Грузинське антикорупційне (напів)чудо

Реформи, проведені в Грузії у середині нульових, багато хто з міжнародних інститутів подає як приклад для наслідування Україні. На шлейфі саме цього успіху команда президента Саакашвілі «за ніч» отримала українські паспорти та посади у великій політиці. Та наш співрозмовник — менеджер проектів Transparency International (ТІ) Грузія Ерекле Урушадзе — каже, що поки стрімкий злет Грузії у рейтингу прозорості (ТІ), ситуація з корумпованістю влади в країні далека від тої картинки, яку малюють адепти «грузинського чуда». В інтерв’ю «Дню» експерт навів приклади, на основі яких він робить висновки, що ТОП-корупція у Грузії не була викорінена, поділився думками — чому їх не бачили такі міжнародні організації, як Світовий банк, та розповів, що потрібно знати Україні про так звані антикорупційні реформи Саакашвілі.

Еракле, яка сьогодні ситуація з хабарами у Грузії? Беруть чи ні?

Рівень побутової корупції в Грузії, завдяки реформам 2000-х, був знижений практично до нуля. Це, звичайно, заслуга тодішнього уряду Саакашвілі. Але й нинішня влада цей результат також зберігає і підтримує. Як показують різні соціальні дослідження та опитування, рівень побутової корупції й хабарництва у сфері соціальних послуг у Грузії залишається одним із найнижчих у світі.

Але щодо корупції «нагорі», то у нас, знову ж таки, ситуація сьогодні нагадує ту, яка була за часів Саакашвілі. Я говорю про те, що коли хтось із журналістів чи представників громадськості повідомляє на широкий загал інформацію щодо корумпованості когось із топ-чиновників, правоохоронні органи на це не реагують, розслідування не проводиться. Для Грузії все ще залишається викликом та серйозною проблемою створення ефективного механізму для викриття можливих випадків ТОП-корупції.

На вашу думку, чому?

Причина та сама, що й була за правління Саакашвілі, — відсутність незалежних слідчих органів. Йдеться і про «класичну» прокуратуру, і про якесь спеціалізоване агентство з боротьби з корупцією.

Основною проблемою Грузії в питанні боротьби з корупцією, та й демократичного розвитку загалом, є вкрай високий рівень концентрації влади в руках правлячої партії. Узурповані всі інститути до такої міри, що неможливо уявити, як і хто може відкрити боротьбу проти своїх близьких союзників.

Можете навести приклади, на основні яких ви робите висновки, що влада у Грузії є корумпованою зараз і була корумпованою за Саакашвілі?

Після парламентських виборів, які були у Грузії в листопаді минулого року, ми в ТІ проаналізували внески в передвиборчі фонди різних партій та порівняли їх із деклараціями осіб, що їх робили. І виявили там ряд парламентаріїв, які робили внесок на рахунок передвиборчого фонду правлячої партії на суму, яка практично дорівнювала, а іноді й перевищувала, їхній задекларований річний дохід. Про ці факти ми повідомили широкий загал. І вони, щонайменше, мали б бути розслідувані. Адже є два варіанти порушень, про які вони можуть свідчити. Перший — це фіктивні внески. Тобто ці люди реально не перераховували внески, їхні прізвища просто використали для того, щоб прикрити істинних «спонсорів», аби обійти норму закону про фінансування політичних партій. Або вони неправильно задекларували свої доходи, що є порушенням. Але слідства не було.

Також минулого року ми опублікували достатньо детальне дослідження діяльності міністра культури та його заступника. До того, як прийти на державну службу, вони були бізнесменами. Їхня компанія заробляла на організації концертів за участю відомих західних зірок. Після того, як вони очолили міністерство, саме ця компанія стала отримувати найбільше замовлень від держави. Часто — поза конкурсом, без тендерів. І, знову-таки, справа відкрита не була, слідство не велося.

До того ми публікували звіти щодо участі посадових осіб у бізнесі. У законодавстві Грузії чітко визначено, що державний службовець може бути лише власником акцій комерційних компаній і не може займати в ній ніякої посади та отримувати доходи. Але деякі парламентарії та міністри цю норму порушували, але не показували свої доходи від бізнес- діяльності в деклараціях, що теж є порушенням законодавства. Але правоохоронні органи цього теж не бачать.

Були ще випадки, пов’язані з приватизацією землі у Тбілісі на користь компаній, пов’язаних із держчиновниками...

У 2011 році практикою були ситуації, коли певні компанії отримували величезні держзамовлення без відкритого конкурсу, без тендерів. А через певний час власники цих фірм робили величезні внески у фонд правлячої партії.

Це все випадки, які вказують на можливість вчинення корупційних дій. Усі вони досліджені й наведені нами, нашими колегами із громадського сектору та журналістами. Але я не можу згадати жодного прикладу, щоб хоч щось із цього, що я перерахував, змусило правоохоронців відкрити справу і провести розслідування.

В інтерв’ю «Дню» («Іноземці не допоможуть, потрібна своя воля» від 8 грудня 2014 року) Міхеїл Саакашвілі як аргумент того, що ТОП-корупції в Грузії за його правління не було, навів нульовий рівень побутової корупції. Мовляв, як може начальник, який сам бере хабарі, переконати підлеглого не вчиняти так само?! А оскільки «клерки» справді не брали, значить, і ТОПи не могли, переконував нас Саакашвілі. А ви кажете, що побутова корупція так і залишається на нульовому рівні, а от прикладів ТОП-корупції за дві хвилини по пам’яті можете навести десятки. Чому так? Що зламалося? Чому логіка аргументу Саакашвілі більше не працює?

Вона й тоді не працювала. Я особисто ніколи не міг зрозуміти цього аргументу до кінця. А зараз він і для самого Саакашвілі звучить абсурдно. Адже, за його логікою, він має визнати, що ТОП-корупції і сьогодні немає в Грузії, бо ж побутова — досі на нулю. Але і сам Саакашвілі, і представники його партії звинувачують нинішню владну верхівку в корумпованості.

І зараз, і тоді, за Саакашвілі, ми в ТІ знали, що є певні форми корупції, які не пов’язані з побутовою. Так, ті, що побудовані у формі піраміди — гроші піднімаються знизу, а потім розподіляються нагорі, — у нас були викорінені. Рядовий поліцейський справді не бере і не може взяти хабара. Але що стосується системи державних закупівель, то там багато «тіньових історій», коли тендер міністерства оборони виграють компанії, пов’язані з міністром оборони, наприклад. 

Уряд Саакашвілі, на мою думку, справді мав щирі наміри скоротити рівень корупції. Коли вони прийшли до влади, то розуміли, що якщо нічого не вдіють з корупцією в державі, їх уряд розвалиться так само, як і попередній. За правління Шеварнадзе, яке тривало майже до кінця 2003 року, рівень корупції був таким величезним, що владна вертикаль просто посипалася перед натиском опозиційних сил.

Я не беруся стверджувати, що Саакашвілі прийшов до влади з метою особистого збагачення. І не маю доказів того, що він щось робив заради цього, керуючи Грузією. Але були деякі його соратники, які дійсно стали дуже заможними... І я не виключаю, що особисте збагачення було їхньою мотивацією.

Та якщо аналізувати правління Саакашвілі загалом, то, крім усіх вище названих цілей, у нього була мета залишатися у владі якомога довше. Для цього потрібен був контроль над ресурсами. Але зробити він це мусив у спосіб, максимально близький до норми права. Тож були маніпуляції з держзакупівлями з метою отримання внесків у передвиборчий фонд. Маніпулювали судовою владою, щоб встановити контроль над деякими підприємствами та засобами масової інформації. Телеканали «Руставі» чи «Ахмеді» за часів уряду Саакашвілі перейшли у власність бізнесменів, дружніх до влади.

Ви сказали, деякі члени уряду Саакашвілі розбагатіли. Можете назвати прізвища? Є серед них ті, хто сьогодні працює в Україні?

Наскільки мені відомо, в Україні вони не працюють.

Що ж до прізвищ, то хрестоматійним є приклад колишнього міністра оборони Давида Кезарішвілі. Цей чоловік став одним із найвпливовіших бізнесменів у Грузії. Він зосередив у свої руках торгівлю пальним. Через мережу компаній взяв під контроль практично увесь ринок реклами.  Саакашвілі свого часу зізнався, що Кезарішвілі був основним донором у його політичній партії.

Є ряд прізвищ, які отримували величезну вигоду від державних закупівель.

У Грузії участь ТОП-чиновників у корупційних схемах може розслідуватися лише після зміни влади. Партія Саакашвілі реально відкривала справи щодо участі уряду Шеварднадзе в корупції. Нинішній уряд — проти урядової команди Саакашвілі. Не виключно, що наступні будуть ініціювати слідство щодо участі  нинішньої влади в корупції.

Еракле, як ви думаєте, чому міжнародні донори хвалили Саакашвілі за успіхи в подоланні корупції. Світовий банк навіть окремий трактат опублікував, присвячений грузинському чуду подолання корупції. Як Саакашвілі вдалося переконати міжнародних партнерів, що його команда не краде? Чи вони все знали, але закривали очі?

Були причини захоплюватися Грузією. Є ряд сфер, які команді Саакашвілі вдалось успішно реформувати. Але разом із цим проблеми були — і серйозні, в тому числі у боротьбі з ТОП-корупцією. Важко сказати напевно, чому донори закривали на це очі. Очевидно, цьому сприяла тодішня ситуація в регіоні. З огляду на відсутність прогресу в наших сусідів наш найменший успіх викликав ейфорію.

Наскільки поліпшилася економічна ситуація в Грузії, коли вдалося побороти побутову корупцію? Є між цими показниками пряма залежність? Чи справді можна стати багатою державою, заборонивши брати хабарі «даішникам»?

Економічне зростання у Грузії явно було. Але складно сказати, наскільки воно було завдяки зменшенню рівня побутової корупції. В часі це збігається. Але причинно-наслідкові зв’язки важко простежити. Впливав ряд інших факторів: зниження рівня злочинності, колосальні державні інвестиції в інфраструктурні проекти тощо. Звичайно, уряд отримав значно більше грошей, коли була подолана корупція у сфері збору податків. І міжнародні донори почали давати більше грошей, бо бачили, що якщо й крадуть, то значно-значно менше. Наприклад, за уряду Шеварднадзе вони могли виділити певну допомогу на будівництво дороги, але ця дорога ніколи навіть не починала будуватися. За Саакашвілі ж дорога реально будувалася.

Які інструменти боротьби з корупцією можуть бути ефективними в Україні?

Алгоритм подолання побутової корупції достатньо простий. Не ми його придумали. При наявності політичної волі його можна реалізувати в будь-якій країні. Перший крок — це кримінальне покарання за хабарництво. Влада чітко дала зрозуміти людям, що не буде миритися з корупцією в сфері публічних послуг.

І, звичайно, дерегуляція, переведення багатьох сервісів у електронний формат — все це також скоротило кількість можливостей для зловживань.

Цим шляхом уже йдуть сьогодні в Україні... В Грузії стежать за тим, що в нас тут відбувається, особливо з командою Саакашвілі? Що люди кажуть?

Зізнаюся чесно, я не думаю, що є якийсь грузинський секрет у боротьбі з корупцією. Істина стара як світ: при наявності політичної волі ваш уряд без проблем може досягти тих же результатів, що й уряд Саакашвілі у сфері подолання найпростіших форм побутової корупції.

Алла Дубровик-Рохова