Володимир Зеленський: нове обличчя - старий формат

«Я - не Ваш опонент. Я - Ваш вирок»,- прокричав Володимир Зеленський рік тому тогочасному президенту Петру Порошенку. Тисячі прибічників політичного новачка, що зібралися на дебати на стадіоні «Олімпійський» у Києві несамовито гуділи від захвату. Кількома днями пізніше, 21 квітня 2019 року українці небаченими 73 відсотками голосів обрали колишнього актора і коміка Зеленського на найвищу посаду в країні. Для багатьох відданий голос був відплатою політичній системі. Адже і після перезавантаження влади 2014 року, коли країна після протестів на Майдані розвернулася у бік Європейського Союзу, багатьом українцям бракувало прозорості влади і послідовної боротьби з корупцією.

Підтримка, що тане

За рік, що минув, нова політична зірка на політичному небосхилі дещо втратила блиск. Згідно з опитуванням, проведеним наприкінці березня Київським міжнародним інститутом соціології, президенту довіряє менше половини українців. Водночас, цей показник все ще значно вищий, ніж за рік після обрання був у його попередника Петра Порошенка. 

Зеленському вдалося виконати деякі свої передвиборчі обіцянки, зокрема, щодо скасування депутатської недоторканості. Так само новому президенту вдалося розставити свої акценти і в зовнішній політиці, зазначив у розмові з DW керівник київського бюро Фонду Фрідріха Еберта Марсель Рьотіг (Marcel Röthig). «У зовнішній політиці я хотів би відзначити деяке знаття напруги у відносинах з Угорщиною. Передовсім однак варто констатувати деяке покращення гуманітарного становища на Донбасі: обмін полоненими, розведення сил, відновлення переговорів у Нормандському форматі», - наголошує експерт. 

Однак контраст між очікуваннями багатьох виборців від президента Володимира Зеленського і політичною реальністю залишається чималим. Багатьом зі своїх прибічників Зеленський полюбився у ролі простого вчителя історії Василя Голобородька із серіалу «Слуга народу», який випадково став президентом. Голова держави з фільму першим ділом «поставив на місце» надвпливових олігархів. 

До головних очікувань від новообраного президента, згідно з опитуваннями, належало й обмеження впливу олігархів на політику. 

Президент у ролі прохача

Натомість президент Зеленський приймає старі правила гри, замість змінювати їх, критикують спостерігачі. Глава держави регулярно запрошує олігархів до себе в адміністрацію, аби просити про допомогу. То вони на прохання президента жертвують автомобілі швидкої допомоги для недофінансованих лікарень, то обіцяють допомагати у відбудові зруйнованого війною Донбасу. У розпал пандемії COVID-19 президенту так само не спало на думку нічого кращого, ніж розподілити країну на зони відповідальності окремих олігархів, які мають забезпечувати регіони, зокрема, засобами індивідуального захисту.

«У жодного президента до Зеленського не було такої повноти влади. Це непродумано і слабко з його боку, що він не намагається скористатися цією владою для побудови відносин нової якості. А лише просить олігархів щось зробити - то тут, то там - і при цьому, вочевидь, зобов’язується у політичній площині їм дати щось взамін», - зазначив у розмові з DW політолог Андре Гертель (Andre Härtel) з Києво-Могилянської академії. 

Як відомо, на дострокових парламентських виборах торік «Слуга народу» Зеленського здобула абсолютну більшість голосів у Верховній Раді. Водночас, низка ключових голосувань останнім часом чітко засвідчили, що частина владної фракції орієнтується не стільки на президента, скільки на мільярдера Ігоря Коломойського - колишнього партнера Зеленського по кінобізнесу, який підтримував політичну кар’єру нинішнього президента своїм медіа-ресурсом. Щоразу, коли Верховна Рада розглядає законопроекти, які суперечать інтересам Коломойського, Зеленському доводиться шукати ситуативних політичних союзників. «Зеленський за рік поринув в українські політичні реалії: йому доводиться балансувати між всіма групами інтересів, він не може собі дозволити потрапити у немилість олігархічних телеканалів, він виступає посередником між зонами впливу і окремими групами у парламенті», - коментує Марсель Рьотіг з Фонду Фірідріха Еберта.

Пандемія як шанс для Зеленського?

Попри метушню у протидії пандемії COVID-19 - за останні місяці змінено вже двох міністрів охорони здоров’я - українському керівництву дотепер більш-менш вдається тримати ситуацію під контролем за рахунок жорсткого карантину. Оглядачі припускають, що покращений кризовий менеджмент може дозволити президенту стримати втрату контролю у власних політичних лавах.

«Доки показники довіри президенту залишатимуться високими, «Слуга народу» функціонуватиме як партія влади. Адже ці люди завдячують президенту своє обрання. Якщо глава держави поступово втрачатиме підтримку населення, тенденції до розколу будуть посилюватися», - прогнозує політолог Андре Гертель.

Вирішальним протягом наступних місяців буде те, чи вдасться Володимиру Зеленському в умовах пандемії і карантину уникнути дефолту. У цьому Україна залежить від багатомільярдного кредиту Міжнародного валютного фонду. Однак МВФ надасть гроші лише у тому разі, якщо Верховна Рада остаточно ухвалить банківський закон, який дозволить знизити ризик повернення колишнім власникам фінустанов, націоналізованих під час банківської кризи 2014-2016 років. Головний противник цього закону: Ігор Коломойський, який вже кілька років судиться за свій колишній Приватбанк, на порятунок якого держава витратила понад п'ять мільярдів доларів.