Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Викорчовуємо росіянізми: чому засмічують українську мову

    • Розсилка
    Викорчовуємо росіянізми: чому засмічують українську мову

    Посібник для українців, які спілкуються російською мовою, бо соромляться своєї засміченої української, що побачив світ нещодавно, є його четвертим виданням. Перше видання «Словника-антисуржика» було підготовлено на матеріалі виступів депутатів Верховної Ради і здійснено невеликим накладом київською «Просвітою» ще в 1992 році.

    Тоді Верховна Рада закупила 1000 його примірників, які згодом були роздані всім депутатам 1-го скликання. Депутати ніжно називали його «словником плющизмів». Усі пам’ятають колоритний суржик уродженця Чернігівщини Івана Плюща, яким він «засівав» через «мікрохвон» усю Україну. 

    Ось вам «Драсцє!»

    Відтоді минуло чимало часу. Мова наших політичних і дер­жавних діячів змінилася на краще. Незважаючи на те, що українська мова так і не стала повнокровною державною мовою, багато українців, які раніше користувалися російською, повертаються до мови свого народу.
     
    А мова ж наша одна з наймелодійніших у світі! Мова — обличчя людини, показник її культури. Тому кожен з нас, хто ще почувається українцем, має добре опанувати її та оголосити війну своєму суржикові. Найбільшою мірою це стосується публічних людей, насамперед депутатів українського парламенту.
     
    Адже вони постійно спілкуються з великою кількістю громадян, а через електронні засоби масової інформації їх слухають мільйони наших співвітчизників. Особливою мірою це стосується і журналістів, учителів та викладачів, офіцерів, державних службовців, суддів, прокурорів і адвокатів, священиків і проповідників.
     
    Українська мова найбільше страждає від невмотивованих запозичень і кальок iз мови російської. Росіянізми, як їх називає відомий український мовознавець Олександр Пономарів, є наслідком багатовікового панування і засилля російської мови. Вони проникли в мову мільйонів українців, засмітили її та перетворили на суржик.
     
    Дослухаючись до розмов людей на базарах чи у транспорті на Полтавщині та Київщині, які вважаються батьківщиною літературного варіанта української мови, серце від болю стискається. Водночас і радість проймає: засмічено, але не знищено. Мине час і розмуляться наші національні джерела та очиститься наша мова.
     
    Шлях до цього лежить через зростання національної свідомості та загальної і мовної культури українців.
     
    Нині поширене вживання росіянізмів двох основних типів. Перший тип зумовлюється мовною неохайністю, небажанням стежити за своєю мовою. «Добре утро!» — каже щоранку сусід сусідові. Або ще краще: «Драсцє!» Хіба вони не знають, що таких слів українці не мають.
     
    Їм варто вітатися своїми українськими вітаннями «Доброго ранку!» або «Доброго здоров’я!»? «Канєшно, знають, но, понімаєш, вони на то, навєрно, вніманія не обращають і правильних слов не іщуть, потому шо яка тіпа разніца», — відповіли б, мабуть, на зауваження згадані вище сусіди.
     
    З іншого боку, існують росіянізми, які є наслідком неуважності або незнання. Найчастіше вони є кальками з російської мови. Наприклад: бувший президент, прошлий рік, поступлення до бюджету, прийняв участь, прийняв міри. А правильно слід казати: колишній президент, надходження до бюджету, минулий рік, узяв участь, вжив заходів.
     
    Серед російських кальок є група, яка укорінилася навіть у лексикон журналістів та оглядачів радіо й телебачення. Ідеться про лексику типу: «накопичення» (коштів), «заключення» (щодо законопроекту), «усі без виключення» (фракції), «опити» (населення). Тоді як українською слід вживати слова «нагромадження коштів», «висновок до законопроекту», «всі без винятку фракції», «опитування населення».

    Можна назвати яничарами 

    Українці, які спілкуються російською мовою, діляться на кілька типів. Одних із них можна назвати яничарами або перевертнями. Вони ненавидять не тільки мову своїх предків, а й усе українське. Більшість донецьких бойовиків носять українські прізвища.
     
    Українські батьки народили сепаратистів Захарченка і Плотницького, які безжалісно нищать все українське на окупованій території. Головами їхніх МГБ є українці Ходаковський і Пасічник. Туди, звідки вони чують українську мову, вони стріляють. Колишні нардепи-«регіонали» В. Колеснiченко та О. Бондаренко нищили українську мову своїми законопроектами.
     
    Інший тип російськомов­них українців утворюють ті з них, які кажуть, що вони «украінци». «Украiнци» добре розуміють українську мову, коли слухають її чи читають тексти, але не вміють і, що цікаво й важливо, не хочуть уміти нею говорити. «Мы так привыкли, нам так легче и удобней и, собственно, какая разница», — часто можна почути від них сердиту реакцію.
     
    Проблема полягає в тому, що коли таких «украінцев» об’єднує не тільки їхня російська мова а й спільна територія, де вони компактно живуть, вони починають формувати інший, — відмінний від українського, — етнічний тип, що ми зараз спостерігаємо на Донбасі та в багатьох містах Східної і Південної України та навіть у столиці України.
     
    Окрему і, ймовірно, найчисленнiшу групу російськомовних українців становлять ті, що не наважуються розмовляти українською публічно, бо вважають, що вона в них засмічена. Умовно їх можна назвати «хатніми українцями». Поза своєю квартирою вони користуються російською, помилково гадаючи, що їхня російська мова є цілком чистою. Насправді вони лише вживають російські слова, а мова їхня на російську дуже мало схожа, бо мова — це не лише слова. Кожна мова, крім слів, має ще душу.
     
    А опанувати українцеві російську душу і душу їхньої мови дуже не просто. Соромно слухати деяких депутатів з українськими прізвищами, які з якихось міркувань виступають лише російською мовою, а від їхньої вимови, інтонації та фрикативного звука «г» замість проривного «ґ» за верству відгонить глухим українським хутором. 
     
    Таким людям можна лише порадити не боятися переходити на користування українською мовою. Ще ніхто не навчився плавати поза водою. Нехай сміливо пірнають в українську мову і дуже скоро вони почуватимуться в ній наче риба у воді! Без мовної практики мовою опанувати неможливо.
    Не треба боятися помилок, але потрібно уникати їх, дослухаючись до мови грамотних людей, ведучих радіо і телебачення. Треба багато й уважно читати. Корисно дивитися фільми з українським дублюванням. Зразковими в цьому сенсі можна вважати турецькі фільми, які демонструє останнім часом телеканал «1+1». Слова і слово­сполучення записуються у нейронних структурах мозку у звуковому коді. Тому уважне слухання є головною запорукою вільного і грамотного володіння будь-якою мовою. 

    Мрія про високий рівень

    «Словник-антисуржик» з’явився завдяки рекомендації учасників наукової конференції, що відбулася 9 листопада 2015 року з нагоди Дня української писемності і мови за ініціативи Просвітницького центру національного відродження імені Євгена Чикаленка.
     
    Тема конференції звучала так: «Сучасне російськомовне українство і його етнопсихологічна типологія». Є надія на те, що посібник допоможе багатьом українцям позбутися лексичних огріхів у своєму мовленні та допоможе їм навернути до українського слова своїх дітей і внуків. 
     
    В Україні зараз важко знайти людину будь-якого віку, яка не розуміла б української мови. Це пояснюється тим, що її вивчають в усіх школах, суттєво збільшилася питома вага української мови на радіо й на державному телебаченні, українська мова переважає в рекламі.
     
    Розуміння мови також є володінням нею. Такий рівень володіння називається пасивним або рецептивним. Отже, в Україні практично не існує так званого «рускоязичного насєлєнія». Його правильніше було б назвати «рускоговорящім насєлєнієм».
     
    Його представники легко можуть на базі пасивного володіння почати спілкуватися українською мовою: для цього потрібне лише бажання. А бажання найчастіше випливає з потреб і мотивів. Потреби і мотиви має формувати держава, створюючи законодавчі та дидактичні передумови для їх виникнення і функціонування серед державних службовців, в освіті, у війську, в прокуратурі та судах. 
     
    Україна у перспективі може стати суспільством iз високим рівнем культури мовної поведінки. Ніхто ж у нас нікого не переконує у необхідності забути російську мову чи не користуватися нею. Але ж не треба зраджувати мову свого народу і своєї держави! Якщо українці, які відцуралися мови свого народу, не навернуть себе і своїх дітей та внуків до своїх національних витоків, — своєї мови, культури, пісні, — українська нація у майбутньому на радість і догоду ворогам неминуче розпадеться на дві нації.
     
    Адже націй iз двома мовами у природі не буває. Якщо нація має дві мови, то це вже не одна, а дві нації. А де в дер­жаві є дві нації, кожна з яких прагне культурної гегемонії, там панує національний розбрат або навіть війна.
     
    Матеріал для запропонованого посібника збирався шляхом тривалого спостереження за мовою народних депутатів, людей на базарах та в інших громадських місцях. Сталася в нагоді і подарована пані Марією Волощак її книжечка «Правильно — неправильно», яку вона підготувала на матеріалах газетних лексичних огріхів. Це видання Марії Волощак має лежати на столі й регулярно проглядатися всіма нашими журналістами.
     
    До речі, його легко відшукати в інтернеті. У всесвітній мережі є багато іншого цікавого матеріалу на тему «антисуржик». Зокрема, «Вузлики на пам’ять» черкащанина Валерія Маснюка. Їх також використано у «Словнику-антисуржику». 
     
    Зібрані під однією обкладинкою росіянізми та розроблені на їх основі вправи прислужаться багатьом, хто не хоче, щоб його українська мова була схожою на мову Проні Прокопівни чи Вєрки Сердючки.

    Джерело: Україна молода

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ