Логіка скромності: чому ми приховуємо деякі позитивні риси та добрі вчинки

    • Розсилка
    Чому деякі люди роблять анонімні пожертви, та чому громадськість цьому дивується? - Логіка скромності: чому ми приховуємо деякі позитивні риси та добрі вчинки
    Чому деякі люди роблять анонімні пожертви, та чому громадськість цьому дивується?

    Науковці доводять, що скромність розвивається природно

    Чому деякі люди роблять анонімні пожертви, та чому громадськість цьому дивується? Чому люди применшують свій інтерес до потенційного партнера, навіть ризикуючи ніколи не налагодити з ним стосунків? Команда вчених, що складалася з Крістіана Гільбе (Christian Hilbe) з Інституту науки та технологій (ІНТ, Австрія) та двоє вчених із Гарварду – Моше Гоффман (Moshe Hoffman) і Мартін Новак (Martin Nowak) розвинули нову в теорії ігор модель, що охоплює ці відносини та дає змогу їх дослідити. Їхня модель містить ідею, що приховані сигнали надають додаткову інформацію. З допомогою цієї ідеї можна пояснити, за яких умов варто приховувати власні переваги.

    Добра слава важлива, тому часто люди повинні піти на певні жертви, аби в довгостроковій перспективі покращити свою репутацію. Проте існує чимало ситуацій, коли люди приховують власні досягнення або добрі риси – наприклад, здійснюючи анонімні пожертви. Ми цінуємо деталі в мистецтві та моді, уникаємо здаватися надто завзятими або виставляти напоказ наші переваги.

    Чому інші вважають цю поведінку гідною? Вчені тепер запропонували відповідь на цю соціальну загадку. Згідно з ними, приховування певних сигналів, як й інформації, само собою становить сигнал. Ці додаткові сигнали можуть мати чимало значень: наприклад, відправник може просто не цікавитися тими, кого могло б вразити його повідомлення, але хто цей сигнал не помітить. Прикладом цього був би митець, який зневажає масові вподобання. З іншого боку, відправник може бути певний, що ці сигнали в усякому разі впізнають ті, хто для нього важливий (наприклад, смак та заможність дають змогу впізнати дизайнерську сумку навіть без логотипу на ній).

    Тож науковцям вдалося оформити цю ідею в нову еволюційну модель у межах теорії ігор. Вони назвали її «грою в приховання сигналів» («signal-burying game») й детально описали в статті, опублікованій у Nature Human Behavior.

    У цій грі існують різні відправники (вищі, середні та нижчі) та різні види тих, що отримують сигнал (вибіркові та невибіркові). Відправник та адресат не знають типу одне одного. Аби відправити свій тип сигналом, відправник міг за нього заплатити.

    Ці сигнали можна було відправляти відкрито або приховано. Коли сигнал прихований, то ймовірність, що його помітять, незначна. Особливо виникає ризик, що адресат ніколи не дізнається про те, що відправник взагалі посилав якийсь сигнал.

    Коли відправник вирішив, який тип сигналу надсилати, адресат вирішує, вступити з відправником в економічну інтеракцію чи ні. Гра передбачала певний ризик, і через це відправники та адресати мусили розробити стратегії, щоби максимізувати свою вигоду.

    «Ми хотіли зрозуміти, які стратегії розвиваються природним способом і стають стабільними, – пояснив Крістіан Гільбе, один із двох провідних авторів командної публікації. – Зокрема, чи можлива така ситуація, коли вищий відправник завжди приховує свої сигнали, передавач середнього рівня відправляє чіткий сигнал, а відправник низького рівня не відправляє жодного сигналу?»

    Це відповідало різним ситуаціям із реального життя і водночас становило одну з найважливіших ознак створеної моделі: стратегія відправників спрямована на конкретних адресатів і передбачає ризик втратити інших.

    У своїй стимуляції гравці починали з того, що ні не відправляли сигнали, ні не отримували. Потім гравець із певною ймовірністю або вибирав випадкову стратегію (тобто мутацію), або імітував іншого гравця, як у процесі навчання. У своєму моделюванні вчені з’ясували, що популяції швидко стабілізувалися завдяки стратегії, коли відправники вищого рівня приховували свої сигнали.

    Крім того, команда розробила чимало розширень для моделі, які дають змогу відтворити загальні сценарії. Передусім, вони застосували різні рівні непевності: відправники могли обрати, з якою ймовірністю їхній сигнал розкриють. «Ми з’ясували, що в даному випадку відправники вищого рівня радше скромні… але й не надто, – сказав Гільбе. – Власне, коли ти поводишся скромно, ти не стараєшся бути праведним». Це дає змогу збільшити різні види відправників та адресатів, а також додати тонкощі до преференцій отримувачів.

    Завдяки новій моделі Гільбе, Гоффман та Новак відкрили новий погляд на повсякденні ситуації: на анонімних спонсорів та академіків, які не публікують свої статті, митців, що творять приховані повідомлення, або можливого партнера, котрий приховує свій інтерес. Еволюційна теорія ігор демонструє, що незрозуміла соціальна поведінка зрештою наділена сенсом.

     


    Die Logik der Bescheidenheit

    Institute Of Science And Technology Austria, 28/05/2018

    Зреферувала С. К.

    Джерело: Zbruc

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ