До дня народження Ліни Костенко. Про велич людини

Була така телепрограма 1996-го «П'ятий кут», яку вів тоді ще замаскований продажний покидьок Піховшик. Я запрошений на прямий ефір цієї програми. Був готовий до будь-яких гострих запитань. Всі провокативні каверзи я «гасив» легко і успішно. І раптом Піховшик зачитує листа Стуса. Гострого. Невідомого мені. Стус дуже, навідліг, критикує Павличка, Драча, Яворівського у конформізмі. Мені, наймолодшому дістається найбільше. Я буквально остовпів від несподіванки. Адже Василь приїздив до Одеси на моє студентське запрошення на Шевченівські дні, на Хортицю, коли я, за призначенням, мешкав у Запоріжжі...Але в мене тоді, в прямому ефірі, була лише мить. І я чесно відповів: Стус, Лук'яненко, Горині та тисячі інших героїв-мучеників за Україну були за гратами. А ми були по цей бік. Вони мали моральне право говорити про нас найгіркіші слова. Василь Стус мав на це право. 

Після пепредачі я приїхав додому, і моя дружина сказала:

-Тобі двічі телефонувала Ліна Костенко.

Я набрав її телефон.

Майже годину я слухав Ліну. Їй сподобалася моя чесна відповідь.

А згодом з'ясувалося, що це був ніби-то лист Василя синові. Я намагався побачити оригінал. Не вдалося. Зате син Дмитро швидко отримав Шевченківську премію. і посаду директора музею Тараса. Музею, який він споганив під час ремонту, поставивши в музеї царицю Катерину. Дякую вам, пані Ліно, за Вашу Великість. В усьому. І в цьому епізоді також. Хай Божа рука буде ще довго над вашою Світлою Головою!