Один президент вже намагався ламати Київ через коліно...

Я народився і виріс у Києві. Можна сказати, що коріннй киянин, хоч і не глибокий - у другому поколінні. Від однієї журналістки, яка приїхала до Києва після школи, я прочитав, що він, на відміну від її малої батьківщини, нічого не вимагав від неї. Прийняв її такою, якою вона була. 

І я тоді подумав, що таки справді: Київ місто не жорстоке. Ти можеш бути тут ким завгодно - хоч пришелепуватим, хоч червонопузим комуністом, хоч ким хочеш. Він тебе прийме і навіть помирить з усіма іншими. 

Але це не значить, що він безхребетний. Лагідний він поки ти не починаєш його ламати об коліно. Один президент вже ламав і доламався. Здається, це не стало уроком для його однодумців. 

Коли хтось пише, що він приїхав покоряти Київ - то це явно не про це місто. Він не з тих, кого треба покоряти. В нього треба зануритися. Тоді ви співіснуватимете органічно. 

Хоча багато що в Києві останніми роками мені не подобається, наприклад, жадібність забудовників, котрі часто плювати хотіли на зелений характер столиці. Але в той же час в ньому з'явилося багато чого, про що мешканці інших міст і навіть країн говорять із захопленням. 

Ну а ті, в кого він асоціюється зі запахом шаурми, боюся, залишилися в своїй провінції. Ментально. В колгоспі імені останніх днів совєцького союзу.