рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Телевізійні уроки Елли Ситник довели до сказу прихильників «руского міра»

    • Розсилка
    У 2004 році Елла Василівна створила в школі Музей освіти, де час від часу проводить тематичні уроки. А ще допомагає писати дослідницькі праці своїм учням. - Телевізійні уроки Елли Ситник довели до сказу прихильників «руского міра»
    У 2004 році Елла Василівна створила в школі Музей освіти, де час від часу проводить тематичні уроки. А ще допомагає писати дослідницькі праці своїм учням.

    Російські пропагандисти накинулись на вчительку історії з Києва

    Українським педагогам уже дісталося за ляпи, яких вони припустилися під час відеоуроків по  телебаченню,  запроваджених на  час карантину. Але тільки Еллі Василівні Ситник, учительці історії зі столичної школи № 250, російські прибічники з українськими паспортами присвятили у своїх засобах масової інформації окремі публікації та виступи. І причина такої їхньої уваги — зовсім не її помилки, а громадянська позиція педагога. Все просто: Елла Василівна розповіла школярам про нашу минувшину з української точки зору, а не з російської. І кремлівським пропагандистам не дає спокою, що на цей раз учительку мали змогу слухати не тільки діти з її школи, а й уся Україна.

    Дохідливо та цікаво пояснити учням 5-го класу про Українську революцію 1917–1921 років та про Голодомор 1932–1933-го — не так просто, як може здатись. А пані Ситник це точно вдалося, раз на неї так визвірились українофоби, які останнім часом отримали друге дихання.

    Елла Василівна розповіла школярам про нашу минувшину з української точки зору, а не з російської.

    Які ж претензії у прихильників «руского міра» (не плутайте, до речі, із русЬким, тобто українським)?

    В Елли Василівни Російська імперія — це держава-агресор, яка постійно веде загарбницькі війни. Імперія, яка прагне русифікувати українців. Власне, для цього імператор Микола І і відкрив у Києві вищий навчальний заклад на початку ХІХ століття. «Призначення університету — поширення російської культури та російської народності», — процитувала Миколу І вчителька.

    Намагаючись опонувати Еллі Ситник, її критики заводять свою стару пісеньку про «не все так однозначно». Мовляв, житель Полтави в тій імперії мав такі самі права, як і житель Рязані. Ну так, мав — право вчитись у російській школі російською мовою, славити російського царя, жити і вмерти на якійсь війні за Російську імперію. Так і хочеться відповісти словами самої Елли Василівни: а де тут Україна? Де тут українці?

    Не сподобалось опонентам і те, що пані Ситник назвала «чужою, не нашою» для українців Першу світову війну. Певно, хотіли, щоб вона «вболівала» за Російську імперію і розповідала про «славу русского аружия»? Натомість педагог каже учням: українці на той час жили у двох різних імперіях — АвстроУгорській та Російській, які ворогували між собою, тому наші предки були змушені воювати один з одним у різних арміях за інтереси Відня та Москви. То як іще назвати цю війну для українців? Висновок напрошується сам по собі: для бездержавного, розшматованого народу будь-яка війна, крім визвольної, є чужою.

    В Елли Василівни Російська імперія — це держава-агресор, яка постійно веде загарбницькі війни. Імперія, яка прагне русифікувати українців.

    Тому свято 22 січня 1919 року, коли дві новостворені українські держави — УНР та ЗУНР — об’єднались в одну, — це світла та знакова для нас дата. На чому й наголосила вчителька. І не встояла ця держава не просто так, а тому, що її атакували численні вороги, зокрема російські більшовики. А те, що загарбників зустріло не міцне українське військо, а студенти під Крутами, — це урок не тільки для учнів, а й для наших теперішніх керманичів на чолі із самим Володимиром Зеленським. Урок, який вчить: заглядання в рот чи очі будь-якому російському імператорові завжди закінчується трагедією для України. Як це й сталось після поразки визвольних змагань українців 100 літ тому, коли прийшли голодомори, репресії, русифікація.

    «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя», — писав Тарас Шевченко. Справді, якби нормально вчили історію, то не ставили б на 29-му році незалежності наївних запитань, хто ми і куди й демо…

    Тож тиснемо руку Еллі Ситник із Києва за те, що вчить дивитись на світ українськими очима. Бо якщо робитимемо це через московські окуляри, то нас просто не буде як народу.

    Джерело: volyn.com.ua

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ