Ми або будемо багатими, або помремо. Іншого вибору немає

Я зараз у США, спілкуюся з деякими американцями і представниками інших союзних нам народів, в тому числі таких, чиї країни ми не визнаємо. І це, мабуть, головний висновок, який я зробив і зробити треба було вже давно.

Все ж так просто. Так очевидно. Ця війна не остання. Будуть ще, бо ворог вперто не хоче помирати.

Він спробує прийти знову, чим би ця війна не закінчилася: якщо він переможе, він захоче нас добити, якщо ж переможемо ми – він захоче реваншу.

Війна стає все дорожчою з кожним роком. Нам потрібно закрити величезну лінію кордону мінами, артилерією, технікою, авіацією, ночниками, тепловізорами, fpv-дронами, РЕБом і РЕРом, беспілотними літаками дальньої розвідки, професійно підготовленими людьми. Нам потрібні супутники, нам потрібен звʼязок, потрібно все, що вигадано для війни. Це вимагає величезних, позамежних, фантастичних для нас коштів. В 2021 році ВВП України сягнув рекордно високих $200 млрд. Для порівняння: ВВП техасського міста Остін (з передмістями) дорівнює $89 млрд., при тому що Остін не найбагатше місто не те щоб у всьому США, а навіть у Техасі чи то на другому, чи на третьому місті по ВВП.

Я кажу про те, що ми або будемо багатими, або здохнемо. Гроші вирішують майже все. Нам потрібна зброя, зброя, зброя і зброя. Отримати її важко – ви бачите. Купити суттєво простіше. Коли будуть гроші, ми будемо торгуватись. Зараз ми просимо. Результати відповідні.

Нам потрібні економічні реформи, яким ніхто не заважає. Лібералізація економіки, реформа судів, податкова в наморднику і на голодному пайку.

Бути багатим може і соромно в Україні, бо багатих у нас не люблять. Але їх точно люблять у світі виробників зброї за кордоном.

Кожен день, коли країна не стає багатшою, наближає нас до майбутньої поразки в війні. Будемо багатими – будемо жити. Ні – помремо. Все.