Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Чи потрібно вбивати венесуельського президента Мадуро?

    • Розсилка
    Чи потрібно вбивати венесуельського президента Мадуро?

    Щодо замаху на Мадуро, то існує досить переконлива версія, що це була інсценізація самої влади

    Невдалий замах на життя венесуельського президента Ніколаса Мадуро дає слушний привід поговорити про ситуацію в цій багатій на нафту державі. Вона є яскравим прикладом того, як соціалістична модель господарки може пустити з торбами потенційно заможну державу.

    Але спершу про сам інцидент. Події розвивалися таким чином. Увечері в суботу, четвертого серпня, президент Венесуели Ніколас Мадуро виступав зі сцени на проспекті Болівара в центрі Каракаса з промовою, присвяченою 81-й річниці Національної гвардії. У той момент, коли глава держави говорив про «необхідність відновлення економіки», прогримів вибух. Президент спершу прийняв це за салют на честь урочистостей, спробував продовжити виступ, однак охорона стрімко кинулася до нього, прикрила перше тіло держави куленепробивним щитами і вивела зі сцени.

    Незабаром після інциденту міністр зв'язку Венесуели Хорхе Родріґес заявив: «Це був замах особисто на президента Мадуро. Два дрони з прикріпленою до них вибухівкою здетонували недалеко від місця, де стояв президент».

    Дрони-вбивці розбилися, не долетівши до цілі. За іншою версією, їх збили снайпери. Пізніше інформацію про безпілотники підтвердив сам Ніколас Мадуро, котрий не постраждав, проте семеро військовиків отримали поранення.

    Через деякий час після замаху Мадуро звернувся до народу, звинувативши в причетності до атаки венесуельську опозицію і президента Колумбії Хуана Мануеля Сантоса. Інцидент був названий «терактом». «Це була спроба вбити мене. Сьогодні вони намагалися вбити мене. Негайно почалося розслідування, воно вже просунулося, вже затримано частину організаторів замаху», – стверджував венесуельський президент. 

    МЗС Колумбії оперативно заперечило причетність влади країни до замаху на Мадуро. »Рішуче засуджуємо спробу замаху на президента Боліваріанської Республіки Венесуела, внаслідок якої семеро людей отримали поранення», – сказано в повідомленні на офіційному сайті відомства.

    Відкинула звинувачення і венесуельська опозиція. »Ми спростовуємо безвідповідальні звинувачення з боку диктатури в причетності опозиції до інциденту й попереджаємо про можливість нової хвилі репресій», – заявив представник партії «Народна воля» (Voluntad Popular) Лестер Толедо. При цьому він висловив сумнів в тому, що те, що трапилося, було саме замахом. 

    Та все ж Мадуро не вгамовувався й, аби додати ваги інциденту, заявив, що організатори замаху можуть перебувати і в Сполучених Штатах. Тож принагідно попросив американців посприяти в розслідуванні. »Ми доберемося до тих відповідальних, хто живе за кордоном, перш за все в США. За першими даними розслідування, багато хто з організаторів замаху живуть у США, в штаті Флорида. Сподіваюся, що уряд Дональда Трампа буде готовим боротися з терористичними групами, які здійснюють замахи проти мирних країн, в нашому випадку – Венесуели», – висловив сподівання Мадуро.

    Тим часом відповідальність за замах взяло на себе маловідоме угруповання »Національний рух солдатів у футболках» (Movimiento Nacional Soldados de Franelas). У кількох публікаціях в соцмережах учасники угруповання заявили, що «змогли продемонструвати вразливість правлячої верхівки, хоча дрони і були збиті снайперами». На запитання журналістів учасники угруповання відповідати не стали. Щоправда, інших доказів (окрім постів у соцмережах) причетності «солдатів» до замаху не виявлено.

    Знайдуть венесуельські правоохоронці реальних учасників замаху на президента чи ні – не так уже й важливо з огляду на катастрофічну ситуацію в самій латиноамериканській країні. Венесуела нині перебуває на межі виживання через соціалістичний експеримент, який розпочався 1999 року, коли до влади прийшов соціал-популіст Уґо Чавес. За його правління почалася масова націоналізація підприємств і руйнування вільного ринку. І реакція на таке знущання з господарки не забарилася. Експропріація підприємств врешті-решт призвела до того, що Венесуела майже нічого не виробляє – ні сільськогосподарської продукції, ні промислових товарів. 

    Досить швидко країна, яку багато хто вважає найбагатшою на запаси нафти, впевнено перетворювалася на латиноамериканського жебрака. Цьогоріч інфляція, за даними Міжнародного валютного фонду, сягнула небачених у світі мільйона відсотків. Від голоду венесуельців рятують лише продуктові пакети, які поки що видає держава.

    Запроваджений урядом Венесуели валютний контроль закріпив усі ціни на рівні одного разу проведеної оцінки. Це призвело до цілковитого вимивання товарів із крамниць. Зараз у Венесуелі за один долар дають 2,5 мільйона боліварів. Це в 17 разів більше, ніж офіційний обмінний курс, за яким, звісно, жоден дурень вам доларів не продасть. 

    Місячна зарплатня в Венесуелі становить 5,5 мільйона боліварів. Тобто трохи більше за два американські долари (на початку 1990-х в Україні за галопуючої інфляції середня зарплатня у доларовому еквіваленті й то була вдвічі вищою). Кілограм м'яса коштує 10 мільйонів. Мінімальна ціна на хліб – 1,6 мільйона боліварів. Астрономічні ціни у Венесуелі позбавлені всілякої логіки. Більше половини зайнятого в країні населення, котре отримує мінімальну зарплату, не здатне на неї існувати, а тим більше прогодувати родину.

    Досить логічно, що за таких умов, за такої цілковитої господарської безпорадності чинної венесуельської влади парламентські вибори 2016 року виграла опозиція. Причому не просто виграла, а здобула конституційну більшість. Справа йшла до імпічменту Ніколаса Мадуро, після якої досить імовірним був суд над відставленим президентом й його поплічниками.

    Проте Мадуро, міцно вчепившись у владу, не мав ні найменшого наміру її віддавати. Знайшовши собі союзників у Конституційному суді, він зумів поставити під сумнів мандати двох десятків опозиційних депутатів. Таким чином він спершу позбавив опозицію кваліфікованої більшості.

    Але на цьому президент не зупинився. 2017 року він оголосив парламент нелегітимним, розпустив його й ініціював вибори до Конституційної асамблеї Венесуели, яка, попри свою, назву була абсолютно неконституційним органом. Опозиція, звісно, оголосила бойкот цим виборам. Таким чином виник новий псевдопарламент, де засідає сто відсотків прихильників Мадуро. Тож, володіючи всіма важелями впливу, він легко виграв президентські вибори 2018 року. Попередньо Мадуро вивів із гри всіх своїх більш-менш серйозних конкурентів.  

    Утім, перемога для Мадуро досить швидко стане Пірровою. Крах громадського порядку у Венесуелі підвищив до запаморочливих висот рівень злочинності. Колапс системи охорони здоров'я позначається передусім на дітях, матерях та малозабезпечених. Втеча венесуельців у сусідні країни, перш за все в Колумбію, не припиняється. У країні, котра буквально стоїть на «чорному золоті», відбувається реальна гуманітарна катастрофа.

    А щодо замаху на Мадуро, то існує досить переконлива версія, що це була інсценізація самої влади. Президент, відчуваючи всю хисткість своєї позиції у зубожілій країні, намагається таким чином запровадити чергові жорсткі заходи, обмежити демократичні свободи й дотиснути опозицію. Та, скоріш за все, як прогнозують експерти, він отримає зворотній ефект у країні, яка нині нагадує порохову діжку.

    Джерело: Zbruc

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ