Чому Чорногорія, але не Україна?

5 червня Чорногорія стане 29-им членом НАТО. Вимоги до Чорногорії сильно занизили. Контроль за їх виконанням відбувався на тлі переговорів про приєднання до ЄС, які включали Чорногорію та інші країни Західних Балкан. Вимоги НАТО до України (та Грузії) були значно жорсткішими, а ЄС ніколи не пропонував їм членство.

Рішення НАТО, ухвалене на Бухарестському саміті 2008-го, передбачало можливість вступу України та Грузії до Альянсу в майбутньому. Без жодних дат чи бодай строків приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО. «НАТО вітає євро-атлантичні прагнення України та Грузії щодо членства в НАТО. Ми вирішили сьогодні, що ці країни стануть членами НАТО. Обидві держави зробили цінний внесок у діяльність Альянсу», – йшлося тоді в підсумковій декларації НАТО.

Чорногорію й Україну можна порівняти кількома способами.

По-перше, з армією всього у 2 тисячі осіб та військовим бюджетом у 69 млн доларів Чорногорія має невелику військову цінність для Альянсу. Україна, натомість, може похвалитись Збройними силами, Національною гвардією, Прикордонними військами та силами Служби безпеки загальною чисельністю в 450 тисяч і військовим бюджетом у 5% від її ВВП – вище, ніж у будь-якого члена НАТО. Чорногорія може дати НАТО дві морські бази в Барі та Которі. З огляду на існуючі бази НАТО в Адріатиці, вони мають невисоку цінність порівняно з тими, які можуть бути утворені в Одесі й Маріуполі.

По-друге, в Чорногорії немає військово-промислового комплексу. Український ВПК складав 40% від її економіки у складі СРСР, а з часу російської агресії він розширився і модернізувався. Україна посідає дев'яте місце у переліку найбільших світових експортерів озброєння.

По-третє, НАТО вимагав від України провести референдум щодо членства в цій організації. Нічого подібного не було у випадку Чорногорії. Спираючись на останні соціологічні опитування, якби референдум в Україні відбувся сьогодні, членство в НАТО підтримала би більшість громадян. У Чорногорії ситуація не зовсім така: під час голосування в парламенті приєднання до НАТО підтримали лише 46 із 81 депутатів (56%). У Чорногорії частка громадян, що не підтримують членство в НАТО, вища, ніж в Україні.

По-четверте, в альянсі переймалися, що російськомовні регіони України та проросійські політичні сили сильно опиратимуться. Водночас спротив з боку російськомовного населення не турбував НАТО чи ЄС, коли вони пропонували членство Латвії й Естонії, де великі російськомовні спільноти. Щоправда, їхні представники – на відміну від України – не мають громадянства. 31% мешканців Латвії – етнічні росіяни. Це вчетверо перевищує їхню частку в Україні.

Партія регіонів розпалась. Комуністичну партію заборонили. Кримські російські націоналісти більше не мешкають на контрольованій Україною території. А проросійські та антинатовські політичні сили в Чорногорії значно популярніші й електорально сильніші, ніж в Україні, де вибори в жовтні 2014-го дозволили створити проєвропейську конституційну більшість. У чорногорському парламенті проросійські й антинатовські депутати вчетверо чисельніші, ніж український Опозиційний блок (спадкоємець Партії регіонів), який має 40 представників – лише 10% від загального складу парламенту.

Більше того, українські націоналістичні сили хоч і значно менш популярні, ніж чорногорські, однак підтримують членство в НАТО. Націоналісти в Чорногорії виступають проти приєднання до Альянсу.

По-п'яте, НАТО турбувала реакція Росії на можливе приєднання України до Альянсу. Однак ця проблема вже не суто українська (чи грузинська). Росія була причетна до невдалої спроби перевороту в Чорногорії, в ході якого планували вбити колишнього прем'єр-міністра Міло Джукановича. Серед 14 підозрюваних учасників змови, суд над якими незабаром почнеться, двоє – російські шпигуни.

Після російських кібератак у Європі та США, російського президента Владіміра Путіна почали сприймати як загрозу для ЄС і НАТО. Тому наївно сподіватись, що Росія припинить підтримувати антинатовські операції в Чорногорії та інших балканських країнах.

По-шосте, Україна та Грузія мають справу із замороженими конфліктами на своїй території, що заважає їм приєднатись до НАТО. Однак якщо НАТО притримуватиметься цієї позиції, то фактично дозволить Росії використовувати пряму та гібридну агресію, аби зупинити європейську інтеграцію України (та Грузії). Натомість, у Чорногорії НАТО відмовився піддатись тиску Росії. Досвід України з протидії російській гібридній агресії неоціненний для військових планувальників НАТО, що переймаються ймовірним використанням цієї тактики в Латвії й Естонії.

Заморожений конфлікт у Німеччині в часи радянської окупації НДР і турецька окупація Північного Кіпру не завадили Західній Німеччині та Кіпру приєднатись до НАТО і ЄС. Колишній міністр закордонних справ Польщі Радек Сікорський якось сказав німецькому канцлеру Ангелі Меркель: «У вас був заморожений конфлікт протягом 45 років», маючи на увазі повоєнний поділ Німеччини.

По-сьоме, участь Чорногорії в програмах НАТО не витримує ніякого порівняння із внеском України в діяльність НАТО. Україна – єдина країна, яка брала участь у всіх великих операціях і місіях НАТО, а її війська наразі присутні в Афганістані, входять до складу багатонаціональних сил НАТО в Косово (KFOR) і надають підтримку військово-морській операції НАТО «Активні зусилля». Українські сили були найчисельнішими у складі очолюваної США коаліції в Іраку серед нечленів НАТО і загалом третіми за обсягом військового контингенту.

Запрошення Чорногорії стати членом НАТО виглядає непослідовним, якщо взяти до уваги небажання Альянсу дозволити те саме Україні, яка може запропонувати йому набагато більше.