рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Ігор Мазур (Тополя): Триває смертний бій з перервою на обід

    • Павло Вуєць, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»
    • Розсилка
    Ігор Мазур (Тополя): Триває смертний бій з перервою на обід

    Наш послужний список вищий, ніж в «Свободи»

    Київський офіс УНА-УНСО сповна відповідає міфу про те, що справжні націоналісти ховаються в схронах. При тому, що сусідами унсовців по «мажорській» вулиці Липській є багато діючих депутатів та інших високих чинів, що тримають тут свої приймальні, в «схроні» все, як треба, – маскувальна сітка, ламповий монітор, старі стільці, тьмяне освітлення та відповідні плакати на стінах. Офісом навіть бігає досить місцевий кіт, схоже, вихований в бандерівських традиціях.

    Голова Київської організації та один з лідерів УНА-УНСО Ігор Мазур, що проводить міні-екскурсію, не приховує, що організація переживає зараз не найкращі часи, в тому числі, в фінансовому відношенні. На початку 90-х УНА-УНСО гриміла не тільки на Україні, а й була відома на пострадянському просторі – її активісти брали участь у військових конфліктах в Придністров’ї, Абхазії, Чечні, Косово, а цією абревіатурою лякали як прикладом рафінованих агресивних українських націоналістів. Сам Мазур відсидів свій строк за решіткою, де підхопив туберкульоз, за участь в акції «Україна без Кучми».

    Потуги перетворитись в парламентську силу в 1998-му, 2002-му та 2006-му році завершувалися фіаско – партія не могла набрати навіть півпроцента голосів. А постійна зміна керівництва призвела до того, що УНА-УНСО взагалі зникла з обрію і лише іноді нагадує про себе акціями на кшталт нещодавнього розгрому залу гральних автоматів.

    Роль «бандерівської страшилки» вже давно перетягнула на себе «Свобода», а унсовцям здебільшого доводиться жити спогадами та нарікати на обставини.

    «В КОД нас не взяли – ми занадто серйозна організація»

    Колись на початку 90-х УНА-УНСО було на слуху і в країні і за кордоном, вас навіть Юрій Лужков плутав з ОУН-УПА… В якому стані організація знаходиться зараз?

    УНА-УНСО було на слуху ще і років 10 назад, коли була «Україна без Кучми». На нас були силові акції під час демонстрацій, встановлення і охорона наметового містечка... Ті події були для нас визначальними, оскільки керівництво попало за грати на час з 2001 по 2004 рік. Поки ми сиділи, частина людей пішла в підпілля – бо не хотіли повторити нашу долю. Дякуючи ж діям спецслужб, в керівництво були заведені люди, яких тримали в певних рамках і створювали імідж УНА-УНСО як організації, що відходить в минуле. Але коли ми вийшли на волю, то навели порядок в партії , з жовтня 2005 року її очолив Юрій Шухевич.

    В часи Помаранчевої революції ті ж самі Луценко, Безсмертний, Томенко, Стецьків, Турчинов говорили нам, що не треба піднімати унсовські прапори і навіть пов’язки одягати. Бо можуть підкинути зброю, організувати кровопролиття – і знову нас посадять, а в опозиції будуть проблеми. Але ми були присутні на різних акціях, починаючи з вишкільних таборів для молоді « Нашої України», охороняли мітинги і демонстрації під час виборчої кампанії, координували акцію сумських студентів проти рішення Міносвіти і йшли з ними на Київ за правдою, пізніше протистояли кримінальникам і «правоохоронцям» біля ЦВК і Адміністрації Кучми, затримували провокаторів, були спостерігачами на Сході, а я очолював охорону «Потягу дружби», що складався з півсотні авто ,які виїхали з Львову з гаслом « Схід і Захід – разом !», проїхали через всю країну до Донецька і Севастополя . Потім нам дали відзнаки Помаранчевої революції, а Ющенко в 2007-му нагородив орденами «За мужність» тих, хто відсидів за «Україну без Кучми». На сьогодні з 18 хлопців, які проходили по справі УБК, вже четверо померли на волі (Наймолодшому було лише 24 , а найстаршому – 47 років ). Неволя здоров’я не додає…

    В опозиційному таборі ви здаєтесь зараз не те що навіть «білими воронами», а якимись фантомами. Як ви співпрацюєте з іншими опозиціонерами?

    В квітні ми подали заявку на вступ до КОДу, бо ситуація така, що влада діє часом неадекватно, порушує Конституцію України в інтересах, в першу чергу, російських сил. Ми не сподіваємось, що нам хтось подарує депутатство, бо виборчі округи продані- перепродані і «Фронт змін» з БЮТ мають своїх представників на одні й ті ж округи. А ще є « Свобода» і невеликі опозиційні партії. Дуже мало узгоджених округів і тема їхнього розподілу відтягується до липня, думаю, в першу чергу, через це. Плюс частина депутатів цього скликання не отримають місця ані в списку, ані в окрузі, і, щоб стримувати їх до певного моменту у фракції, їм щось обіцяють.

    Але в КОД нас не взяли – ми занадто серйозна організація, щоб нас так швидко взяти (посміхається). Сказали, що наша присутність не сподобається Арсенію Яценюку та, думаю, не більше це сподобається і представникам «Батьківщини». Там є такий наш старий знайомий по УБК Андрій Шкіль, з яким в нас розійшлись дороги через те, що він знайшов собі шлях ліберально-демократичного депутата в оточенні Юлії Тимошенко…

    У УНА-УНСО в очах багатьох громадян насичена, проте неоднозначна історія. Не було думок провести ребрендінг?

    На минулому з’їзді восени ми заявляли, що плануємо ребрендінг, але не бачимо сенсу просто перейменуватись, як зробила свого часу «Свобода». Якби це був варіант об’єднання з нами трьох-чотирьох політичних сил, хай навіть і громадських організацій – це був би крок вперед. УНСО зареєстрована, як всеукраїнська громадська організація і ми її перейменовувати не збираємось – як кажуть, прапори і зброя стояли би і чекали свого часу. А назву партії УНА можна було б змінити на лаконічнішу і ближчу до людей – «Атака» чи «Солідарність»… Але це була б гонитва за модою та політтехнології і обман виборця.

    Якого виборця? В якому форматі ви збираєтесь брати участь в цих виборах?

    Ми будемо йти по мажоритарних округах, а от по скількох – залежить від ресурсу, який знайдемо. До липня є ще трохи часу.

    І з КОДом своїх кандидатів ви узгоджувати не будете?

    Чомусь з нами не хочуть сісти за стіл і з’ясувати питання округів. Бо ми ж сказали, що будемо виставлятися десь по десяти округах і десь в червні їх назвемо – зрозуміло, що це буде Західна, Центральна Україна та Київ. Нас звинуватять в розколі голосів опозиції, але лише тоді відбудуться переговори і буде результат.

    Ви колись казали, що не проти об’єднання з УНП та КУНом. Але зараз ці партії об’єднуються в «Правицю» під егідою Віктора Ющенка. Вас туди не звали?

    Не бачу в цьому сенсу, бо вони не пройдуть 5 % і єдиною партією не стануть . Але узгодити між собою мажоритарку вони зможуть. І з нами також. Та ж «Батьківщина» для нас – не вороги, хоча у нас до них є певні питання . Як і до «Свободи», яка постійно заявляє, що вона – єдина сила українців, монополізуючи праве поле, так і «Батьківщина» з Яценюком вирішують, хто має йти на вибори, а хто – ні.

    Але ми, заявивши спочатку про десять округів, готові зупинитися на двох-трьох узгоджених . Зі «Свободою» ми вже про це говорили. Один з округів – для Юрія Шухевича. Уявіть, якби першу сесію нової Верховної Ради, як найстаріший депутат, відкрив і оголосив присягу для всіх інших депів син Головного Командира УПА, який майже сорок років провів в в’язницях і засланні, бо не відмовився від батька.

    Але ж «Свобода» в змозі сама закрити західні округи. Навіщо їм ви?

    Може, але наскільки я знаю, в них узгоджена позиція з БЮТ і «Фронтом змін» про третину округів на Західній Україні, десятину по Центральній Україні, а далі «Свободі» нема сенсу іти. Похід «свободівців» по мажоритарці, скажімо, на Харківщині можна буде, лише пробою сил і не факт, що вдалою.

    «Наш послужний список вищий, ніж в «Свободи»

    Скільки у вас на сьогодні членів партії?

    Є актив, який приходить в офіс, на акції. В київській організації таких близько 50 чоловік.

    Так десь і по областях. Реальних унсовців – кілька тисяч по Україні, а по заявах – в десять раз більше.

    А з фінансами як?

    Важко. Раніше, коли в 90-і роки були кримінальні розборки, то ми захищали українських бізнесменів. Вони нам за це дякували і виділяли ресурс на різні акції, тренування, вишколи, в т.ч. і в «гарячих точках». В нас виходили свої газети, журнал, телеканали крутили наші передачі і кліпи .

    Потім, звичайно, це джерело заробітків у вас відібрали?

    З 1995 року після побиття похоронної процесії після смерті Патріарха Володимира Україна почала перетворюватися в мєнтівську державу – «кришею» і для законного і для незаконного бізнесу стали правоохоронці. Крім того, бізнесмени самі пішли в політику, тримаючи ніс за вітром, заграючи з тими , хто при владі. І на сьогодні ті ж правила гри. При помаранчевих нас не переслідували, але й не допомагали. Ми проводили розмови з людьми, що були тоді при владі: казали, що в нас досвідчені кадри серед членства і союзників, крім того є охоронна фірма, і нам обіцяли, що людей влаштують на роботу і допоможуть з замовленнями для фірми. Охорона одного заводу приносила б у бюджет організації десь 15 тисяч доларів кожного місяця. Кілька заводів – і це вже дало б нам можливість проводити акції, утримувати певний штат по всім областям. Але від нас «морозилися» , а потім на наше поле зайшла «Свобода»…

    … До діяльності якої ви дуже скептично ставитесь.

    «Свобода» сьогодні нагадує мені період унсовської історії на початку 90-х. Хто стоїть за «Свободою», хай журналісти розказують, я ж не буду чіпляти ярлики. Але мені здається, що є хтось зацікавлений в тому, щоб «Свобода» стояла на серйозному рівні в українській політиці.

    Думаю, у «Свободи» зараз період збирання врожаю – вони вже мають певний вихід на українських бізнесменів. Влада може періодично виходити з ними на якісь домовленості, але тут скоріше можна казати про взаємовигідність, а не про залежність. «Свобода» вже стала певним гравцем в політиці, а не фігурою, якою керують інші гравці. Нам би теж хотілось повернути собі статус гравця, але для цього треба певний час побути чиєюсь фігурою, а ми цього не хочемо. І через це непомітні зараз в українській політиці.

    Вас вже вважають маргіналами, а «Свободу» – силою, що може набрати 5 %. Є у вас шанси повернутися на вершину?

    Наш час ще прийде хоч комусь не хочеться роз’єднувати електорат «Свободи». Якщо взяти рядових членів наших партій, то між ними можна ставити знак рівності за шкалою любові до України, а послужний список нашого керівного штабу на порядок вищий, ніж в «Свободи». В мене особисто нагороди інших держав, шлях боротьби через тюрми та війни…Таких як я десятки.

    «Вибухи в Дніпропетровську організували групи впливу Росії в Україні»

    Перед такими подіями, як Євро, не кажучи вже про менш масштабні, відповідні органи, мабуть, проводять з вами бесіди. Про що домовляєтесь?

    Коли ситуація зашкалює, проводять і з нами, і з «Тризубом», і з «Свободою»,та і з лібералами також спілкуються. Для цього виділені куратори – вони ходять на акції, збирають досьє на нас.

    А бесіди виглядають так – їдьте, хлопці, на шашлики або проводьте акцію на аеродромі «Чайка», ми навіть пришлемо до вас правильних журналістів. Нам теж не хочеться, щоб наші люди попали за грати. Спочатку розмова йде в руслі компромісів – ми кажемо, що все одно будемо проводити акцію, але питаємо, що саме органи категорично не сприймають. Наприклад, ситуація з українською мовою. Не будемо ж ми ставити пікет десь в Каневі біля пам’ятника Шевченка і молитися, щоб Кобзар нагнав біду на тих, хто проголосує за цей прокремлівський закон. Будуть акції протесту в Києві – можливо, щось на зразок студентського голодування 90-го року, можливі варіанти закидання яйцями чи старим взуттям . Але треба щось креативне придумати, щоб було цікаво людям, бо всі звикли до одноманітних мітингів, прапорів і всі чудово розуміють, що партії таким чином створюють собі мінусову рекламу. Тому і верне від цього …

    Такі організації, як ваша, деякий час були під ковпаком у влади. До вас звертались з пропозиціями не тільки узгодження дій, але й прямої співпраці?

    «Регіоналам» до нас звертатися немає сенсу. Коли «помаранчеві» були при владі, були деякі розмови. Але це стосувалося проведення певних акцій, які були в інтересах країни, – коли сепаратисти хотіли провести повторний з’їзд в Сєвєродонецьку, влада посприяла, щоб ми нормально туди дістались і наша акція пройшла на відповідному рівні. І коли затісалась група провокаторів, ми заявили: якщо ви не хочете, щоб пролилася кров, прийміть заходи. І подіяло.

    Якщо взяти приклад Росії, то там ФСБ фінансує організацію «Наши». Це путінюгенд - молодь, яка час від часу організовує розгони на ринках, бореться з кавказьким населенням, нелояльними журналістами, опозицією…

    А в нас СБУ нікого не фінансує?

    Думаю, їм простіше в цьому форматі працювати з невеличкими групами по 20–30 чоловік. В них є старший, з ним ведеться розмова, ресурс також проходить через нього. Треба дивитись на невеличкі громадські організації. Взяти FEMEN – ясно, що не СБУ їх фінансує, але зрозуміло, що дівчата не за свої гроші цим займаються. Структура в них невелика, але через медійну розкрутку та певну епатажність вони можуть досягати того, що вигідно якійсь спецслужбі.

    У влади – паранойя терактів, причому почалося це задовго до Євро. Давно вже сидять члени націоналістичних організацій – «тризубівці», «васильківські терористи»… Чи вірите ви чи, може, маєте інформацію, що в країні дійсно хтось постійно готує теракти і хоче розхитати ситуацію?

    Це майже на 100 % робота проросійських сил. Вибухи – це те, що відштовхує нас від Європи і штовхає в сторону Росії. Імідж нестабільної країни, де все вибухає, а влада не здатна кількох терористів захопити в Одесі, показує Європі, що нас треба скидати на обочину, в Азію. І вибухи в Дніпропетровську, гадаю, організували групи впливу Росії в Україні. Не виключено, що це – війна російського бізнесу, який заходить в Дніпропетровськ. І точно теракти не роблять наші патріоти – ні УНА-УНСО, ні «Тризуб», ні «Свобода» не воюють з власними громадянами.

    Історії з «замахами» на Президента – мабуть, певні ігри наших силовиків, які показують таким чином йому свою відданість і заробляють зірки на пагони. А націоналістичні організації в свідомості влади і проросійського населення – це однозначно терористи і бандити. Згадайте хоча б, скільки людей заарештовують на Покрову – два десятка патріотів і трьох-чотирьох представників партії Вітренко чи ЄСМ. На річницю Жовтневої революції теж саме відбувається. Українські спецслужби та правоохоронні органи в співвідношенні «націоналіст – комуніст» однозначно бачать в більш чорному світлі нас. Не знаю, може, це їм передавали ті дідусі, які їх в академії вчили, а перед тим воювали з бандерівцями і садили за грати десидентів. Бо всі ці структури за радянських часів вели боротьбу з українським буржуазним націоналізмом.

    «Революція нічого не дасть»

    В якому стані зараз ці націонал-демократичні рухи і взагалі націоналізм в Україні? Бо зрозуміло, що роль цієї ідеології за часів проголошення незалежності і по сьогоднішній день змінилася.

    Як було 10 % відсотків українців, які готові проголосувати за націоналістів, стільки їх і залишилось. Тільки в 90-х вони готові були голосувати за УНА-УНСО, а зараз – за «Свободу». Через п’ять років з’явиться ще один проект і будуть ті, хто при владі, намагатись впливати і робити все, щоб націоналісти не мали серйозної фракції в Верховній Раді.

    Але чому немає зростання?

    Якщо запитати, скільки людей готові виходити на акції протесту або готові вдатися до радикальних дій, то зашкалить за 50 %. А за націоналістів голосувати – лише 10 %. Є ще певний менталітет, коли люди при голосуванні шукають собі подібних. За цього – з його «кримінальною» біографією, з війнами, тюрмами не буду, бо я не такий і не хочу, щоб діти мої такими були. А ось Яценюк – в окулярах, хитренький-розумненький, який невідомо де був хоча б під час «України без Кучми» , чи Помаранчевої революції, чим ризикував заради України в своєму житті, а вже заслужений «вождь опозиції», проголосую за нього – це нормально? Давайте чесно: наші люди в більшості своїй живуть за принципом «моя хата скраю». Те, що відбувається на території, де він проживає, і максимум в сотні кілометрів навколо, те його і турбує. На дальші відстані він дивиться тільки в такі часи, як Помаранчева революція, коли вже хвиля пішла, дев’ятий вал. На жаль вони лише за паспортом громадяни, а боротися за свої права не будуть, бо бояться.

    Ми сидимо й чекаємо – де та молодь? Бо ми самі вже як Лук’яненко, Хмара – стара гвардія, яка може молоді щось розказувати, ділитися досвідом . Можливо, цю молоду надію держави спочатку треба витягувати за вуха з болота, а по суші вони підуть самі. Їм треба відриватись від комп’ютерів і йти в реальне життя.

    Дехто до нас приходить і питає, а коли буде акція, щоб ми могли військовим черевиком з ноги відкрити двері прокуратури? Ми кажемо: «Ну, раз ти готовий, то йдеш завтра?» Він: «Як, вже завтра? А що збереться 500 чоловік? Ні, от коли ви зберете 499, то я буду 500-м». І от ці діти сидять і мріють про те, як вони будуть в Україні наводити порядок. Але, за великим рахунком, на якісь навіть невеликі кроки багато хто з них не готовий. Я кажу студентам на зустрічах: ставайте відповідальними, сильними, створюйте структуру, яку будуть поважати і навіть боятися, але ви повинні бути готові, що десь вас можуть за ваш благородний чин підставити і посадити. А в цій державі до тих, хто готовий до якихось чоловічих дій, відношення негативне, навіть в обивателя. Обивателю, як і бізнесмену, потрібна тиша, бо він звик до свого статусу-кво.

    Чи «совок», з яким завжди воювали націоналісти, вивітрюється з голів чи цей процес занадто повільний? І «совкове» мислення не залежить від зміни поколінь?

    «Совок» відходить. Кажуть, що Київ знову може стати «русскоязичним», але не стане – є вже повага людей до себе, особливо в молоді. Навіть стає модним зараз спілкуватися літературною мовою – це такий вже знак якості і певний виклик обивателю. Але в інтернеті посидіти, погратися в «лайки», написати якусь статтю – це одне, а от спробувати збити навколо себе сотню людей, які будуть визнавати твій авторитет, найти союзників і визнати рівним їх лідера – інше. По-перше, це само по собі важко, по-друге – в молоді до такого авторитету вже дуже великі запроси. Це має бути ледь не напівбог, щоб виконувати його накази.

    В УНА-УНСО великий плюс, що накази виконуються, а зараз тому і людей в нас стало менше, бо менше тих, хто готовий нести відповідальність за себе і товариша. Відразу виникає українське питання: «А чому я?» Безвідповідальність і відсутність контролю суспільства за представниками влади, ось причини втрачених шансів для країни, які були в 1991-му та 2004-му роках. Пройшло кілька місяців помаранчевої ейфорії, всі роз’їхались по домах, а чиновники, що залишилися, зрозуміли, що можна домовлятися з окремими людьми, що прийшли до влади в Києві і на місцях. Ті, що прийшли, побачили, що чиновники нормально живуть, і подумали: «А я вже більше 10 років в одній партії сиджу, квартира однокімнатна, дачі немає – може, я пограю за старими правилами, вирішу свої питання, а роки за два-три буду, як істинний українець, боротися с корупцією та всім іншим злом і «бєзпрєдєлом». Смертний бій з перервою на обід…

    Але ви теж зараз не зовсім відповідаєте образу істинного націоналіста, який, здавалося б, повинен сповідувати радикальні лозунги і закликати на штурм держорганів… Ви взагалі за революційний сценарій зміни ситуації?

    Революція тут нічого не дасть. Повоювати тиждень-другий на барикадах чи поголодувати в наметах – це не вирішить ситуацію.

    І в 2004-му ?

    Тоді не була підготовлена та нова еліта, яка мала прийти після помаранчевої перемоги. Зараз та ж сама біда.

    Тобто передумов для другого Майдану ви не бачите?

    Я бачу передумови до нової «України без Кучми», тобто до протестів проти того, що відбувається в державі куди не глянь. Скоріше, на осінь можлива нова молодіжна масштабна акція на зразок акції студентів 90-го року, яку спробує осідлати наша закодована опозиція. Тобто ми знову зайшли на те саме коло, і треба активну частину суспільства спробувати об’єднати для початку невеликих перемог. Ще не так давно студентство воювало з Табачником, так само може вийти і проти Азарова. В 90-х проти Масола воювали – і перемогли. І та перемога дала початок для формування нових політичних сил, в тому числі, нашої.

    І ви ж зрозумійте: студентський майдан – це не помаранчевий і не підприємницький. Студенти – це креатив, родзинка, яка буде подобатися людям. Головне, щоб ця нова сила не повторила шлях «Пори», тому що в багатьох олігархів і з влади, і з опозиції буде бажання купити цих людей і звести їхню функцію на «мальчиков по вызову», або «танкістів».

    Потім вже можлива «Україна без Януковича». Вона буде нести меседж «проти», а ось вже меседж «за когось» з’явиться ближче до 2015-го. Але до цього часу треба створити нову політичну еліту. Бо хай навіть програє Янукович, але виграє Яценюк. Чим він кращий за Януковича чи Ющенка? Більше, ніж на рік-два, ніде на посаді не затримувався і незрозуміло, хто його вів і зараз веде. Те що сталося після 2004 було для українців трагедією, а те що може статися за кілька років – ризикує бути фарсом.

    Ви ж розумієте, що так, як Кучма, Янукович владу не віддасть. Забагато мостів вже спалено.

    В системі Януковича є різні конкуруючі групи. До того ж на ситуацію в Україні може впливати і ситуація в Росії, яка може змінюватись за цей період, і криза в ЄС, коли єдина європейська спільнота може розвалитись, а центри тяжіння (Росія, Німеччина, Англія, США, Китай ) будуть дерибанити Європу на сфери впливу. Наскільки я знаю, Німеччина зараз лобіює Кличка і сприяє його розкрутці. У тієї ж Королевської російський слід, США ставить на Яценюка, а тут ще й «кардинал» Медведчук з’явився на горизонті….

    «Для людей не є актуальним, чи на волі Юля з Юрою»

    Ви якось висловились, що не вважаєте Тимошенко і Луценко політичними в’язнями. Чому?

    Та ні, я вважаю їх політичними в’язнями. Влада зводить з ними рахунки. Але той пафос і формат, в якому все це подають однопартійці і ЗМІ, створений лише під перемогу на виборах. За цим всім димом не видно нікого іншого. І їхні політичні сили виграють, дякуючи тому, що лідери знаходяться за гратами, – не приходиться бити партію влади економічними програмами чи серйозними проектами, а треба просто кричати «Юлі – волю». Помаранчева ж команда нічого не змогла якісного реформаторського зробити в економіці, хоча Ющенко з Тимошенко мали не менше часу, ніж Саакашвілі. Але по своїй чи по чужій волі займалися взаємознищенням.

    Те, що зараз немає мільйонних або хоча б багатотисячних акцій людей на вулицях, означає, що для них не є зараз актуальним, чи на волі Юля з Юрою. Так що «Юлі – волю» – це основний лозунг для опозиції, але звичайні громадяни-виборці чекають одні кращого життя вже сьогодні – і не дочекаються, а інші хочуть до влади реальних реформаторів.

    «Зека – на нари» ще є.

    Нашим людям завжди хотілося б посадити на нари того, хто при владі. Західна та Центральна Україна робили великі сподівання на «помаранчевих», які їх не виправдали і сидять, бо програли. З другого боку, електорат «регіоналів» з великим задоволенням побачив би зараз на нарах Азарова з Януковичем.

    Ці парламентські вибори якось змінять ситуацію?

    Несуттєво. Буде певна зміна фантиків на владі та опозиції, цукерочки лишаться ті самі. Система лишиться та сама, методи боротьби опозиції – ті самі. Бо змінювати може тільки хтось новий і той хто сильний. А запитайте в будь-кого з «помаранчевих» депутатів Верховної Ради, чи готовий він віддати свій округ якомусь молодому лідеру за яким люди готові піти. Сьогодні Верховна Рада – «професійні» депутати, які вважають, що можуть покинути парламент тільки ногами вперед. Це ЦК КПРС часів Брежнєва.

    Верховна Рада зараз – це болото, як і Кабмін, і АП. Ламати цю систему хочуть зовнішні сили – Росія разом з своїми місцевими холуями, що хоче повернути Україну, як свою територію, і націоналістичні угрупування, що деякою мірою є революціонерами. Але ламати може і вийде, проте нове створювати не навчились. І головне – в опозиції немає бажання об’єднувати зусилля, помітити і визнати право голосу тих хто йде їх змінити.

    Ви самі сиділи. Як вважаєте, чи тюрма зламає Тимошенко?

    Однозначно, вона вийде іншою. Хоча кажуть, що рік в тюрмі – це не строк, строк починається з трьох років. Я відсидів три роки і дуже непросто психологічно повертатися на волю, коли твоя дитина, яку ти залишив в три роки вже в школу пішла. Як рік в армії може з юнака зробити чоловіка, так і тюрма вплине і на Тимошенко, і на Луценка, але вони пішли туди сформованими особистостями і вона не зробить їх їхньою протилежністю. Вона просто дасть їм розуміння іншого світу – в них буде дуже багато часу подумати і побачити те, на що не вистачало часу, коли вони були на волі. І Тимошенко там аналізує і переосмислює…

    В тому числі, мабуть, і те, що відбувається в її команді…

    Мабуть, час від часу її ці думи «накривають»… Зі слів адвокатів та візитів депутатів і закордонних посадовців важко побудувати повноцінну картину. Вона чудово розуміє слабинки Турчинова, Яценюка і не бачить нікого нового, хто міг би її замінити. Тому її основне завдання – вийти на волю. І вся ця ситуація з бойкотом України Європою – крик її душі, бо те, що вона створювала і розбудовувала під себе , може розвалитися.

    Чи Тимошенко ще може стати Президентом?

    Може. В неї ще є час, і в неї може бути підтримка як Європи, так і Росії – і там, і там в ній бачать людину, з якою можна вирішувати справи. Але якщо вона ще з рік посидить, то в багатьох можуть виникати сумніви. Тюрма впливає на людину – Тимошенко навряд чи зламається, але дуже зміниться.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ