рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    За чим ми будемо сумувати після карантину

    • Розсилка
    За чим ми будемо сумувати після карантину

    Багато з нас встигли призвичаїтися та знайти певні позитивні моменти в соціальній ізоляції та ситуації зменшення економічної активності.

    Жодних сумнівів: пандемія коронавірусу— величезна трагедія. Лише за офіційними даними, понад 350 тисяч людей померло, кількість уражених вірусом SARS-CoV-2 добігає 6 мільйонів людей. Очікується, що економічне зростання в світі падатиме на 2% щомісяця, світова торгівля може впасти на 32%. Збитки світовій економіці нараховуються трильйонами доларів. Понад 40 мільйонів американців, кожен четвертий працівник, подалися на допомогу з безробіття. Закриваються компанії, цілі галузі, а на такі галузі, як туризму та розваги очікує непевне майбутнє.

    Для мене особисто це не абстракція: двоє моїх близьких друзів важко перехворіли на COVID-19, ще одна подруга бореться із вірусом вже десятий тиждень, фірма, де працює мій чоловік, на початку карантинних заходів, опинилася перед загрозою закриття, стоматологічна практика сестри поруч з Нью-Йорком, закрилася на тривалий час. І майже всі ми живемо зі страхом, що кожен кашель чи відчуття втоми можуть бути першими симптомами впливу вірусу на організм, який працює як «російська рулетка» - вбиває чи спричиняє важке захворювання в одних та лишається майже непомітним для інших.

    Втім, остання стадія переживання горю – прийняття. За цей час багато з нас встигли призвичаїтися та знайти певні позитивні моменти в соціальній ізоляції та ситуації зменшення економічної активності.

    Хоча моя сім’я - не зірки Голівуду і ми не живемо в маєтку на кількох гектарах власності, на порозі кризи ми опинилися у досить комфортних умовах. Ми навіть жартуємо, що до карантину кілька років готувалися. Купили будинок із обнесеною парканом ділянкою. Народили дитину 11 років тому - тепер він достатньо великий, щоб самому себе обслуговувати і самостійно брати участь у дистанційному навчанні, але ще досить малий, щоб любити проводити час із батьками. Навіть город засадили і туалетним папером запаслися. Отже, разом із обмеженнями, в цій ситуації я особисто бачу чимало позитиву.

    Мені подобається працювати з дому і не лише тому, що у тиші легше зосередитися. Найцінніша річ для мене – можливість вибудувати роботу, відповідно до моїх власних особливостей. У всіх нас є так званий «найпродуктивніший час», коли нам найкраще працюється. Для мене це десь з 7-ми до 10-тої ранку. На цей час я собі залишаю найскладніші завдання, які вимагають найбільш глибоко мислення та концентрації – написання оригінальних сюжетів та статей.

    Раніше саме в цей час я збиралася і їхала на роботу, запускала комп’ютер і перевіряла пошту, брала участь в ранковій нараді. Коли треба було написати аналітичну англомовну статтю чи більш складний за змістом блог, то я часто або вставала о 5-ій ранку і робила це до початку роботи або замикалася в офісній кімнаті у неділю зранку. А вже після 10-ої мені зручно редагувати, перекладати, домовляти про інтерв’ю, писати на менш складні теми, тощо.

    Ще я дуже ціную час, який проводжу з родиною, чого мені завжди не вистачало. Оскільки я народила дитину у США, то навіть відпустка з догляду за дитиною в мене була обмежена трьома місяцями.

    Причому зараз я маю не лише час, коли ми можемо разом щось робити – а й його стало набагато більше – а й просто години перебування в одному приміщенні. Я люблю моменти, коли я працюю, а син сідає поруч почитати книгу і час від часу підходить мене обійняти, спільні обіди родиною на веранді, можливість будь-коли перекинутися словом з чоловіком чи погладити собаку.

    Також ми знайшли із сином нові спільні захоплення - шахи, різні настільні ігри, футбол, перегляд відео на наукові теми, у першу чергу – біологію. Думаю, за цей час ми всі стали набагато ближчими один до одного.

    За час карантину в мене стало навіть більше спілкування з друзями телефоном і за допомогою відеозв`язку, а також – у дуже обмеженому, постійному колі і віднедавна – фізично.

    Прогулянки у лісі, які й до того були нашим найулюбленішим зняттям, стали приносити ще більше насолоди. І гуляти в лісі, і читати книгу на веранді, і грати з родиною в «Монополію» набагато приємніше, розуміючи, що ти в цей час нічого важливого не пропускаєш і немає іншого місця, де б я радше була.

    Хоча у заняттях спортом мені довелося відмовитися від спільних пробіжок із іншими жінками із бігового клубу та плавання, мені вдалося із часом втягнутися у режим щоденних занять. Це не має бути щоразу забіг на 10-15 км: годинна прогулянка чи 30 хв. силових вправ – достатньо. Хотілося б і після карантину знайти в собі сили та час займатися спортом щодня.

    А як в інших? Я попросила своїх знайомих поділитися, чому їх навчив карантин і за чим вони сумуватимуть після його закінчення. Ось кілька відповідей, які мені здалися найцікавішими.

    Елена Джорджевич, м. Роквіл, штат Меріленд, журналістка

    Я стала більше жити у теперішньому часі. Під час розпорядження залишатися вдома, ми ходимо на довгі прогулянки в місті, де живемо, і я почала помічати зміни у природі із приходом весни більш детально і чіткіше ніж раніше. А також – деталі у будинках, обличчях сусідів, які я не помічала раніше. Я б хотіла зберегти в собі цей стан спокійного спостереження. Поспіх, яким ми жили у недалекому минулому, - токсичний і божевільний. Вільний і родинний час мають бути священними. Окрім традиції родинного перегляду фільмів, у нас з’явилася нова - спільне читання книг. Ми разом сідаємо і кожен читає свою книгу.

    Я стала більш творчою в роботі, бо маю час зосередитися на окремих проектах і історіях, а не реагувати весь час на неспинний потік новин. Я зрозуміла, що мій інтерес як журналістки полягає більше у темах соціального напрямку та в людських історіях ніж в політиці.

    Також я зрозуміла, що цілком реально займатися фізичними вправами за допомогою інтернет-ресурсів. Раніше я пропускала багато уроків зумби, бо їх розклад не співпадав із моїм, а зараз я можу просто ввімкнути комп’ютер і робити вправи у зручний для мене час. Я навчилася сама фарбувати нігті лаком. Я спекла багато хлібу і сподіваюся, що продовжуватиму це робити.

    Олег Ніколенко, м. Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, Постійне представництво України при ООН

    Час карантину показав, наскільки ефективно можна проводити засідання онлайн. Під час засідання Ради Безпеки ООН в режимі відеоконференції за 6 годин виступили представники 80 країн – майже півсвіту. Більшість промовців витратили на свою участь 3-4 хвилини. Раніше для того, щоб делегація високого рівня взяла участь в такому засіданні, потрібно було мінімум 3-4 дні, включно з логістикою. Не думаю, що при цьому погіршилася якість дискусії. Це той випадок, коли проблема народжує креативні рішення. Звичайно, глибину особистого спілкування між дипломатами Зум не замінить, але після закінчення карантину принаймні частина засідань в ООН може спокійно проводитися онлайн.

    Тетяна Тердал, м. Портланд, шт. Орегон, консультантка з менеджменту

    Карантин дав можливість пізнати трохи більше себе і інших членів сім’ї. Добре було мати можливість віртуально приєднатися до шкільних занять моїх дітей, послухати, як проводяться лекції та відбувається спілкування між вчителями та учнями. Зазвичай, батьки не мають можливості відвідати заняття учнів старших класів.

    Також я для себе відкрила цінність впорядкованого спілкування в онлайн- групах – навіть інтровертам потрібна регулярна соціальна комунікація. У нас і так було багато професійних зустрічей онлайн, а от товариських не вистачало. Коли почалося дистанційне навчання, я та інші батьки відчули необхідність періодичних зустрічей дітей в Зумі та на інших платформах. У результати ми створили і підписалися на багато груп, які зустрічаються регулярно і за розкладом: батьківська група дітей – однокласників, дитячі групи, серед яких - група відео-ігор, книжковий клуб, група гри в «Підземелля та дракони» (Dungeons and Dragons), тощо. Я створила групу в Зумі і щотижня зустрічаюся з місцевими українцями. Сподіваюся, що деякі групи і регулярне спілкування залишаться і після закінчення карантину.

    Галина Козаченко, м. Фолз Черч, штат Вірджинія, віце-президент професійної асоціації

    Я зрозуміла, наскільки ми завантажуємо дітей. І як всім стало легше і веселіше жити без усіх цих гуртків і секцій. Ще я стала більше спілкуватися з друзями. Віртуально щоп'ятниці ми граємо у гру «Загроза» (Jeopardy). Таким чином всі мої друзі, навіть ті, що мешкають в Канаді, можуть долучитися.

    Ще я звернула увагу, як мало в мене хобі саме вдома. І коли почалася пандемія коронавірусу, я зрозуміла, що всі мої улюблені заняття – на вулиці. Довелося переосмислити себе, розібратися, що ж мене жене з дому. І придумала собі купу хобі в будинку, наприклад, читання у маленькому куточку з диваном, вани з маслами, повільна йога. Також мені полюбилося порпання на городі та довгі прогулянки наодинці. Все це хочу зберегти. Але сумую за друзями в реальному часі.

    Наталія Арно, Александрія, штат Вірджинія, президент недержавної організації

    Під час карантину навчилася ще більше цінувати людське спілкування. Дзвінки в Зум не можуть його повністю замінити. Навчилася цінувати прості речі, помічати деталі навколо, особливо природу. Виявляється, кожне дерево може бути дуже красивим, навіть кожен його листок. Поруч із нашим будинком блакитні сойки звили гніздо, висиджували яйця, пташенята вилупилися, зараз батьки годують їх, відганяють білок. Ми за всім цим уважно спостерігаємо. Хотілося б, це все продовжувати помічати і після повернення до колишнього графіка з купою перельотів і заходів.

    Юрій Дейчаківський, Норт Потомак, штат Меріленд, лікар- кардіолог

    Карантин мене навчив завжди очікувати непередбачуване, бути гнучким, а також – бути вдячними, за те що маємо, не бідкатися із власних проблем і більше допомагати іншим. Ми маємо бути також готовими до того, що пандемія може повернутися і ми будемо жити у «новому нормальному» стані, який відрізняється і від того, як ми живемо зараз, і від того, як ми жили до пандемії. З професійної точки зору, хочу закликати людей не боятися викликати швидку чи попросити когось з родини доправити вас до лікарні, якщо відчули симптоми можливого інфаркту чи інсульту. У нас були випадки, коли люди через страх перед коронавірусом не зверталися вчасно, не отримували належну невідкладну медичну допомогу і, в результаті, мали дуже негативні наслідки.

    Світлана Іванишин-Угрина, Чикаго, штат Іллінойс, юристка

    Карантин дав унікальну нагоду побути більше з дітьми. Перед тим я чотири роки навчалася в коледжі і в мене було дуже мало часу для сімейного відпочинку. Також в мене змінилася на кращу думка про дистанційне навчання. В мене було кілька класів онлайн в коледжі і мені тоді це дуже не сподобалося. Однак під час карантину я почала дивитися лекції для підвищення кваліфікації і мені почало подобатися слухати лекції в Інтернеті.

    Ілля Заславський, м. Вашингтон, Округ Колумбія, аналітик

    Довелося наново навчитися багатьом навичкам - самому лагодити комп'ютер, робот-пилосос, велосипед, кран, двері. Стали цінувати базові речі: прогулянку, свіже повітря, можливість вільно пересуватися. Позаду хотілося б залишати постійну тривогу захворіти і особливо передати хворобу нашій маленькій дитині.

    Світлана Сіщук, Бруклін, Нью-Йорк, домогосподарка

    Сподіваюсь, що ми більше не матимемо повторення такого досвіду, який ми отримали цього року. Ми виходимо з карантину в інший світ. Адже формальне закінчення карантину зовсім не означає автоматичного повернення до життя, яке було «до» пандемії. Єдине, що я б хотіла залишити в своєму житті й надалі — це менше категоричності в оцінках дій інших людей та більше уважності до тих, хто поруч. І розуміння того, що хоча мені цілком вистачає моїх найближчих, але їм не вистачає тільки мене і потрібні інші люди для спілкування. А ще залишити вміння спокійніше ставитися до змін, на які я не можу повпливати.

    Ніна Борисова, продакт менеджер банку, м. Херндон, Штат Вірджінія

    Хотіла б залишити медитацію по 10 хв зранку та ввечері, бо вона чудово розслабляє після роботи з людьми - я працюю в IT з п’ятьма командами та вислуховую скарги про роботу та вірус щоденно. Прогулянки під час зустрічей, які не вимагають комп‘ютера. Відчуття щирої вдячності до тих, хто працює зовні - співробітників магазинів, поштарів, кухарів - завдяки яким ти можеш сидіти вдома. Гостру потребу у спілкуванні з друзями та коханими через те, що хвилюєшся за них і перестаєш сприймати їх за даність. В цілому, цей досвід навчив мене жити кожним окремим днем, цінити те, що в мене є та давати собі можливість бути слабкою чи втомленою, якщо того потребує моє тіло чи душа.

    Тетяна Ворожко

    Джерело: Голос Америки


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ