Ініціатива і контроль. Ось чого нам не вистачало століттями

Століттями все йшло по колу. Росія захоплює українські землі, українці намагаються вирватись, інколи їм це вдається ненадовго, але потім росіяни приходять знов і отримують перемогу, і знову ми у ярмі. І так по колу. Вони мали ініціативу. Вони контролювали ситуацію.

Цього разу буде інакше.

Нам недостатньо просто розбити ворожу армію. Ну ось у 1918 році, наприкінці Першої світової, німецька армія була фактично розбита. І що? За двадцять років це знову була машина війни.

Нам недостатньо просто повернути свої території. Що завадить росіянам і надалі обстрілювати нас з Каспійського моря чи з Білорусі, готуючись до нової війни?

Нам недостатньо просто скинути Путіна чи дочекатись його смерті. Там всі різні, але ненавидять нас однаково.

Ми маємо зробити все вищезазначене і ніколи не відпускати Росію із зони контролю. Ніколи не віддавати ініціативу. Ми маємо зробити все, щоб Росія завжди була слабкою. Щоб вона позбавилась ядерної зброї. Щоб у Білорусі (яка поки що Белоруссія) був проукраїнський режим. Щоб у окупованому Придністров‘ї зникла російська база. І це тільки першочергові задачі.

Ми стали дорослими. Ми такими ніколи не були. Нам доведеться вчитися своїм новим обов‘язкам. Як вчаться ним всі діти, коли підростають, отримують незалежність від батьків і починають контролювати своє життя самостійно, бо незалежність – це і є відповідальність. А ми відповідаємо перед своїми дітьми.

Наша зона відповідальності – Росія. Ми маємо контролювати її завжди, міцно тримаючи ініціативу у руках.

Ми навчимося. Ми впораємося. Я знаю.

Наш новий девіз – не «Ніколи знову», а «Тільки спробуй, сволото».