рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Вибори в Білорусі: вже не безконкурентні

    • Розсилка
    Вибори в Білорусі: вже не безконкурентні

    Вперше за багато років спостерігати за виборчим процесом у Білорусі можна з цікавістю

    Президентська кампанія в Білорусі набирає обертів. Експерти стверджують, що вперше з 1994 року переможець не визначений наперед, тобто не гарантовано Лукашенко залишиться на своїй посаді. Але чи не прийде йому на зміну ще лояльніша до Кремля людина?

    Цьогоріч дев’ятого  серпня в Білорусі відбудуться чергові президентські вибори. Вже шості за рахунком. Попередні п’ять незмінно вигравав Олександр Лукашенко. Прагне виграти й вшосте.

    Окрім нього, за крісло державного лідера хотіли позмагатися 14 претендентів. Двоє з них зійшли з дистанції, тож загалом залишилася чортова дюжина.

    Говорити про всіх – марна трата часу. Варто виділити лише найімовірніших претендентів, тобто тих, що мають найвищі рейтинги популярності. Але як їх визначити, якщо демоскопія в  Білорусі практично потрапила під заборону.

    Звісно, публікують час від часу результати різноманітних онлайн-опитувань. Але чи можна їм довіряти? Досвід засвідчує, що ні. Подібні голосування на різних інтернет-ресурсах проводили і напередодні виборів 2010 року. Тоді в багатьох онлайн-голосуваннях перевага опозиційних кандидатів була незаперечною. Приміром, на сайті rupoll.com за опозиціонера Андрія Саннікова (ініціатива «Європейська Білорусь») були готові голосувати 47%, за Лукашенка – якісь нещасні сім відсотків. Опитування на tut.by показувало тоді такий набір фаворитів: Ярослав Романчук (Об'єднана громадянська партія) – 32%, Санніков – 22%, Лукашенко – 13%. А що ми отримали за підсумками реального підрахунку голосів на виборчих дільницях: за Лукашенка проголосувало майже 80%, за Саннікова – 2,45%, за Романчука – 1,98%. Напевно, не обійшлося без виборчих фальшувань, але не аж таких, щоб можна було стверджувати, що Лукашенко вкрав у когось перемогу.

    Всі онлайн-опитування мають одну велику ваду – вони не дають вивіреного зрізу суспільства, а лише якийсь його фрагмент, котрий аж ніяк не може бути репрезентативним. Аудиторія інтернет-порталів, які проводять опитування, – це аж ніяк не все суспільство. До того ж в них беруть участь лише ті, хто цього бажає. А це найчастіше люди, котрі прагнуть змін, люди з активною громадянською позицією, а таких, на жаль, меншість.

    То що, ми в патовій ситуації, визначити фаворитів виборів ніяк не вдасться? Ну, не все так безнадійно. Те, що білоруська влада заблокувала проведення, а головне публікацію результатів опитувань громадської думки, може свідчити лише про одне: рейтинг Лукашенка дійсно перебуває на вкрай низькому рівні.

    Причин для невдоволення білоруською владою в населення є чимало. Передовсім це економічні негаразди, інфляція, зростання безробіття. По-друге, невміла боротьба з COVID-19. У Білорусі зараз 54,5 тис. підтверджених випадків зараження коронавірусом. Коли, наприклад, в сусідній  Польщі, де чисельність населення в чотири рази більша, – 29,7 тис. інфікованих. Також не слід забувати, що білоруське громадянське суспільство стає чимраз впевненішим в собі. Воно вже не сповнене, як раніше, богобійного трепету перед владою, котра, своєю чергою, вичерпала всі свої ідеї.

    Підтвердженням цьому могло б слугувати несподіване оприлюднення свіжих демоскопічних досліджень Інституту соціології НАН Білорусі та Білоруського інституту стратегічних досліджень, які провели черговий замір рейтингу «кандидатів у кандидати» на виборах президента РБ. Цей замір проводився методом телефонного опитування в 20 населених пунктах республіки. Вибірка становить близько 2300 осіб, похибка – не більше як 3%. Результати просто неймовірні. За підсумками опитування лідирує Віктор Бабарико з 58,2%, на другому місці опинилася Світлана Тіхановска з 20,4%. Замикає трійку лідерів Валерій Цепкало з 15,7%. А Лукашенко з 3,8% аж на четвертому місці.

    Чи таке можливе? Чи не було тут помилки? Рейтинг зразу ж оприлюднило багато білоруських та іноземних ЗМІ, зокрема й телеканал Euronews. Потім довелося всім цофатися й перепрошувати. Це сталося після того, як директор Інституту соціології Генадзь Коршунав спростував ці результати. «Пішла нова хвиля інформаційних вкидань. 9 червня я писав, що вони будуть, і багато. Говорив, що реагувати не буду. Але Євроньюс неприємно здивував – передрукували відвертий фейк трикотажної фабрики, не спромігшись зателефонувати в Інститут і запитати, чи правда? Загалом – дані про рейтинги на Євроньюс фейкові. Інститут соціології НАН Білорусі жодного стосунку до них не має. Це офіційна заява», – написав він на своїй сторінці у Facebook.

    Добре, візьмемо цю заяву Коршунава до уваги, але остаточно вірити їй не поспішаймо. Не поспішаймо, як Euronews, зразу ж відмовлятися від цього рейтингу. У будь-якому випадку, як погоджується більшість експертів, чотири фаворити там визначені правильно. Тому на них і зупинімося.

    Серед названих осіб немає представників системної опозиції. Справа в тому, що опозиціонери ще напередодні заявили, що не братимуть участі у виборах, оскільки вважають злочином проведення кампанії і голосування в умовах пандемії коронавірусу. Ще варто нагадати, що опозиція вкрай невдало виступила на минулорічних парламентських виборах, а  тому не плекала великих надій на президентські.

    Отже, почнемо з Віктора Бабарика. Наше видання вже неодноразово писало про нього. Він 20 років очолював «Белгазпромбанк», акціонерами якого є російські Газпром і Газпромбанк. Він не вважає себе опозиціонером, ні навіть політиком. Радше він прагне презентувати себе таким собі незалежним «кандидатом-технократом», «міцним господарником», котрий здатен керувати країною краще за Лукашенка, бо прогресивний і економічно підкованіший.

    Бабарико загалом подобається білорусам, аби підписатися за його участь у виборах, вони вишиковуються в довжелезні черги. Як стверджує сам претендент, замість необхідних 100 тисяч підписів він вже зумів зібрати понад 400 тисяч. Це нечуваний рекорд у 9,5-мільйонній Білорусі.

    Але от халепа: «несподівано» потрапив Бабарико за ґрати. Співробітники Комітету держконтролю (КДК) Білорусі затримали ексбанкіра. «Шиють» йому справу. «Бабарико затриманий у зв'язку з тим, що був безпосереднім організатором, керівником протиправної діяльності, спробував впливати на свідків, приховати сліди раніше скоєних злочинів і буквально на днях зняти велику суму грошей з підконтрольних йому рахунків», – пояснив голова КДК Іван Тертель. Напередодні він заарештував колишніх підлеглих Бабарика – працівників «Белгазпромбанку». Їх затримано у кримінальній справі за статтею 235 КК (легалізація коштів, здобутих злочинним шляхом в особливо великому розмірі) і статтею 243 КК (ухилення від сплати податків в особливо великому розмірі).

    Немає жодних сумнівів, що силовики діяли за вказівкою Лукашенка, котрий ще раніше назвав свого ймовірного суперника на президентських виборах «негідником» і заявив, що той заробив гроші «шахрайським чином».

    Як вже було сказано, донедавна Бабарико не займався політичною діяльністю. А щойно вступив у неї, то й потрапив у таку от халепу. Чи вдасться йому з неї виплутатися? Багато експертів переконані, що так, причому за допомогою Кремля, ставлеником якого він нібито є.

    Чи дійсно це так? Принаймні теза виглядає цілком вірогідною. Очолювати 20 років банк, афільований Газпромом, котрий, своєю чергою, є афільованим Кремлем, і не бути людиною Кремля? Це було б щось із галузі неймовірного. Так, він більше не є керівником газпромівського банку, але це зовсім не означає, що він розірвав зв’язки з російським керівництвом.

    «У Кремля немає кандидатів на виборах в Білорусі. Кандидатів на посаду президента республіки може мати тільки білоруський народ, а не Росія», – так прокоментував прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков інформацію про те, що Бабарика підтримує Москва. Він додав, що Росія вважає передвиборну ситуацію в Білорусі її внутрішньою справою і не втручається в це. Ну звісно, яких слів ми ще могли від нього очікувати?

    Ми ж будемо слідкувати за ситуацією. Якщо впродовж наступних днів Москва таки зробить хід у відповідь на захист Бабарика, то це таки її претендент. Таким чином й буде розставлено всі крапки над «і». Але навіть якщо не зробить, то це свідчитиме не так про те, що Бабарико їй байдужий, як про те, що в запасі  є й інші претенденти, розкладені, як яйця у різні кошики.

    Тож наступною претенденткою є Світлана Тіхановська. Насправді на її місці мав би бути її ж чоловік – популярний білоруський відеоблогер Сергій Тіхановський. Він створив YouTube-канал «Країна для життя», в якому намагається висвітлювати найрізноманітніші негативні прояви правління чинної влади. Для цього він подорожував країною, розмовляв з простими людьми, розпитував про їхні проблеми, робив про це короткі сюжети.  Наразі його канал на YouTube має 236 тисяч підписників, а деякі  відео набирають під мільйон переглядів. 

    Щойно Сергій Тіхановський заявив про свою участь у президентській кампанії, як у його влогах з’явилася фраза «Стоп, тарган!». І відтак рефреном повторюється з випуску у випуск. «Тарган» – це прозорий натяк на вусатого Олександра Лукашенка. Фраза людям сподобалася. Прихильники Тіхановського почали приносити на організовані ним акції величезні капці, нібито щоб ними розчавити таргана.

    Утім дійти до виборчого фіналу Тіхановському не вдалося: ЦВК відмовила йому в реєстрації, пославшись на помилку в оформленні документів. А виправити її він фізично не встиг до встановленого терміну, оскільки відбував адміністративний арешт за участь у протестній акції.

    Тож довелося на марші зробити рокіровку: замість Сергія у виборчу боротьбу вступила 38-літня Світлана Тіхановська – перекладачка за фахом. І, як це не дивно, кампанію не було спрофановано. Світлана зуміла перехопити в чоловіка прихильність виборців. Її популярність зростає, черги, аби підписатися за неї, влаштовуються не менші, ніж в Бабарика.

    І нарешті про Валерія Цепкала – професійного дипломата у ранзі надзвичайного і повноважного посла, кандидата юридичних наук в галузі міжнародного права. Ще 1994 року він був одним з керівників штабу першої президентської кампанії Олександра Лукашенка. Однак кар’єру Цепкало собі зробив не в політиці, а в господарці. У 2004 році він ініціював створення Парку високих технологій в Білорусі. Щось на кшталт Кремнієвої долини в Каліфорнії, де він неодноразово бував, працюючи послом Білорусі в США. Парк працює з 2005 року, а сам Цепкало очолював його 12 років, запустивши багато всесвітньо відомих IT-проєктів, таких як World of Tanks, Maps.me, Viber тощо. Проте 2017 року його несподівано звільнив сам білоруський президент.

    Відтак Цепкало став гострим критиком режиму Лукашенка, який назвав «застарілою схемою управління, за якої весь народ кожен день дивиться на настрій однієї людини». За його словами, неефективна економіка і застаріла система управління – головні загрози для країни.

    До речі, Цепкало, є чи не єдиним претендентом, котрий більш-менш чітко формулює свою програму політичних та економічних перетворень. Але що дивно, він цурається щодо себе титулу «опозиціонер». Можливо тому, що вловлює настрої суспільства, які теж у своєму загалі не те що недолюблюють опозицію, а радше хотіли б повернення часів стабільності. Тому він змагається з Бабариком за титул «кандидата-технократа».

    То хто ж зі згаданих осіб є кандидатом Кремля? До певної міри, всі троє. Всі вони виступають за розвиток співпраці з Росією, за налагодження взаємин, які останнім часом підпсував бацька Лукашенко.

    А чи прагне Кремль позбутися чинного президента Білорусі? Не факт, він подобається Москві такий зі всіма своїми вадами й відомими больовими точками. Радше Росія веде гру на залякування Лукашенка, аби тримати на повідку.

    Утім, в будь-якому випадку, вперше за багато років спостерігати за виборчим процесом у Білорусі можна з цікавістю. Повертається ситуація 1994 року, коли визначення з переможцем не є певним, а другий тур майже гарантований.

    Максим Муляр

    Джерело: Zbruc


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ