Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Дмитро Корчинський: Дівчинка може вдарити Табачника квітами по обличчю, я можу ударити його ножем

    • Екатерина Пешко, для «Главкома»
    • Розсилка
    Дмитро Корчинський: Дівчинка може вдарити Табачника квітами по обличчю, я можу ударити його ножем

    В Братстві закликають боротися кров’ю і ховаються

    Якщо раніше Дмитро Корчинський вдавав з себе Бен-Ладена і ватажка бандитського угрупування «Братство», то сьогодні він вирішив примірити роль натхненного Ренуара.

    Штаб «Братства» розташований неподалеку від станції Університет у звичайній квартирі. Члени організації називають її студією. Хоча розмальовані стіни, тапчани на підлозі, вкриті мішковиною, створюють враження, що ти знаходишся не у гуртку творчої молоді, а у художньо оздобленій, проте все ж воєнній організації. Важко уявити, що лідер Дмитро Корчинський замість того, щоб роз’їжджати на БТРі, розпускати проти політичної еліти на Хрещатику пацюків, заохочувати дітей смажити яєчню на вічному вогні та давати по обличчю Табачнику, тепер дає поради, пише сонети та читає проповіді на проукраїнських телеканалах.

    Для суспільства він завжди був і залишатиметься маргіналом. Його гасла боротися за свободу кров’ю та схильність порівнювати себе із ісламськими революціонерами та кавказькими бойовиками, можливо, вже скоро стануть у пригоді якій-небудь політичній силі у боротьбі за паркан біля Верховної Ради. Проте поки що червоних прапорів «Братства» давно ніхто не бачив, а акції, що проводяться, претендують на назву «дрібне хуліганство» без жодних результатів.

    - Куди ви зникли останнім часом? Минулого року на день УПА члени Братства принаймні спалили танк на Шулявці. А цього року вас і чутно не було.

    - Це цілком природній страх перед репресивною машиною. Пройшли ті часи, коли можна було трохи хуліганити і розповідати про це в Інтернеті, зараз трошки страшно. Тому ми не хуліганимо, і не розповідаємо про це в Інтернеті. Переключилися на літературну діяльність.

    - І що для вас літературна діяльність? Чим зараз займається Братство?

    - Братство широко займається мистецтвом взагалі, через Братство святого Луки і само по собі Братство знімає фільми, пише якісь статті, вірші.

    - З якими ще організаціями, окрім Братства святого Луки, або з політичними силами ви підтримуєте зв'язок?

    - З усіма більш менш контр системними молодіжними групами, скажімо, з Патріотом України, якимись автономними угрупуваннями.

    - І про що ж ви знімаєте фільми? Про політику, про Бандеру, про діяльність самого Братства?

    - Це все в жанрі українського поетичного кіно. На жаль, нам так і не вдалося подолати цю звичну українську кінематографічну лажу, і доводиться знімати в жанрі українського поетичного кіно. Нещодавно от був відзнятий фільм про важкі взаємостосунки українського народу, представленого УПА, і Міністерством внутрішніх справ, який був презентований для вузького кола любителів і зараз розповсюджується по Інтернету. Літературна, кінематографічна діяльність – це зараз основна діяльність Братства. Братство – це мистецьке об’єднання, це творча лабораторія.

    - Це вже щось новеньке. Адже Братство було спочатку суспільним рухом, а потім стало політичною партією.

    - Свого часу ми зареєстрували, користуючись якоюсь нагодою навіщось Братство як партію. Нам ніколи не доводилось цим скористатись взагалі. Коли реєструвалось, це сприймалось як своєрідний жанр. В минулому році я навіть хотів продати установчі документи одним хорошим людям, але підлий і підступний Мінюст перешкоди цій оборудці. А так, ми із задоволенням продамо установчі документи за дуже скромну суму людям доброї волі.

    - Чому? Проблеми з грошима, організація не має фінансових коштів? Чи у вас все ж є якийсь спонсор?

    - Ми ж притримуємося того, що все потрібно робити безкоштовно. Зараз слава богу такий час, що цілком пристойний фільм, наприклад, можна зняти практично без розтрат. Ясно, що неможливо зробити атракціон голлівудського пошибу і блокбастер. Але більшість народу дивиться фільми на екрані комп’ютера. В якості, достатньої для екрану комп’ютера, цілком можна зняти мелодраму, комедію, детектив чи навіть бойовик, і все це майже безкоштовно. Користуючись передовими ідеями Ларса фон Трієра, без штучного освітлення, нефіксованою камерою і бажано з непрофесійними акторами.

    - Це лише те, що стосується кінематографії. Але ж у вас є ця квартира як штаб, за яку треба платити, є люди, які тут працюють… Де ви на це берете гроші?

    - Це клуб, все окупається на внески тих, хто входить в клуб. Ми ж не займаємося систематичною витратною діяльністю. Власне кажучи, великих грошей тут не потрібно.

    - Щодо творчої діяльності. Що незабаром, тільки конкретно, має реалізувати організація?

    - Буде знятий фільм у жанрі українського поетичного кіно щодо розстрілу міліціонера у селі Семиполки. Буде він зніматися наступного тижня в селі Семиполки, з залученням масовки місцевих мешканців і міліціонерів обласного управління внутрішніх справ.

    - Цей фільм хтось спонсує?

    - Тут власне немає, на що витрачати гроші. Відеокамери у нас є, додаткового освітлення там не потрібне, українське поетичне кіно не вимагає якого особливого звуку, платити артистам ми не збираємося, міліціонери у нас будуть безкоштовні.

    Є ще певні плани, але їх виголошувати ще не час. От у суботу у нас тут відбуватиметься зустріч з Курінським.

    - А хтось ще, окрім членів, Братства про це знає?

    - Ні, ми не запрошуємо. Ми запевнилися, що людям це не цікаво, тож хай дивляться серіали.

    - Окрім мистецького важеля, що ще вас об’єднує з Братством святого Луки? Ненависть до Табачника? На сайті у вас розміщені об’яви, про форум проти міністра освіти, відео звернення Дарини Степаненко, яка вдарила його букетом квітів, записане, до речі, навпроти однієї зі стін вашого штабу… Може, ви і були ініціатором цієї акції?

    - Ні-ні, це все молодь організовує сама. Ми би підключилися вже на етапі, якщо б довелося витягувати з тюрми. У акціях проти Табачника ми намагаємося брати участь і сподіваємося, що все-таки нам вдасться з’їсти його.

    - А кого ви ще хочете з’їсти?

    - Ну, безумовно, що багато кого. Але ми думаємо, що треба концентрувати зусилля. У нас невеличке творче об’єднання, нас на всіх не вистачить. Зараз ми концентруємо зусилля проти Табачника, тому що це дуже анти естетично, що він представлений в українському політикумі і у владі.

    Я хочу зразу роз’яснити. Політика, виборча демократія – це бізнес серйозний. Давно вже пройшли ті часи, коли можна було на якійсь ідеї, на голому понті що-небудь зробити. От скажімо в середині 90-х років ми мали трьох депутатів у Верховній Раді, і спільна їхня кампанія не перевищувала 350 доларів. Зараз для того, щоб зробити депутата Верховної Ради, потрібні вже мільйони. Це бізнес. В цьому немає нічого поганого. У всьому світі так і має бути.

    - А чому ви не депутат?

    - Я не бізнесмен. Мене це не цікавить, ніякий бізнес, в тому числі і цей. Ми не беремо участь у виборчій демократії взагалі. Так чи інакше ми іноді беремо участь в організації тих чи інших соціальних проектах. Але це периферійна діяльність – нас це теж мало цікавить. Ми знаємо, що ті категорії населення, які ображені, мають самі за себе боротися. Іноді до нас звертаються за допомогою і ми допомагаємо що-небудь організувати, але робимо це з неохотою. Нас цікавить націоналізм, віра, мистецтво. Це наші теми.

    Окрім всього іншого, є ще одне обмеження. Серйозно зараз працювати по цим темам можна тільки через політичне насильство. Націоналізм – це не розмови, не декларації, це постріли. Ми пацифісти, ми не можемо брати в цьому участь, ми виступаємо як банд-посібники, а не бандити.

    - Але ж позиціонуєте ви себе саме як націоналіст. Плюс, самі ж називали Братство, навіть коли воно вже стало політичною партією, бандою.

    - Це було давно. Зараз ми все-таки банд-посібники, тому що, слава богу, на цю хвилину всі наші люди на свободі. Останніх нам вдалося витягнути з тюрми буквально пару місяців тому. Ми займаємо таку нішу, і ніколи не надували щоки і не казали, що ми є політичною силою, і не хочемо нею бути. Тому що це не наш бізнес. Наш бізнес – мистецтво. Нас можна критикувати за рими, за відсутність нових літературних знахідок, за колорит наших витворів, але не за політичну діяльність.

    - Тобто той Корчинський, який у 2004 році пафосно заїжджав до виборчого комітету на БТРі, весь вийшов?

    - Це теж була не зовсім політика. Це був прикол. Просто тоді вдалося якимось дивом переконати певних людей, що їм буде вигідно, щоб я брав участь у виборчій кампанії. Якщо ви пам’ятаєте цю виборчу кампанію, я не зробив взагалі нічого такого, щоб сподобатися виборцям. Це був повний треш. На моє здивування, кілька десятків тисяч людей за цей треш проголосували. Відтоді я повірив в український народ і зрозумів, що мистецтво має сенс в нашій країні. Люди голосували за треш. За повний прикол. Це з їхнього боку було, як сходити в оперу. От сходити в оперу і проголосувати за мене – це з одного порядку явища.

    - Та зараз трешу теж вистачає. Он тільки біля Верховної Ради майже кожен день відбуваються протестні акції. Боротися за свої права виходять афганці, чорнобильці, підприємці, вони ламають паркани, намагаються розпустити парламент. А де ваші прапори? Чому ви пропагуєте свободу, а самі відсиджуєтеся в квартирі і пишете вірші?

    - Поки що, скажімо так, це не наш протест. Ми співчуваємо безумовно. І з яких би причин люди не ламали паркан біля Верховної Ради, це дуже добре. Але… От самі подумайте, от з’являється Братство. Ясно, що рівень насильства одразу збільшується. Організатори протестних акцій однозначно будуть сприймати це як провокацію, мукора будуть сприймати це як привід для арештів. Тобто ми будемо мати своїх арештованих людей і купу лайна на свою голову за те, що ми влаштували чергову провокацію, як це завжди і буває, між іншим. То чи варто нам хвилюватися, тим більше, закінчення уже є ясним. Всі ці люди, які приїхали на акцію протесту, мають квиток у зворотній бік. Це просто процес, він корисний, але це процес в рамках, в певних суспільних рамках. В тих рамках, в яких нам перебувати не зовсім цікаво, і немає сенсу.

    Результатів після всіх цих акцій безумовно не буде. Не акції дають результат. Результат дає те, що суспільство складно організоване. От нещодавно у нас виключили з ефіру одеський телеканал «Круг», якому ми співчуваємо, на якому постійно працюємо і функціонуванню якому ми допомагаємо. Це єдиний виразно проукраїнський телеканал в Одесі. Була піднята громадська кампанія, і зараз цей телеканал знову в ефірі. Тобто досягнута перемога. Чому ви думаєте вона досягнута? За рахунок акцій громадськості? Безумовно ні. Вона досягнута за рахунок того, що суспільство складно організоване. Якщо міській промосковській владі цей телеканал заважає, то існують люди так само у владі, яким заважає одеська муніципальна промосковська влада. І за цей телеканал вступилася обласна адміністрація, голова обласної адміністрації. І мер Одеси, і голова обласної адміністрації – члени Партії Регіонів, але вони знаходяться у стані війни між собою. І на київському рівні таке саме відбувається. Коли ви починаєте якусь діяльність, ви маєте і противників і автоматично союзників. Сама по собі симулятивна акція протесту нічого не дає, оці хороводи під Верховною Радою, але в загальному контексті вони щось значать.

    - Тобто якщо немає «друзів» зверху, протестами проблему вирішити неможливо?

    - Якщо ви правильно позиціонуєте, завжди знайдуться люди, яким вигідно, щоб ви мали успіх.

    - Для Криму ще у 1991 році ви проголошували лозунг «Крим буде українським чи безлюдним». Для України сьогодні лозунг вже заготовили?

    - Для України єдине гасло, це «Геть усіх, а тоді геть тих, що залишилися». Україна цікава світові тільки як якесь джерело свободи, анархії, у нас більше нічого не виходить ніколи. Іконостас пересічного українця це все діючий андеґраунд і підпілля, бандитизм, подивіться на всіх діячів, на яких ми орієнтуємося. Єдине, що у нас є цінного і за що треба чіплятися, це за свободу. Україна має бути острівцем анархії, справжньої свободи в сьогоднішньому світі. Те, що у нас тут побудована все-таки серйозна поліцейська держава, що на кожному кроці поставлений даїшник, що за всіма бродять податкові інспектори і міліціонери, це, безумовно, нікуди не годиться. Завдання українського суспільства досягати свободи.

    - Якими методами? Книжки писати чи лягати грудьми на амбразуру?

    - Всіма методами. Південь України знаходиться майже на широті Північного Кавказу, це багато до чого зобов’язує. Свободу можна вибороти тільки через політичне насильство. Ми готові морально і поетично підтримати будь-який акт такого роду самозахисту, і головне, що суспільство готове.

    Людина на прізвище Запорожець, символічне, до речі, прізвище, із села Семиполки застрелив із дробовика міліціонера і став героєм у власному селі. І я думаю, що багато хто на Київщині вважає його за героя. Завдання нашого Братства зробити його героєм у всеукраїнському масштабі. Найближчим часом буде знятий про нього короткометражний фільм, і ми хочемо зробити так, щоб якомога більше людей орієнтувалися на цю людину, зробити його прикладом для наслідування.

    - Але ж він свободи не досяг. Його подальша участь зовсім не весела.

    - Так, він сидить в тюрмі. Є проблеми з допуском до нього адвоката. Певні громадські організації намагаються сяк-так йому допомагати, але, на жаль, він поки що не винесений на прапори опозиції. Ми чуємо про Луценка, колишнього мукора, про Юлю Тимошенко, яку я глибоко поважаю, але, насправді, головною людиною в Україні є він. Людина, яка, не будучи олігархом, не розкравши нічого з бюджету, правильно скористалася своїм дробовиком.

    - Тобто боротися за свободу можна лише кров’ю?

    - За свободу треба боротися всіма методами. У міліціонера, якого Запорожець застрелив, була свобода не ображати селян, не складати ні на кого протоколу і взагалі піти, зірвати з себе погони і роздати табельну зброю бідним. Він не скористався цією свободою.

    Гегель казав, що свобода – суть негативний атрибут краси душі. В першу чергу, свобода – це свобода відмови. Коли ми відмовляємося від інстинкту самозбереження, ми стаємо справді вільними.

    - Це лише красиві слова. Чому тоді Братство, як організація, не бореться за свободу? Ви готові морально і поетично підтримати такий акт. І все? А фізично? Якось не серйозно писати вірші, коли люди зважуються на вбивство за свободу, яку ви ж і пропагуєте.

    - Наші люди беруть участь у якихось там пікетах, ми безумовно намагаємося підтримувати тих чи інших політв’язнів, учасників вуличних акцій, протестів, так само бере участь в зборі коштів, жертвуємо своїми коштами невеликими, по мірі можливості.

    - А ви особисто чому не виходите на акції та пікети?

    - Все-таки, є такі справи, які мають розподілятися за віком. Я міг би піти і вдарити Табачника квітами по обличчю, але це б виглядало смішно. «Дєдушки» мого віку вже не мають робити таких речей, які цілком нормальні для молоді. От дівчинка може вдарити Табачника квітами по обличчю, я можу ударити його ножем. Але я боюся прокуратури, я не пішов бити його ні квітами, ні ножем. Але квітами мені точно не треба було б бити його по обличчю.

    - До цієї історії з букетом ви яке маєте відношення? Це часом не ваша задумка була?

    - Безумовно ні. Дарина Степаненко дуже розумна і смілива дівчина. Мені такого роду молоді ніколи не вдавалося нічого нав’язувати. Вони роблять те, що вважають за необхідне.

    - Скільки членів налічує Братство? Це переважно студенти? Як ви агітуєте нових учасників?

    - Ніяк, нам не потрібні нові члени. Ми не потребуємо нових членів. Навіщо? Неможливо розширятися. Нас треба порівнювати з гуртком імпресіоністів. Імпресіоністів було кілька чоловік і залишилося. Ви можете собі уявити в Парижі десять тисяч імпресіоністів? Навіщо?

    А в Братстві у нас дванадцять. І це переважно молодь. Я тут самий старий.

    - Молодим людям не завжди вистачає досвіду і розуміння наслідків своїх вчинків. Приклад тої ж Дарини Степаненко. Спочатку вона казала про те, що це її задумка, а потім все ж зауважила, що то їй Братство Луки довірило. Ваша активістка Ганна Синькова, коли жарила яєчню на вічному вогні, а потім три місяці відбула у тюрмі, розуміла, що їй доведеться нести покарання?

    - Вона принаймні передбачала це. Вона абсолютно спокійно сиділа в тюрмі, добре поводила себе на суді, і зараз продовжує активну діяльність в тому самому ключі. Тобто три місяці, проведені за гратами, і те, що суд ще досі продовжується, не злякали її. Вони і на суді, і після свого звільнення, і в той час, коли сиділа, заявляла, що це був її свідомий вибір, вона не від чого не відмовляється і має намір продовжувати теж саме в тому ж русі.

    - Ви, за вашими словами, взагалі не в курсі майбутніх акцій членів Братства. Виявляється, вони вас не повідомляють про акції навіть для того, щоб ви змогли швидше зреагувати, наприклад, на загрозу того ж арешту?

    - Безумовно не повідомляють. Ну навіщо мені знати. Я намагаюся ніколи не про що не знати. «В многой мудрости много скорби, и умножающий знания умножает печаль».

    - Якщо ми вже заговорили про суди. Судові процеси над Юлією Тимошенко і Юрієм Луценко як ви сприймаєте? На чиєму ви зараз боці?

    - Нам би хотілося, щоб всі колишні і теперішні начальник випили чашу скорботи до дна. Луценко саджав наших людей в тюрми, саджав по «беспределу», і коли він їх саджав, я мріяв про те, щоб він відсидів стільки, скільки відсидів кожен з наших людей. Тимошенко так само була причетна до репресій проти нас. В цьому смислі, в нас немає ніяких сентиментів. Але з другого боку, ми боїмося влади, яка здатна саджати в тюрму своїх опонентів. Ми не співчуваємо Тимошенко, але співчуваємо тим, хто бореться за її звільнення. Нам би дуже хотілося, щоб їхня боротьба увінчалася успіхом. Те, що якісь люди проявляють солідарність, якісь люди здатні щось зробити заради цього, уже добрий показник.

    - Тобто ви бездіяльні. Ви тут затаїлися, заховалися, тому що боїтеся влади? Тому показово замість політики почали займатися культурною діяльністю?

    - Безумовно. Якби не було прокуратури, то ясно, що я би взяв шматок арматури і пішов би займатися політичною діяльністю. Результат: було би багато розтрощених голів.

    - А займатися політичною діяльністю без арматури – це складно? Думаєте, що все ж, окрім оцих двадцятьох, більше нікого за собою повести не зможете?

    - Це не мій бізнес. Людей я зможу повести, але не в політику, а на погром. В політику – ні. Ми все ще міряємо категоріями дев’ятнадцятого століття. У дев’ятнадцятому столітті, на початку двадцятого століття політика була такою екзистенціальною річчю, зараз все давно вже не так.

    От наприклад, ми б могли напружитися і здобути б для Братства місце голови Київпастрансу, теж нехіла посада. Можна вкрасти два-три тролейбусних колеса, і воно нам би не завадило. Але змінити світ з цієї посади неможливо. Так само, як неможливо вплинути на історію з посади міністра охорони здоров’я. Чи навіть з посади Президента. Вони важливі, вони виконують свою функцію в розподілі праці, але історія робиться іншими людьми.

    - І хто для вас є рушієм історії?

    - Аль-Каіда робить історію (Аль-Каіда – одна з найбільших ісламських терористичних організацій – прим. Автора). Доку робить історію на Північному Кавказі (Доку – лідер кавказьких бойовиків – прим. Автора). Багато такого роду людей роблять історію, а от посадові особи історії не роблять.

    Це та сама ситуація, яка була, наприклад, в п’ятому столітті. Коли була імперська структура організації в суспільстві, існували старі республіканські посади, сенат римського народу існував. І сенат римського народу переймався водопостачанням, функціонуванням каналізації, виконував важливу функцію. Імператор був. Але нікого не цікавило, що там Рому Августу задумав, всі знали, що щоб він не задумав, він нічого не реалізує. Всіх цікавило, що там в дунайських болотах думає який-небудь Одоакр чумазий. От чумазі варвари робили історію, а люди, які перебували на республіканських посадах, історію не робили. Те саме і зараз. Політика – це здобуття посад.

    - І на жодні подальші вибори ви не підете.

    - Якщо можна цим буде заробити грошей, то ми підемо. Знов таки ж розглядаючи це виключно як бізнес. Але навряд чи ми все ж зможемо заробити цим ділом грошей, тому не підемо. Якщо це буде нейтральна, не антиукраїнська політична сила і якщо комерційна буде цікавою, то ми її підтримаємо. Але щось я сумніваюся в таких пропозиціях.

    А от якщо нам захочеться що-небудь змінити в світі… Це не зручно робити через Верховну Раду. Так само, як це не зручно робити через управління громадського транспорту у місті Києві.

    - Чому ж тоді ви не змінюєте історію, яка вам не подобається, а займаєтеся лише відео проповідями?

    - Змінити історію безумовно хотілося б. Через літературну і кінематографічну діяльність теж можна впливати. Як казав Бердяєв, російську революцію зробили троє: Гоголь, Достоєвський та Лев Толстой. Причому він знав, хто такий Троїцький і Сталін. Я не знаю, скільки часу потрібно на те, щоб література змінила історію, може, п'ятнадцять хвилин, а може п'ятнадцять тисяч років.

    Насправді, в нас не тільки літературна діяльність, а ще й релігійна діяльність. Хотілося б мати православний талібан тут в Україні, чим ми і займаємося.

    - І от з урахуванням того, що ви наводили мені у приклад терористичні угрупування, лідерів бойовиків, ви що маєте намір боротися за релігію як то кажуть ісламськими методами? Що вас штовхає навіть на такі роздуми? Бажання відомості як у Аль-Каіди?

    - Ясно, що я хотів би бути Аятолою на Україні. Але для цього потрібно підготувати грунт. Скажімо, для того, щоб Аятола Хомейні міг вернутися із Парижа в Іран і очолити іранську революцію, довелося довгий час записувати аудіо касети і контрабандою їх туди надсилати. Це значна робота. В Україні вона тільки починається. В Україні є дуже великий спротив чистоті віри і ті люди, які ходять в церкву ще менше знають про православ’я і про церкву, ніж ті люди, які знаходяться за межами церкви.

    - Президент висловився, що хтось скуповує зброю, щоб здійснити напад на владу. Це часом не Братство? З огляду на ваше бажання бути Аятолою.

    - Нема сенсу скуповувати зброю. Серйозно займатися терористичною діяльністю, підготовкою до терористичної діяльності, може тільки нелегальна організація. Перебуваючи на легальному становищі, нічим серйозним займатися неможливо. Нелегальна організація може багато чого собі дозволити. І власне те, що в Україні досі немає збройного підпілля говорить про те, суспільство хворе. Ми діємо легально, я живу по своїм документам, не ховаюся, і коли іду по вулиці, не озираюся назад. І у мене немає ілюзій, що ми, перебуваючи на легальному становищі, можемо зробити що-небудь серйозне.

    - А взагалі ви вірите в те, що хтось цим займається?

    - Його лякають очільники репресивного апарату. Репресивний апарат великий, роздутий, і найкраще, що вони можуть робити – це лякати свого патрона. Вага будь-якого чиновника визначається тим, наскільки близький він до керівного тіла. Якщо Президент переляканий, то він буде наближати до себе тих людей, які можуть його захистити. Тобто він не буде і кроку робити без Могильова і Хорошковського. Саме тому вони йому і розповідають про те, що хмари згущаються, що скрізь змови. Крім всього іншого, це просто манера спецслужб в цілому світі. Щоб виправдовувати власне існування, вони повинні вигадувати такого роду страшилки.

    - В антипрезидентських акціях «Україна без Кучми» ви брали активну участь. Чому повз вас пройшла акція «Україна без Януковича»? Ви її не підтримуєте чи конкретно Арсенія Яценюка і «Фронт змін»?

    - А яким чином ми можемо їх підтримати? Акція «Україна без Кучми» не увінчалася жодним успіхом. Успіхом увінчалися подальші дії. Для того, щоб вони увінчалися успіхом, було кинуто в скарбницю багато різноманітних чинників, були побудовані громадські мережі відповідні, було серйозне прикриття з боку американського посольства. Кольорові революції увінчуються успіхом тоді, коли влада не пручається. Не пручання влади було забезпечене міжнародним іноземним впливом. Зараз таких нема площин.

    Ініціативи Арсенія Яценюка, якого я поважаю, це виключно симуляція. Чи хотів би я брати участь в симуляціях? Ну, хіба що, якщо вони будуть достатньою мірою естетично витончені. Але поки що все це нуднувато.

    - А що не нудно? Кому, що і як хочуть довести члени Братства?

    - Те, що вони проводять, це чистий акціонізм. Для мистецтва дуже багато чого змінилося і безумовно саме суспільство є полотном, на якому можна малювати через акції. Я думаю, що на території СНД ми були першою акціоністською групою ще до виникнення групи «Війна» в Росії, і багато чого було зроблено з мистецької точки зору. Це самовираження естетичне. В плані суспільно значимому, це безумовно питання віри. Ми намагаємося підготувати умови для виникнення православного талібану, і робити це потрошку.

    - Звалити в Брюсселі статую пісяючого хлопчика, кинути упаковку майонезу у відомого фінансиста Джорджа Сороса, підсмажити яєчню на вічному вогні – ваші методи не вражають.

    - Це нічого не дає, коли це в сотий раз, а коли це перший раз, то воно дає. От, наприклад, Сорос, який був іконою для більшості українських демократів, коли він був членами Братства облитий майонезом під час прес-конференції, це безумовно був хороший жест. Після цього вже в двадцятий раз обливати когось майонезом – це повтор. Один раз посмажити яєчню на вічному вогні – це жест, робити це щомісяця – це вже не жест.

    - Жбурнути квіти в обличчя Табачнику – це жест. Я зрозуміла. Але якісь ці жести одноманітні.

    - Результат має тільки терор – більше нічого. От останні двадцять років існування людства доводять, що тільки терор має сенс. Для будь-якої контр системної діяльності.

    Ви зараз кажете, що те мистецтво, яким ми займаємося не має ніякого сенсу. А це і яє мистецтво, бо що таке акціонізм? Це акція! Вона має художнє значення. Облитий майонезом Сорос – це хороший образ, він провокує глядача на думки погодитися, не погодитися, зрадіти, засумувати. Те саме, що і картина. Ви можете сказати, що картини Верещагіна чи Веласкеса не мають ніякого значення. Вони мають фундаментальне значення, тому що вони дають стимули для життя. Так само і ми намагаємося на своєму скромному рівні давати хоч якісь нові смисли сірій українській буденності.

    Доцільніше було б тут займатися терором, але це справи для молоді вже, нелегальних груп, які буду сподіватися, незабаром з’являться.

    - Тоді яка все таки глобальна мета організації?

    - Зробити український народ мечем бога живого в сучасному світі. Український народ має бути тотально християнізований і приготовлений до священної війни за віру. Ми молимося щодня для того, щоб вона нарешті розпочалася.

    - І до цього йти ви будете тільки через культуру?

    - Ми займаємо зараз цю ланку. Ясно, що якщо відбудеться дестабілізація, ми кинимеся грабувати ювелірний магазин швидше, ніж хтось інший. Але поки нічого не трапилося ми змушені «косить под лохов».

    - Ця квартира своїми розмальованими стінами, картинами, тапчанами на армійський манер, все це нагадує військовий штаб.

    - Обстановка, як ви бачите убога. Тут або потрібно було б робити дорогий ремонт, або перетворювати це на концепцію. Значно дешевше було купити дві банки фарби і зробити ці абстрактні малюнки.

    Але це не штаб. Правильніше назвати це студією. Люди тут тусуються. Планують якісь художні проекти, щось реалізують.

    - А по життю ви ще окрім керівництва Братством займаєтесь?

    - Я хотів би підкреслити, що я ніколи ніяким Братством не керував. Я перебуваю в Братстві і займаюсь творчістю.

    - Але я бачила, що інші учасники перед вами звітуються.

    - Вони не звітуються, вони можуть попросити поради, тому що я найстарша по віку людина тут. У нас немає лідера. Завжди є людина, яка несе кримінальну відповідальність за організацію. У нас таких немає.

    Ще щодо мене. Свого часу був створений Інститут для роботи на Кавказі, зараз він нічим суттєвим не займається, актуальність пройшла. Зараз я пишу статті, вірші, допомагаю знімати фільми. І читаю проповіді. Я постійно їжджу. Влітку я часто їжджу на Лису гору, лягаю там в траву і пишу сонети. Веду богемне життя. Я багато часу проводжу в європейських картинних галереях, я споживач, сам їжджу.

    Проповіді транслюються на телеканалі «Круг» в Одесі. Люди на них реагують. Нещодавно на телеканал «Круг» прийшла міліція робити опитування під протокол у керівництва та співробітників телеканалу на предмет однієї з моїх проповідей. Там був заклик до співробітників міліції покаятися, роздати табельну зброю бідним. Вони прийшли спитати, що малося на увазі. Практика міліція полягає в тому, щоб продавати табельну зброю бідним. Нещодавно у Харкові, у Львові останні скандал. Коли їх закликаєш робити це безкоштовно, вони ображаються. Цей телеканал був виключений з ефіру – це так само реакція.

    На жаль нам не платять за це. А нам ніколи не спадала думка комусь і за щось платити. Ми даємо продукт, який збільшує аудиторію. Одеський телеканал «Круг» суттєво набрав аудиторію за останні місяці три.

    - Якщо організація не самоокупається, а ви все робите безкоштовно, за які кошти живете? Чим на хліб та подорожі до Європи заробляєте?

    - Літературною діяльністю. Як не дивно, мені деякі сайти платять за статті.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ