Хто стає винахідником у США?

Тож багато країн використовують різні стратегії, щоби прискорити розвиток технологій – від податкових стимулів до вдосконалення технічної освіти. Наскільки ефективні ці методи? Один зі шляхів зрозуміти їхню ефективність – вивчити, хто стає винахідником. А потім відповісти на запитання, що ж їхній досвід розповідає про чинники, які впливають на рівень розвитку інновацій.

Ми мало знаємо про винахідників, адже більшість даних про інновації (зокрема патентні реєстри) не фіксують навіть основної демографічної інформації про них – віку чи статі. Тепер американські та британські вчені спільно напрацювали узагальнений портрет сучасного американського винахідника.

Згідно з попередніми дослідженнями, «винахідником» називають особу, що володіє патентом. «Ми розуміємо недоліки цього вузького визначення», – йдеться в статті, опублікованій у журналі «The Quarterly Journal of Economics». Аби створити базу даних, вчені зв’язали дані зі сфери патентних заявок та грантів у США з інформацією про податок на прибуток у федеральних деклараціях. Аналізували дані в період між 1996 та 2014 роками.

У результаті науковцям вдалося створити базу, що охоплює 1,2 мільйона винахідників (заявників або набувачів). На основі цих даних учені простежили життя винахідників хронологічно – від народження до зрілості, щоби з’ясувати, що допомагає їм вибирати кар’єрний шлях.

У процесі дослідження науковці продемонстрували, що на підставі вроджених ознак – соціально-економічного класу, раси, гендеру дитини – можна робити прогнози щодо її схильності стати винахідником. Діти, народжені у сім’ях із так званого «топ 1%» (чий дохід майже в 40 разів перевищує доходи решти 90% населення США) – стануть винахідниками із більшою у 10 разів імовірністю, ніж народжені у сім’ях з нижнього середнього класу.

Крім того, ймовірність стати винахідником у білої дитини більш ніж утричі вища, ніж у чорношкірої, а ще 82% 40-річних винахідників сьогодні – це чоловіки. Гендерна прогалина в сфері інновацій зменшується поступово, але за сучасної швидкості зрівняння потрібно ще 118 років, аби досягнути гендерної рівності.

Зібравши ці дані разом, вчені з’ясували: якби жінки, національні меншини та діти з малозабезпечених сімей винаходили на такому ж рівні, як і білі чоловіки з заможних родин, сьогодні в Америці було б у чотири рази більше винахідників.

Чому рівень інновацій так сильно залежить від вроджених ознак? В економічних моделях будь-який вибір можна простежити за трьома векторами: талант (наприклад, відмінності в генетичних можливостях); вподобання (наприклад, більша любов до вивчення науки чи до кар'єри з ризикованою дохідністю) та напруга (наприклад, відсутність ліквідності або можливості створити людський капітал).

Щоб оцінити, чи відмінності у здібностях пояснюють прогалини в інноваціях, вчені використали результати тестів на професійну придатність, які в ранньому дитинстві складають діти. Вони отримали дані школярів із третього до восьмого класу, зв'язавши шкільні звіти про 2,5 мільйона дітей у державних школах штату Нью-Йорк і патентні та податкові записи.

Виявляється, що результати математичного тестування третього класу добре прогнозують патентний запис у майбутньому, однак вроджені здібності – не єдиний чинник. Адже діти з сімей із низьким рівнем доходу набагато рідше стають винахідниками, навіть якщо вони – одні за найкращих за рейтингом.

Прогалина в рівні розвитку інновацій зростає у старших класах. Це дає підстави припустити: спочатку діти з сімей із нижчим доходом перебувають приблизно на рівних зі своїми заможними колегами, але з часом відстають – можливо, через відмінності середовища.

Друга частина емпіричного дослідження полягала в тому, щоби вивчити вплив дитячого середовища безпосередньо. Вчені продемонстрували, що доступ до інновацій в дитинстві (у власній сім’ї або ж сусідській) впливає на дитячу схильність до науки.

Науковці вперше продемонстрували, що діти, які виростають у громадах, де вищий патентний рейтинг, значно частіше стають винахідниками.

Потім науковці довели, що цей патерн визначає не лише те, чи дитина спробує себе в ролі винахідника, а й галузь, у якій він чи вона діятиме. Наприклад, серед людей, що живуть у Бостоні, ті, хто виросли в Кремнієвій долині, з більшою ймовірністю отримають патент на комп’ютери, а ті, що виросли у Міннеаполісі (де є чимало заводів медичних приладів) мають особливо високі шанси отримати патент у сфері медичного приладдя.

Подібні патерни існують на рівні сім’ї: тобто діти, батьки яких володіють патентом на підсилювачі, набагато частіше патентують нові розробки в галузі підсилювачів, ніж в інших галузях. Більше того, ці патерни залежать і від гендерних чинників: жінки набагато частіше отримають патент у певній технології, якщо в їхньому дитинстві жінки-працівники могли отримати патент у цій галузі. І навпаки, рівень інновацій серед чоловіків визначається досягненнями чоловіків, а не жінок-винахідників у цій галузі.

Згідно з отриманими даними, на вибір людини стати винахідником впливає середовище. Так, переміщення дитини з, наприклад, Нового Орлеану до, скажімо, Остіна, штат Техас, збільшить її шанси стати винахідником на 17–50%. Ці ефекти вказують на важливість таких механізмів: передача людського капіталу, наставництво або мережева співпраця (нетворкінг, наприклад, через стажування), які ведуть дітей на кар’єрному шляху.

У третій частині дослідження вчені розглянули кар'єру винахідників після виходу на ринок праці. Їм було важливо зрозуміти, як фінансові стимули впливають на особисті рішення людей стати винахідниками. Виявилося, що фінансові прибутки від інновацій дуже асиметричні та пов’язані з їхнім науковим резонансом. Зокрема, винахідники із провідного 1% отримують більше 22% загального прибутку в цій сфері, що означає: розподіл доходу серед власників патентів настільки асиметричний, як і розподіл доходу загалом. Особи з високо цитованими патентами мають значно більші доходи.

Вчені запропонували три типи стратегій для того, щоби підвищити рівень інновацій: посилення впливу технологій (наприклад, через стажування); зменшення бар'єрів на вході (наприклад, шляхом надання субсидій для певних підгруп) та збільшення особистих фінансових прибутків (наприклад, шляхом скорочення максимальних ставок податку на прибуток для винахідників).

Політика, спрямована на збільшення впливу інновацій, може варіюватися від наставництва у нинішніх винахідників до програм стажування в місцевих компаніях. «Наше дослідження не дає вказівок щодо того, які конкретні програми є найефективнішими, але в ньому містяться рекомендації щодо того, на кого вони мають бути спрямовані. Зокрема, цільові програми мали б стосуватися жінок, меншин та дітей із малозабезпечених сімей, які демонструють схильності до математики та науки з раннього віку», – резюмують науковці.

Who Becomes an Inventor in America?

Alexander M. Bel, Raj Chetty, Xavier Jaravel Neviana Petkova, John Van Reenen

The Quarterly Journal of Economics, 29/11/2018