Крим так і не став частиною Росії

Крим так і не став повноцінним суб'єктом Російської Федерації. Москва, як і два роки тому, розглядає півострів винятково як інструмент для ослаблення або дестабілізації України. «Спікер» Володимир Константинов у черговий раз виступив з гучною відозвою, звинувативши нашу країну в «тероризмі».

За останні два з половиною роки кримський парламент (тепер уже нелегітимна «держрада») неодноразово ухвалював беззмістовні постанови, що стосуються «суспільно-політичної ситуації» в Україні. З кінця лютого 2014 року представницький орган автономії фонтанував антиукраїнськими заявами і закликами щодо порушення територіальної цілісності нашої країни. Тоді ще легальний спікер Володимир Константинов хвилював громадську думку, розповідаючи з парламентської трибуни про нібито тисячі обурених кримчан, готових вийти на «захист автономії». Хоча статусу півострова тоді нічого не загрожувало. Спочатку Константинов, виконуючи вказівки кремлівських кураторів, проголошував крах України, потім ‒ змінив платівку, називаючи блокаду півострова «державним самогубством». Гучна ліквідація російського бойовика Арсенія Павлова (відомий на прізвисько Моторола) в так званій «ДНР» знову змусила Володимира Константинова взятися за перо і мікрофон.

«16 жовтня в результаті підриву ліфта у житловому багатоповерховому будинку загинули двоє людей ‒ один з лідерів ополчення Арсеній Павлов і його товариш Теймураз Гогіашвілі. Уже третій рік на Донбасі гине мирне населення ‒ це далеко не перша терористична акція, нитки якої ведуть до Києва, в структури нинішньої української держави», ‒ зазначив «спікер» Константинов, який оприлюднив заяву.

За його словами, «мирні жителі Кримського півострова неодноразово піддавалися терористичним атакам з боку України, які були спрямовані на об'єкти життєзабезпечення». «Організатори і виконавці цих терактів відомі, але їх діяльність офіційною владою України припинена не була. Відповідальність за скоєне вони не понесли», ‒ обурився Константинов. Далі починається найцікавіше. «Спікер», обзиваючи Україну «терористом», закликав владу країни провести об'єктивне розслідування вбивства «ополченця» Павлова. Швидше за все, московське начальство рекомендувало йому виступити саме з такою заявою, але штатні спічрайтери в черговий раз підставили свого шефа.

Нинішня заява Константинова ‒ пародія на беззубі погрози президента Володимира Путіна. У серпні російські силовики сфабрикували історію про нібито вторгнення на півострів «українських диверсантів». Кремлівський ватажок, трясучи «Іскандерами», відмовився вести переговори в нормандському форматі, заявивши, що Україна використовує «терористичні методи». Російські військові за вказівкою Москви зважилися на відчайдушний блеф. У підсумку все завершилося грандіозним писком Кремля. Путіну таки довелося їхати на зустріч з європейськими лідерами для обговорення мирного врегулювання на Донбасі.

Важко уявити, щоб аналогічне «звернення» ухвалювала, наприклад, обласна рада Ростовської області або парламент Татарстану. У Криму таке можливо з простої причини: півострів так і не став повноцінним суб'єктом федерації. Анексована територія ‒ всього лише інструмент тиску на офіційний Київ. У Кремлі, повіривши власній пропаганді, вважали, що Україна після втечі екс-президента Віктора Януковича і його родини розколеться на кілька ворогуючих квазі-державних утворень; європейські прихильники Путіна різними правдами і неправдами вмовлять Вашингтон погодитися з новою геополітичною реальністю, в якій Росія має власну привілейовану зону. «Зелених чоловічків» висаджували на півострів не для того, щоб обсипати кримчан щедрими російськими дотаціями або врятувати бідолашного «спікера» Константинова від численних боргів перед комерційними банками.

Ні, Путін і його найближче оточення зважилися на анексію Криму заради довічної влади, яку в умовах деградуючої сировинної економіки можна було забезпечити за рахунок «маленької переможної» війни. Окуповувавши українську територію, вони не розуміли, що протистояння із Заходом обернеться величезними витратами, а придбання нового «суб'єкта федерації» ніяк не компенсує втрати всієї України. Володимир Константинов, незважаючи на зміну адміністративних декорацій, так і залишився глибоко українським керівником республіканського парламенту. Провінційний демагог, який опанував єдину політичну роль ‒ полум'яного борця з українським «фашизмом».

Гнівна заява «держради» націлена на внутрішню аудиторію, яку намагаються переконати в необхідності і далі животіти в «рідній гавані»; і на європейську спільноту, щоб у прихильників Путіна в ЄС були хоч якісь аргументи в суперечках з питання ослаблення або скасування санкцій. Новоявлена кримська «влада» тільки здатна лякати жителів півострова нібито українською загрозою. Особа загиблого бойовика значення не має. Сьогодні вони оплакують Моторолу, який за життя більше скидався на вуличного гопника, ніж на військового, завтра ‒ бандита на прізвисько «Гіві» або козака Бабая. Інших героїв у «русского мира» для Константинова немає.