цього 5 млн. українців Галичини = близько 30 млн. 1941 р. населення тогочасної УРСР = 42 млн., в 1945 р. - 27,4 млн.

    Тепер рахуємо незворотні втрати: 1918-1920 рр.: minimum 1 млн. + репресії 1930-х рр.: не встановлено донині (від сотень тисяч до мільйонів) + 1932-1933 рр.: 3,9 млн. (встановлено судом) + 1941-1945 рр.: більше 14 млн, в т. ч. цивільного населення 5,5 млн., + військових - 8,8 млн. = 14 300 000 осіб + голод 1947 р.: 1 млн. Загалом: більше 20 млн. (без врахування депортованих народів) = 50% до рівня 1917 р. або 45% до рівня 1941 р.

    Я стверджую: це найбільша антропологічна катастрофа в історії Європи за 1000 років. Саме її наслідки детермінують розвиток нашого народу і нашої країни сьогодні і будуть визначати її завтра, а то й післязавтра.

    Я стверджую: всім цим «досягненням» ми зобов’язані тільки і виключно російській комуністичній окупації, конкретно – ВКП(б)/КПРС, ВЧК/ОДПУ/НКВС/КДБ, їх релігійній секції (яка санкціонувала, зокрема, знищення православного, греко-католицького, римо-католицького, протестантського духовенства та вкрала їх майно), а також поплічникам з числа місцевого, насамперед українського, населення – безпосереднім виконавцям злочинів, які не мають термінів давності.

    Я стверджую: сьогодні ми – єдина європейська країна, правонаступники катів якої засідають в її парламенті та уряді, а кращі її представники на весь голос стверджують: НКВС українців (очевидно, також і поляків, євреїв, татар, молдаван та інших) стріляло недостатньо!

    Я стверджую: комунізм є абсолютним злом.

    Я стверджую: допоки ми, кожний на своєму рівні не засудить і не відмежується від існувавших та від існуючих практик толеранції комуністичного злодійства, ніякої правової, демократичної, вільної, процвітаючої України ми не побачимо, як не побачимо своїх вух. І 7 млн. новітніх емігрантів, зокрема, це засвідчують.

    Їх попередники, викинуті у воєнні часи з рідних домівок, таку «Україну» розбудували. В Канаді. В США. В Австралії. В Аргентині. У Франції. В інших країнах «поселень». Вони, як це не дивно, спромоглися зробити це за умов відсутності Кремля, РПЦ, КПРС/КПУ, КДБ, «рускава міра» та інших досягнень постординської цивілізації.

    Власне, про то «Проект «Україна»: жертва УПА, місія Романа Шухевича». Вона, так само як і будь яка інша розвідка, не може бути істиною, навіть попередньою. Вона хіба про моє особисте несприйняття альтернативи «комуністичне рабство або смерть (або еміграція) «.

    Саме про неприпустимість виникнення такої альтернативи, як мені здається, повинні піклуватися відповідальні, вільні громадяни. Кидання шматками лайна в соціальних мережах та «опозиційні» заяви в парламенті або поза ним добрій справі не сприяють. А от неспівробітництво зі Злом, наприклад, шляхом недавання хабарів, дотримання правил дорожнього руху, поваги до гідності людини, доброчинних справ, скріпленням сімейних цінностей, піклування про ув’язнених, інтелектуального та духовного розвитку та самовдосконалення, несплата податків крадіям їх і т.д. і т.п. – саме це, думаю я, торує шлях до тієї України, в якій би ми хотіли жити і якою би хотіли пишатися.

    Чи можливо це?

    В дні, коли відзначаємо прихід в наш Світ Спасителя, який є «Світло, Правда і Життя», кожен має сам відповісти (якщо бажає) на це питання (якщо він його ставить).

    Від серця вітаю: Христос рождається!

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Дмитро Орєшкін
    Дмитро Орєшкін

    Російський політолог

    Мустафа Найєм
    Мустафа Найєм

    Народний депутат

    Микола Сунгуровський
    Микола Сунгуровський

    Директор військових програм Центру Разумкова

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Аркадій Бабченко
    Аркадій Бабченко

    Журналіст

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ