Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Занепад африканських демократій

    • Розсилка
    <p><em>Спостерігачі за виборами в Кенії у серпні 2017 року не помітили жодних порушень. Проте результати анулював верховний суд країни місяць потому</em></p> - Занепад африканських демократій

    Спостерігачі за виборами в Кенії у серпні 2017 року не помітили жодних порушень. Проте результати анулював верховний суд країни місяць потому

    Зображення: Commonwealth Secretariat.

    Африка – континент диктаторів

    Згідно з індексом демократій журналу «Economist», лише у 9 з 50 держав Африки розвиваються демократії, а у більш ніж половині з них панують автократи. Тут фальсифікують вибори, тиснуть на опозицію, насильно розганяють демонстрації. Все поширенішим серед самодержавців стають електронні системи голосування: їх використовують, щоб утримати владу – і, здебільшого, без жодного спротиву. Європа та США зі страху перед етнічними конфліктами часто тримаються осторонь, що стало підставою для їхньої критики. Про це розповідає дослідниця Елена Гад’янова.

    Перемога на виборах з суттєвим розривом – особливо в молодих демократіях – часто не обіцяє нічого доброго. Порівняльні дослідження демократій уже тривалий час засвідчують: процент, який здобувають переможці, обернено пропорційний якості демократії.

    У жовтні 2017 року Ухуру Кеніятта, чинний президент Кенії, отримав 98% голосів у повторному голосуванні після того, як верховний суд визнав недійсними серпневі вибори. Ця «перемога» показує Ухуру в руслі сумнівної тенденції: Поля Кагаме переобрали в Руанді майже 99% голосів, Омара аль-Башира в Судані – 95%, Салва Киїру з Південного Судану – 93% і Теодоро Мбасого в Екваторіальній Гвінеї – 94%.

    Опозиція в Кенії бойкотувала друге повторне голосування – жовтневе, в якому взяло участь лише 35% правомірних виборців. А нещодавно, у серпні, за нього проголосувало майже 80%. У результаті зіткнень між поліцією та прихильниками опозиції кілька людей загинули.

    Лише місяць до цього, у вересні 2017 року, все виглядало зовсім інакше. У цей час панував оптимізм, що Кенія взяла чіткий курс на демократію. Верховний суд країни скасував президентські вибори, які відбулися в серпні 2017 року, на підставі «масових порушень та протизаконних дій». Були призначені нові вибори.

    Це вважали історичним рішенням і тріумфом верховенства права над політичною безкарністю. Громадяни Кенії отримали від суду повідомлення: ви можете й мусите очікувати більшого від своїх інститутів і політиків.

    Це важливо, бо вибори в Африці часто страждають від «тиранії низьких очікувань»: зі страху політичної нестабільності люди задовольняються низькими стандартами. І власне цей перманентний страх перед спалахами насильства та політичними заворушеннями – те, через що й закордонні спостерігачі в Африці часто не помічають правопорушень і схвалюють результати, яких би не визнали деінде. Так політики отримують змогу маніпулювати виборами, водночас це унеможливлює всякі спроби притягнути до відповідальності «обранців».

    Рішення кенійського верховного суду дало нові сили реформам у країні й інших частинах Африки. У вересні 2017 року з’явилася надія, що справедливість виявиться сильнішою, ніж бажання зберегти політичну стабільність політичної системи за всяку ціну.

    Проте заходів для забезпечення вільних і правових виборів не вистачило. «З огляду на брак часу», виборча комісія відмовилася від реформи, тож за повторними виборами повинні були наглядати ті самі організатори, що й фальсифікували їх напередодні, в серпні. І не було прийнято жодних запобіжних заходів, щоби гарантувати надійність електронної виборчої системи, яка вже в серпні дала збій.

    Панівна Ювілейна партія провела в парламенті новий виборчий закон, що обмежував компетенцію верховного суду щодо анулювання виборів. Крім того, документ постановив: кандидат перемагає автоматично, якщо супротивник сходить з виборчих перегонів. Судді верховного суду потрапили під сильний тиск, у результаті чого петиція щодо ліквідації виборів у жовтні, яка надійшла в останню хвилину, не була прийнята з огляду на відсутність кворуму, адже були присутні лише два з семи суддів.

    Так поступово відмирають ті з небагатьох інститутів у Кенії, які мали бути гарантами демократії. Виборча комісія і парламент перетворилися на персонал, що обслуговує уряд, а це означає: суд втратив свої повноваження. Ми маємо докази, що поліція вдавалася до заходів «створення етнічного профілю» і застосовувала насильство щодо етнічних груп, які, гіпотетично, підтримували опозицію; при цьому застрелили десятки людей.

    Громадські організації обмежені у своїх можливостях. Медіа, які раніше вважалися найбільш вільними та незалежними в Африці, перетворилися на речників панівної партії. Оптимізм вересня 2017 року швидко перетворився на розчарування, цинізм, апатію та страх. Лише за кілька місяців демократія в Кенії скотилася до стану, властивого їй багато десятків років. Швидкість, з якою здійснилася ця зміна, гідна подиву. Водночас автократії в інших регіонах Африки набирають обертів.

    Драма виборів у Кенії та домінування автократичних структур за минулий рік стали символом занепаду демократії в інших частинах Африки. Перспективи демократії страждають, коли зникають можливості змін і надія, бо режим відмовляється віддати владу.

    Ми бачили цей похмурий сценарій у різних африканських країнах. У Того розстрілюють людей, що протестували проти Фор Гнассінгбе, чия сім'я при владі вже 50 років. Так само в Бурунді, де рішення президента Нкурунзізи продовжити термін свого перебування при владі до 2034 року призвело до насильницьких зіткнень. В Уганді голосування про скасування вікового обмеження для президентства перетворилося на бійку депутатів у парламенті. У листопаді 2017 року в Зімбабве Роберт Мугабе звільнив віце-президента, щоби замінити його своєю дружиною – так вона могла б стати його наступницею. У результаті спалахнув військовий путч. На виборах 30 липня кандидата партія Мугабе ЗАНС–ПФ (Зімбабвійський африканський національний союз – Патріотичний фронт) знову перемогла, опозиція сумнівалася в результатах. На акціях протесту армія відкрила вогонь по демонстрантах у столиці Хараре, через що загинуло кілька людей.

    У Замбії, яка наприкінці 90-х років ХХ ст, здавалося, робила великий прогрес у бік демократії, всі основні демократичні інститути, зокрема судова влада, громадські організації, поліція та виборча комісія поступово втрачали вплив, їм погрожували або змушували мовчати. Правителі відкрито демонструють, що вони не поважають верховенства права та не терплять опозиції. Як наслідок, населення більше не вірить ні в обраних політиків, ні в демократичний процес загалом. Апатія зростає і шириться серед виборців, вона й руйнує демократичні структури.

    У Танзанії уряд президента Джона Магуфолі заборонив політичну діяльність і демонстрації, ув'язнив провідних опозиційних політиків. З 2016 року неурядові організації та церкви фіксують викрадення людей, випадки катування та політичні вбивства. У лютому 2018 року з відчаю опозиційні групи організували марш протесту до представництва Європейського Союзу в Дар-ес-Саламі. Там вони просили захисту та підтримки.

    Крім того, впродовж минулого року стало очевидно: міжнародна спільнота має переглянути свою роль та підхід до «сприяння демократії» в Африці. Кілька місій спостерігачів на виборах зірвалися: ні Європейський Союз, ні Африканський Союз, ні будь-які американські неурядові організації не змогли виявити порушень на виборах у Кенії в серпні 2017 року та зчинили тривогу.

    Побоювання щодо стабільності й той факт, що місії спостерігачів в Африці впродовж останніх десяти років здебільшого не помічали порушень – лише деякі з причин, чому потрібно змінити політику щодо континенту. Інші зводяться до методів моніторингу. Вони більше не підходять, бо більшість виборів в Африці перейшли на електронний підрахунок голосів. Деякі країни запровадили електронні списки виборців і підрахунок, що дає змогу фальсифікувати у значно більшій мірі, ніж раніше, а виявити ці порушення складніше. Такі маніпуляції часто відбуваються лише після того, як виборці проголосують, і можливі й після того, як спостерігачі покинуть країну.

    Цитуючи кенійську автора й блогерку Наньялу Нейболу (Nanjala Nyabola), що регулярно дає політичні коментарі, міжнародна спільнота, як і раніше, використовує такі методи контролю, котрі не підходять для цифрового підрахунку голосів, що стає прийнятим в Африці. Якщо вони хочуть ефективно сприяти демократії на континенті та за його межами, міжнародні організації повинні змінювати свої очікування, а також інструменти та методи контролю.

    Відсторонитися від спостереження за виборами, як це зробили більшість місій на повторних вибрах у жовтні 2017 року в Кенії, – не вихід. Внаслідок цього автократи лише зміцнюватимуть свої позиції, а реформаторські сили в країні відходитимуть на марґінес.

    Демократії на континенті загрожують також іноземні «виборчі консультанти», які беруть участь у політичному процесі в різних африканських країнах. Сьогодні сумнозвісна аналітична компанія «Cambridge Analytica» – найвідоміший, але не єдиний приклад негативного втручання. Застосовуючи нові методи «мікротаргетингу», зокрема через «категоризацією особистостей» та відправку персоналізованих повідомлень в Інтернеті, міжнародний консалтинг став надзвичайно небезпечним бізнесом, особливо в поєднанні з місцевими автократичними амбіціями та відсутністю політики конфіденційності.

    Перед виборами у Кенії та Нігерії компанія «Cambridge Analytica» від імені нинішньої влади розпочала заходи, спрямовані на пропаганду страхів серед різних етнічних груп та залякування опозиції. Чутки та дезінформацію поширювали через соціальні мережі та персоналізовані SMS. У країні, де напередодні виборів уже траплялися заворушення між різними етнічними групами, це особливо підступно.

    Вихоплювання персональних даних із соціальних мереж без відома і згоди користувачів та використання цих даних для «мікротаргетингу» в процесі виборчої кампанії перетворилося на глобальну проблему, що має довгострокові наслідки для врядування і демократії загалом. «Cambridge Anayltica» брала участь у виборах 2015 року в Нігерії, у червні 2016 року в голосуванні за Brexit в Сполученому Королівстві та в американських виборах Дональда Трампа 2016 року.

    Своєю діяльністю компанія продемонструвала невідповідність все більшого впливу соціальних мереж у процесі політичної комунікації та відсутність необхідного регулювання цього популярного засобу інформації. Наслідки такої невідповідності поступово стають очевидними. Наскільки компанія справді вплинула на результати виборів, питання суперечливе. Очевидно, однак, що вона сприяла кліматові дезінформації та страху, що підриває довіру людей до демократичного процесу.

    А ще вона розкрила подвійні стандарти, котрі панують уже тривалий час на виборах в Африці. Facebook офіційно попросив вибачення у користувачів США та Великобританії за те, що надав дозвіл використовувати особисті дані під час передвиборчої кампанії. Але користувачів Кенії, Нігерії та інших африканських країн не перепрошували. По суті, Facebook сигналізував, що певні користувачі на глобальному ринку особистої інформації заслуговують кращого ставлення та захисту, ніж інші. Це вигідно автократам, які встановлюють правила гри на свою користь, щоби залишитися при владі – так вони отримують ще один потужний інструмент для маніпуляції виборами.

    Загалом найбільшою загрозою демократії в Африці та інших країнах зараз є державні посадовці, які хочуть утримати владу будь-якою ціною. Автократи підтримують ілюзорність виборів для узаконення свого правління, але вони поступово і невблаганно підривають інститути, що творять демократію – суди, виборчі комісії, засоби масової інформації та громадянське суспільство. Іноземні консалтингові компанії мають право діяти безкарно і перетворюють правила гри на такі, що вигідні політикам.

    Громадяни стають усе цинічними, песимістичними й апатичними, і є свідчення того, що підтримка демократії на всьому континенті слабне. Апатія і страх виборців, своєю чергою, означає, що автократичне правління не зустрінуть обуренням та опором, тож авторитарні правителі можуть й надалі перебувати при владі безкарно.

    Проте дуже важливо відзначити, що демократія зазнає невдачі не в усій Африці. Після тривалої політичної кризи, що загрожувала розпаду Ефіопії через етнічні конфлікти, новий прем'єр-міністр країни наголосив на тому, що підтримує багатопартійну демократію. Він зобов’язався провести вибори, декриміналізував опозиційні партії та відкинув ймовірність того, що термін його повноважень буде продовжено. Це дає зрозуміти, що пригнічувати права людини та громадянські свободи під час кризи – політичне рішення, а не обов'язковий захід для відновлення безпеки.

    У грудні 2016 року в Гані відбулися шості мирні вибори, в результаті яких уряд змінився втретє, опозиційна партія виграла президентство та більшість у парламенті. При цьому жодна з двох відносно стабільних і збалансованих партій не отримувала суттєвої переваги. 2008 року президент переміг із різницею менше половини відсотка, 2012 року – 2%, а 2016 року – 9%. Проте результати переможена сторона прийняла, і політики пішли у відставку після того, як зазнали поразки. Це великою мірою зумовлене тим, що виборча комісія здобула високий рівень довіри і репутацію ефективного організатора виборів у країні.

    Президент Ботсвани також пішов у відставку невдовзі після досягнення максимального, згідно з законом, терміну перебування на посаді – 10 років. Нові вибори заплановані на 2019 рік.

    З’ясувавши, чи чиновники відмовляються від влади після закінчення строку своїх повноважень або після поразки на виборах, дає підстави дійти висновку, функціонує демократія в Африці чи ні. Якщо це стається, зміцнюється довіра до виборчого процесу та до інституцій, спадає соціальна напруга і всі сторони хочуть брати участь у виборах в межах наявних демократичних структур. Політичні невдахи сьогодні сподіваються, що завтра стануть переможцями, тому мають стимул продовжувати грати за правилами. З іншого боку, виборцям рекомендують вимагати правових звітів і здійснювати всі зміни голосуваннями – так вони захищають систему.

    Демократія в Гані настільки добре розвинулася, що багато людей в країні нею пишаються: під час опитування в грудні 2016 року я запитувала громадян і громадянок країни, чим вони найбільше пишаються як ганці, і чимало підставою гордості вважали успішну історію вільних, чесних та мирних виборів. Коли систему правління вважають цінною й частиною позитивної національної ідентичності, напади та спроби переворотів не знаходять своєї підтримки, тож стають малоймовірними. Демократія, що здатна за себе постояти, вимагає чіткого усвідомлення своєї цінності, а також цінності своїх процесів та інститутів.

    Elena Gadjanova

    Afrikas Demokratien im Niedergang 

    mpg.de, 4/09/2018

    Зреферувала С. К.

    Джерело: Zbruc

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ