Е-приховування та е-полювання

    • Розсилка

    Суспільний позитив проведеного в Україні е-декларування найвищих носіїв влади важко переоцінити.

    Воно не лише заклало потужну основу запобігання корупції, а й відіграло істотну суспільно-політичну роль — виявило справжню сутність вітчизняної влади. Якщо це декларування правильно розвивати, то наша країна матиме шанс на цивілізаційний прорив. Цей шанс отримано завдяки зусиллям громадських активістів та впливу міжнародних інституцій, які здолали опір вітчизняної владної верхівки запровадженню системи е-декларування. Це одна з небагатьох успішних реформ, що відбулися після Революції Гідності, серйозні результати якої наша країна має відчути згодом.

    Однак, попри справді величезний позитив цього заходу, слід зважати на його великі ризики та небезпеки. Вони зумовлені не самим декларуванням як потужним антикорупційним засобом, а нинішньою ситуацією в державі та можливістю використовувати результати декларування всупереч його основному призначенню.

    Слід визнати, що ми живемо в умовах: нестабільної демократії; хиткої правової системи; відсутності незалежного суду; політично зорієнтованої правоохоронної системи; заангажованості й підконтрольності значної частини провідних ЗМІ; критичної тінізації економіки (прем'єр-міністр заявив про 50%, експерти називають значно більші цифри) і всього суспільного життя (за тіньовими правилами живуть не лише чиновники, а й, щонайменше, половина всього населення, яке або отримує нелегальні доходи, або неофіційно доплачує лікарю, вчителю, сантехніку тощо). До цього слід додати потяг до авторитаризму, який дедалі чіткіше виявляється на владному олімпі й почасти вже втілюється в життя.

    З позитиву — в негатив

    Така ситуація може призвести до перетворення е-декларування з великого позитиву у великий негатив. Вітчизняна історія підтверджує реалістичність такої можливості. Хто міг подумати, що вибори як найкращий демократичний спосіб формування влади можуть бути використані для захоплення державної влади та її неправомірного утримання? Янукович і Кo — це довели. Хто міг подумати, що імплементація міжнародних стандартів у судочинство може бути засобом встановлення повного контролю над судами? Янукович зробив це легко, та ще й під оплески Венеціанської комісії.

    Таке «переродження» цілком може статися і з е-декларуванням. За умови «майстерного» використання владою, воно може перетворитися на масштабний спосіб розправи з неугодними. З його допомогою можуть далі «прибиватися» парламент, суди, правоохоронні органи, органи виконавчої влади, взагалі знищуватися будь-які елементи незалежності. Замість усунення корумпованої верхівки вибіркове використання результатів декларування може її зцементувати, а також призвести до диктатури і «поховати» демократію.

    На імовірність такого розвитку подій вказують як ті тенденції, що вже проявилися за результатами декларування, так і тенденції, які почнуть проявлятися найближчим часом.
    Очевидним є намагання політичної верхівки, яка в тотально корумпованій державі за визначенням — найкорумпованіша, «вивернути» результати декларування на свою користь. Тобто повторити те, що було зроблено з викриванням офшорних афер, коли найбільші тримачі офшорів від влади оголосили про початок процесу деофшоризації економіки.

    Так і з декларуванням. Найбагатші і за сумісництвом найвищі посадовці прагнуть узяти під особистий контроль процес перевірки декларацій та визначення «винних». Для цього відтісняється спеціальний орган (НАЗК), а натомість у цю «парафію» заводяться старі перевірені й водночас політично залежні органи. Інакше як розцінити той факт, що основні рухи з перевірки декларацій і правової оцінки дій декларантів явочним порядком узяла на себе прокуратура, яка не лише пообіцяла спільно з ДФС перевірити сплату податків із задекларованого майна, а й навіть уже почала відкривати провадження за незаконне збагачення. Не маючи для цього належних правових підстав. Бо, згідно з КПК України, розслідування справ щодо декларування недостовірної інформації та незаконного збагачення (статті 366-1 та 368-2 КК України) високопосадовців є прерогативою НАБУ. А перевірка достовірності декларацій — це виключна компетенція НАЗК. Тому охочим «примазатися» до цього процесу і попіаритися на ньому треба залишити цю сферу компетентному органу і зайнятися виконанням своїх безпосередніх завдань. Зокрема, зосередитися на завершенні розслідування справ щодо узурпації влади Януковичем та грандіозного грабунку держави ним і його прибічниками. Чи тут уже все зроблено, й ні на чому особливо піаритись?

    Удар по неугодних

    Мені вже неодноразово доводилося говорити про намагання президента встановити повний контроль над антикорупційною сферою. Наразі буде зроблено чергову спробу поставити під його контроль спеціальні антикорупційні органи. У зв'язку з цим симптоматично, що першою жертвою е-декларування став член НАЗК Р.Рябошапка, за фактом начебто незаконного збагачення яким прокуратура почала кримінальне провадження. При тому що це не компетенція прокуратури і що цей факт уже перевіряло НАБУ (!). Схоже, по Р.Рябошапці «вдарили» не випадково, а з огляду на його особливу позицію в НАЗК, яку він висловлював публічно. Ударом можуть намагатися досягти кілька взаємопов'язаних цілей. По-перше, покарати його за зайняту позицію і «вибити» з участі в роботі НАЗК, що полегшить взяття під контроль НАЗК, яке стає надпотужним органом у сфері протидії корупції. По-друге, показати всім незгодним з генеральною політичною лінією їхню непривабливу перспективу. Інакше кажучи — це спосіб примушування до політичної лояльності і продовження практики переслідування норовливих. Для того ж таки екс-заступника генпрокурора В.Каська ГПУ ось уже більше року «підшукує» підходящу статтю Кримінального кодексу. Я не оцінюю суть висунутих на адресу Р.Рябошапки і В.Каська звинувачень, а на їхньому прикладі лише ілюструю очевидну тенденцію — б'ють по тих, хто неугодний.
    Надалі з використанням результатів декларування ця тенденція лише посилюватиметься. Ручні силові органи, за політичною вказівкою, миттю «заточаться» на конкретну особу, використовуючи формальні приводи та діючи за принципом — була б людина, а стаття знайдеться. І в багатьох поки що незалежних політиків, чиновників, правоохоронців, суддів та прокурорів просто відіб'ють природне бажання бути незалежним.

    Для своїх — все, для чужих — закон

    Паралельно робитиметься все, щоб за результатами декларування відвести удар від керівної верхівки. Вже сьогодні багато народних депутатів намагаються переключити увагу суспільства з себе на інші категорії декларантів, використовуючи два аргументи. Перший — нас усього 450, а суддів, прокурорів, високопоставлених чиновників — тисячі. Другий — з політиками та чиновниками, які були раніше в бізнесі, все зрозуміло, а треба «братися» за тих, хто в бізнесі не працював. Хоча обидва аргументи — нікчемні.

    Адже депутати — єдині з посадових осіб є представниками Українського народу (так записано в Конституції), а тому саме вони мають бути в епіцентрі аналізу результатів декларування. Безумовно, це їм не подобається, бо вони вперше предметно постали перед «народним судом». Вони ж звикли всіх «судити», а тепер народ побачив їхні статки й ставить запитання — а судді хто? Тому їм треба не викручуватись і переводити стрілки на інших, а чітко й детально пояснити, принаймні своїм виборцям, звідки взялися «заводи, пароплави» та інші доходи. Це, безумовно, складніше, ніж із трибуни ратувати за народний добробут і нападати на політичних опонентів, але час настав.

    Аргумент, що не треба перевіряти тих, хто прийшов із бізнесу, також не витримує критики. Хіба ми не розуміємо, як в основі своїй «робився» цей бізнес, як ставали олігархами, — хіба не за рахунок «прихватизації» державного майна, розкрадання бюджету, ухиляння від сплати податків, повернення ПДВ, контрабанди тощо? Чи «хто краде багато, тих не судять»? Значна частина бізнесу (а великий – весь без винятку) була і залишається тісно «зав'язаною» на владу. У багатьох випадках бізнес є лише прикриттям отримання неправомірних доходів від реалізації влади та способом їх легалізації.

    Якщо предметно і поетапно пройтися по такому «бізнесу», то між його результатами і фактичними статками бізнесменів від влади виявиться разюча різниця. І тоді можна цілком обґрунтовано ставити питання: бізнес бізнесом, але звідки у тебе, голубе сизий, взялися мільярди? Поясни детально їх походження, як і для чого вони «втікли» у офшори, перетворилися у фірмове виробництво, палаци і яхти? Чи ті, хто сьогодні робить з бізнесменів (а точніше – з самого себе) «білих і пухнастих», вважає, що такої перевірки не буде, бо сьогодні все у їхніх руках (ось тут би попрацювати ГПУ та ДФС)? Це сьогодні так, а завтра по-іншому. Але у будь-якому разі очевидним є те, що бізнес має бути чітко відділений від влади. На сьогодні він панує у владі, він є владою.

    Треба виходити з того, що найнебезпечніша корупція — це політична корупція, яка об'єктивно зосереджена в парламенті, уряді, АП. Саме звідси корупція поширюється в інші сфери, у т.ч. правоохоронну. Тому саме сюди (у «серце» корупції) насамперед має бути спрямоване антикорупційне вістря. Інакше гідру корупції не побороти.

    Глибоко законспірований «розвідник»

    Слід зазначити, що деякі високопосадовці вишукали можливість взагалі уникнути участі у всеосяжному процесі декларування, а отже й суспільного контролю за їхніми статками. Так, у єдиному реєстрі декларацій держслужбовців немає декларації «головного борця з корупцією» СБУ — першого заступника голови — начальника Главку «К» СБУ Демчини. Довелося чути, що його декларацію утаємничено від суспільства на підставі статті 52-1 Закону «Про запобігання корупції». Цією статтею передбачено запровадження спеціального порядку декларування, який унеможливлює розкриття належності певних категорій осіб до розвідувальних органів та зайняття посад, перебування на яких становить державну таємницю. Йдеться про осіб, «які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контррозвідувальну, розвідувальну діяльність».

    Але як ці положення стосуються Демчини, посада якого є публічною і який був призначений на неї «відкритим» указом президента? Для кого становить таємницю, що він — перший заступник голови — начальник Главку «К» СБУ? Чи, може, він — глибоко законспірований розвідник, який працює в СБУ під прикриттям? Так, ЗМІ називають його «смотрящим» в СБУ від Кононенка—Грановського, але ж це не підстава «підганяти» його під дію зазначеної спеціальної норми антикорупційного закону. Тим більше що його «паперова» декларація була у відкритому доступі на сайті СБУ. Тоді чому він не подав електронної декларації за 2015 р.? Чи може суть проблеми полягає у тому, що декларування завідомо недостовірних відомостей у «паперовій» декларації утворювало лише адміністративне правопорушення, а в е-декларації — склад злочину, що карається позбавленням волі? Якщо його посаду НАЗК зарахувало до тих, які становлять державну таємницю, то на яких підставах? Ці зовсім не рядові запитання мають стати предметом ретельного розгляду, зокрема профільного парламентського комітету. Переконаний, що е-декларації мають подавати усі публічні особи, в якій би сфері вони не працювати.

    За право спрацює політична доцільність

    Ще один ризик криється у штучному культивуванні в суспільній свідомості того, що кожен декларант — потенційний злочинець і «ворог народу». Робиться це навмисне, для того, щоб у питанні оцінки результатів декларування право підмінити політичною доцільністю. Десь приблизно так, як визначали ворогів народу в часи сталінізму. Безперечно, значна частина суспільства підтримає лінчування кожного більш-менш багатого посадовця, не особливо вдаючись у природу походження його статків. Такий суспільний настрій полегшить притягнення до відповідальності «винних», заздалегідь призначених у найвищих кабінетах. Можна не сумніватися, що цими «винними» в абсолютній більшості виявляться опозиційні політики, неугодні прокурори, судді, керівні працівники виконавчої влади, місцеві голови тощо.
    А кримінальні провадження стосовно них — справа техніки. Адже чинний КПК України настільки легко дозволяє запустити кримінальне переслідування щодо будь-якої особи (фактично, без права на захист аж до повідомлення про підозру), що для цього досить простого депутатського звернення, повідомлення якоїсь «лівої» громадської організації чи спеціально зробленого допису в Інтернеті. До речі, це величезна проблема, яку потрібно негайно вирішувати на законодавчому рівні, щоб не дати владі скотитися до системних репресій.

    Не можна допустити, щоб декларування стало політичним інструментом влади

    Безумовно, всі ці та інші негативні тенденції можуть бути мінімізовані, якщо у процедурі перевірки і правової оцінки результатів декларування домінуватиме не особистий та політичний інтерес, а право. А це буде можливо тоді, коли справу робитимуть компетентні органи (на даному етапі — НАЗК), керуючись принципами неупередженості та об'єктивності. Чесно кажучи, сподобалася позиція заступника голови НАЗК Р.Радецького, яку він висловив у ефірі передачі «Свобода слова» на ICTV. На неодноразові наполягання експертів у студії назвати конкретну дату перших справ щодо декларування він так само наполегливо відповідав: це буде після проведення ретельної і об'єктивної перевірки, бо за кожною декларацією — доля людини. Така позиція вселяє певну надію, оскільки у процесі запуску е-декларування складалося враження, що НАЗК почав «тримати ніс» за політичним вітром, який дув із Банкової.

    Судячи з усього, нові антикорупційні органи вже встигли заразитися вірусом давньої «хвороби» правоохоронної системи, яка функціонувала, виходячи не з принципу невинуватості особи, а з принципу її винуватості. Якщо людина потрапила в поле зору такої системи, то цю людину обов'язково треба «посадити». Хоча насправді «сісти» має лише той, у чиїх діях доведено наявність складу злочину. При цьому Конституція і закони поширюються й на самі органи, які можуть діяти виключно у визначених для них межах та спосіб. Це — постулати правової держави, дотримуватися яких мають абсолютно всі, у т.ч. НАЗК і НАБУ, суспільна довіра до яких сьогодні об'єктивно є найвищою. За свою діяльність (рішення, дії та бездіяльність) вони також мають відповідати.



    В оцінці результатів проведеного декларування слід виходити з того, що головне призначення декларування — запобіжне. Воно спрямоване на усунення умов для корумпування, на недопущення корупції в майбутньому. У цьому його основна суть: воно створює умови неможливості використання неправомірних доходів, отримання яких без такого використання втрачає сенс. Якщо виходити з правових принципів, то притягнути до кримінальної відповідальності декларанта після першої (по суті — нульової) декларації складно. Цей шлюз відкриється вже після другої та наступних декларацій, коли очевидними стануть неправомірні доходи. Хоч би як того хотіли люди, хоч би як спекулювали на цьому політичні популісти, але в даному разі (зрештою — як і завжди) все має базуватися на законі.

    Відповідно до КК України, злочином є декларування завідомо недостовірної інформації. Згідно зі статтею 366-1 КК України, кримінальна відповідальність настає лише у разі умисного приховування від декларування значних об'єктів декларування (сума яких перевищує 250 мінімальних зарплат). Що стосується відповідальності за незаконне збагачення, то на предмет наявності цього злочину, фактично, можуть оцінюватися дії декларантів, починаючи з квітня 2015 р., коли набрала чинності нинішня редакція статті 368-2 КК України (вона передбачає відповідальність за набуття у власність активів, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами). До цього періоду статки декларантів можуть бути оцінені через призму КК України лише у контексті вчинення ними інших конкретних кримінальних діянь, у т.ч. хабарництва, розкрадання майна, ухиляння від сплати податків тощо.

    Але не треба забувати про ще один вид відповідальності для декларантів-політиків — політичної. Декларування скинуло маски з багатьох із них і відкрило можливість кожному виборцю подивитися на них без полуди й сказати своє слово на найближчих виборах. А це слово — це вже відповідальність кожного, перекладати яку далі ні на кого. Так, виборці також мають відповісти за свій вибір. У цьому — суть демократії.

    Надзвичайно важливо, щоб декларування стало засобом суспільного контролю над владою, а не перетворилося на інструмент влади для досягнення нею своїх цілей.

    За таких умов спрацюють два цивілізованих способи очищення влади — правовий і політичний. Поки що ж ситуація розвивається за іншим сценарієм, коли очищатимуть за принципом «для своїх — усе, для чужих — закон». Це принцип мафії. Якщо він спрацює, олігархія продовжить панувати в Україні.

    Віктор Трепак

    Джерело: Дзеркало тижня

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ