Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Українська автокефалія: два головних сподвижника

    • Юрій Дорошенко

      Журналіст

    • Розсилка
    Петро Порошенко та Філарет - Українська автокефалія: два головних сподвижника
    Петро Порошенко та Філарет

    Головними героями свята отримання автокефалії та постання нашої Церкви є дві людини: Святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет та Петро Порошенко

    Як делегат собору та людина, яка релігійним питанням займається з 1994 року, написав про це цілу книгу, засвідчую: Петро Порошенко на своїх плечах виніс до вселенського визнання автокефальну Православну церкву України, яку своїм життям, невтомною працею, постійною молитвою створив Святійший патріарх Філарет.

    Роль Патріарха Філарета в утворенні помісної Української Церкви загальновідома і колись його визнають святим. А ось дещо про внесок у історичне визнання нашого Президента.

    В Україні таки постала автокефальна Православна церква. Збулася мрія багатьох поколінь, які мріяли та віддавали життя за те, щоб рідна Київська церква позбулася московського ярма.

    9 квітня стартував процес розмосковлення, здобуття автокефалії Української православної церкви, вийшов у публічну площину, коли Президент України Петро Порошенко зустрівся з Вселенським патріархом Варфоломієм у його резиденції (Фанар, Стамбул), було погоджено покрокову дорожню карту отримання Томосу про автокефалію, бо все мало враховувати церковні канони та шалену протидію Москви і її агентури. У квітні був публічний момент, але всі розуміють, що перед тим і після того Президентом України була пророблена колосальна непублічна робота: численні перемовини у Стамбулі, Вашингтоні, Брюселі, десятки особистих зустрічей і палких дискусій із єпископатом трьох конфесій, екзархами Вселенського патріарха, переконування інших глав Православних церков під час закордонних поїздок, ефективна мобілізація всього державного апарату, постійні телефоні розмови з Його Всесвятістю Варфоломієм.



    Не треба думати, що у Константипопольському патріархаті дуже хотіли дарувати нам Томос про автокефалію. Досвід Віктора Ющенка, який високо підняв цю тему, будучи на президентській посаді, але так і не зміг довести до логічного завершення, демонструє: тут треба було наполегливості та дипломатичного хисту саме Петра Порошенка. Навіть сама присутність Порошенка та його виступ на об’єднавчому соборі зіграли ключову роль: пригасили пристрасті делегатів собору та змусили діяти державницькі, єднатися в ім’я кращого майбутнього Церкви та України. Як безпосередній учасник цієї історичної події, засвідчую це.

    Важливим кроком на шляху помісності було і 3 листопада цього року, коли глава Української держави Петро Порошенко підписав з Вселенським патріархом Варфоломієм І Угоду про співробітництво та взаємодію між Україною та Вселенським патріархатом. Завдяки документу, справжня матір-церква Царгородська патріархія уже безпосередньо вступила у свої права та повела Православні конфесії України до об’єднання та визнання.

    Уже зараз отримання автокефалії Української церкви більшість аналітиків за масштабом порівнюють із Угодою про асоціацію, безвізом, виходом із СНД, змінами до Конституції щодо обов’язковості виступу до Європейського Союзу та НАТО. Це все справедливо, але остаточне розірвання духовних пут Москви мабуть набагато більша подія. Це нарівні з Актом проголошення незалежності Україні і всю справжню важливість цього ми оцінимо лише через роки.

    Головними героями свята отримання автокефалії та постання нашої Церкви є дві людини: Святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, який десятиріччями працював на ідею, збудував потужний Київський патріархат який і став основою для визнаної помісної Православної церкви та Петро Порошенко, який на державному рівні добився того, щоб українці увійшли в родину Вселенського православ’я на рівних. Обидва порвали пута Московської патріархії, заснованої ще Сталіним і Берією та викинули путінсько-гундяєвський «Русскій мір» на смітник історії.

    По суті, Петро Порошенко продовжив у модерних умовах традицію української симфонії (тобто рівноправної співпраці) у відносинах між державною та Церквою, а не цезарепапізму (залежності Церкви від держави), як у Московії. Порошенко вчинив як і його попередники: рівноапостольний князь Володимир Великий, який охрестив Русь-Україну, благовірний князь Ярослав Мудрий, який утвердив християнство на наших землях, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який із запорізькими козаками 1620 року добився від представника Вселенського патріарха – Єрусалимського патріарха Феофана ІІІ (тоді він був проїздом в Україні) відновлення православної ієрархії.

    Єрусалимський патріарх Феофан висвятив предстоятеля та ще кількох єпископів для нашої Православної церкви та пізніше відгукувався про гетьмана Петра Сагайдачного так: «Справа була б неможливою без підтримки пана гетьмана Петра Сагайдачного, дії якого в данній справі справедливо можна назвати подвигом рівним апостольському».

    Завдяки наполегливості та мудрій послідовності, Президентові Україні вдалося здійснити також те, що прагнули зробити гетьман Павло Скоропадський і Симон Петлюра, але суспільно-політичні реалії тодішньої Української держави та УНР не давали їм зробити,

    Слова Святійшого Феофана, сказані в Середньовіччі, я, як делегат, пригадав у Софійському соборі, коли слухав головуючого на об’єднавчому соборі нашої церкви, представника Вселенського патріарха Варфоломія – митрополита Гальського Еммануїла, який сказав уже про нинішнього очільника України Петра Порошенка: «Хотів би ще раз подякувати пану Президенту за всю його підтримку, за всю його жертву. І можу вам сказати – без його постійної підтримки цей результат не був би можливим. Маю сказати: він також був тим, хто здійснював процес із Вселенським патріархом із надією, усією надією, що це (створення об’єднаної автокефальної Православної церкви України) може стати реальністю».

    Така висока оцінка натхненої праці Петра Порошенка буде записана назавжди на скрижалях нашої історії та Помісної церкви України. Він заслужив на це.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Дмитро Орєшкін
    Дмитро Орєшкін

    Російський політолог

    Ярослав Коцюба
    Ярослав Коцюба

    Експерт-релігієзнавець

    Сергій Тихий
    Сергій Тихий

    Журналіст

    Дмитро Корнійчук
    Дмитро Корнійчук

    Президент Центру інноваційного консалтингу «КДА»

    Ігор Ейдман
    Ігор Ейдман

    Соціолог

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ