В сучасній Україні слово «антикорупціонер» стало такою ж лайкою, як і корупціонер

Я завжди іронічно ставився до спеціальних антикорупційних органів. Ну от не вірю я, що в геть корумпованому суспільстві можна зробити щось таке, що буде цілком незалежне і незаплямоване, як пречиста діва Марія. І ось ця вся історія, яку витяг Бігус і його напарниця Іванова, показала, що це справді так. Ситник і його колеги, яких затято захищала вся так звана антикорупційна спільнота, виявилися такими ж хабарниками, як і всі інші. Ясно, що зараз ця сама спільнота намагатиметься зберегти хорошу міну при поганій грі. Розповідатиме, які вони куди запити робили, або як вимагали якихось там рішень, або про щось там попереджала. Але це не змінить основного: вони покривали шахраїв, які нічим не відрізняються від інших. 

Зараз Захід носиться із антикорупційним судом і фактично з найкращими намірами змусив Україну ухвалити закон про нього і набирати чесних суддів. Тільки де їх взяти - не пояснив. Думаю, що його очікує така ж доля, як і НАБУ. 

Ви скажете: що робити? Я відповім: нема тут готових рецептів. Лише еволюційним шляхом, долаючи опір старої системи, можна щось змінити. Власне, у кількох галузях зміни відбулися. Але ж у суспільстві зчинився такий верес про те, що нічого не робиться і нещасному НАБУ корупціонери заважають і не дають працювати, що все це затьмарювало будь-які здобутки. Тепер істеричні критики корупції самі опинилися в глибокій дупі. Слово «антикорупціонер» стало такою ж лайкою, як і корупціонер.