95 тез Мартіна Лютера: боротьба зі зловживаннями у XVI столітті

Мартін Лютер (1483-1546) був проповідником у міській церкві Віттенберга й спершу не мав жодного наміру йти проти рідної католицької церкви. Серед парафіян він користувався популярністю за красномовство та побожність, а у проповідях часто розмірковував про те, в яких відносинах перебувають людина і Бог.

Для римської Церкви ці відносини були цілком зрозумілі: Бог звертається до людини через Папу Римського, а далі - у відповідності до церковної ієрархії, через єпископів і священників, призначених понтифіком. Таким чином, Ватикан приписував собі монопольне право на тлумачення Біблії. Більше того, католицька церква залишала за собою право карати тих, хто, на її думку, порушив біблейські приписи.

Критик зловживань церковників

Мартін Лютер здійснив справжню революцію, бо по-новому розтлумачив Євангеліє Нового Заповіту й запропонував зовсім іншу християнську парадигму. Він заявив, що жодного «апостольського посередництва» у відносинах між Богом і людиною бути не може. Лютер вважав, що джерелом віри може бути виключно Біблія. Далі Лютер стверджував, що порятунок Душі можливий лише за Божої милості, найвищим виразом якої була рятівна місія Христа. Причому ця Божа благодать є даром, який неможливо заслужити жодними вчинками. Врешті-решт, Лютер був переконаний, що головною передумовою для порятунку є щира віра в Христа, яка також може бути Божим даром. Людина, однак, має вільну волю і тому може відхиляти цей дар.

Розпочалася вся ця «реформація» внаслідок того, що по всій Європі почався розквіт торгівлі індульгенціями. Офіційно гроші мали піти на будівництво нового собору Святого Петра в Римі. А неофіційно - ще й на підтримку розкішного життя Папи Римського Лева Х (1475-1521), який завжди потребував грошей.

Пишучи свої знамениті 95 тез у Віттенберзі, Лютер мав намір лише викорінити зловживання всередині Церкви. Він аж ніяк не планував розпочинати конфлікт з Папою Римським, а про заснування власної Церкви навіть не йшлося. Саме тому занотовані 31 жовтня 1517 року тези він не прибив до воріт церкви у Віттенберзі, як стверджують легенди, а розіслав друзям «для обговорення». Тоді він ще не був революціонером, а лише - простим ченцем, який переймався порятунком душ вірян. Та тези вмить стали найзвичайно популярними і перетворили Лютера, який намагався лише протидіяти зловживанням у Церкві, на революціонера, котрий так сколихнув середньовічний світ, що це вплинуло на всю подальшу долю Європи.

Державна немилість - Лютер не відмовляється від своїх тез

Папа Римський Лев Х докладав максимум зусиль, намагаючить вгамувати непокірного. Він оголосив Мартіну Лютеру анафему, відлучив його від церкви і навіть домігся засудження Вормським рейхстагом в квітні 1521-го року. Та все даремно. У Вормсі Лютер не відмовився від своїх тез. Тож рейхстаг оголосив черця державним злочинцем. Він опинився поза законом.

Рятуючись від інквізиції, Лютер користувався не лише допомогою населення, але й - підтримкою курфюрста Фрідріха ІІІ Саксонського Мудрого (1463-1525). За його наказом його сховали, при чому навіть курфюрст не знав, де перебуває опальний богослов. Під іменем «Юнкер Йорґ» Лютер опинився у Вартбурзі, де й переклав Новий Заповіт німецькою мовою.

Вчення Лютера швидко поширилося по всьому європейському континенту. Але й конфлікт з католицькою церквою, як відтоді стала називатися християнська церква на чолі з Папою Римським у Ватикані, набував дедалі кривавішого характеру. Релігійний конфлікт вилився в Тридцятирічну війну (1618-1648), після якої в Німеччині, а згодом й в інших європейських країнах, католицьку й лютеранську доктрини визнали рівноправними.