Ганна Герман: Президент ніколи не підпише «закон про наклеп»

Про прийняття скандального закону, що передбачає впровадження в Україні високих штрафів або навіть і тюремного ув’язнення за поширення відомостей, що ганьблять чиюсь честь і гідність або ж підривають її ділову репутацію (більш відомий як «закон про наклеп») «Главком» поговорив з радником Президента – керівником Головного управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань Адіністрації президента, зрештою, з колишнім журналістом, Ганною Герман.

Верховна Рада прийняла у першому читанні закон, що передбачає впровадження кримінальної відповідальності за наклеп. Як ви думаєте, чи вітчизняна правова система у її нинішньому вигляді готова до такого закону?

Поки ми не прийдемо до точки, у якій зможемо сказати, що в Україні справді є незалежні суди, в яких людина може добитися правди, доти цей закон в такому формулюванні, в такій редакції приймати не можна. Наше суспільство ще дуже добре пам’ятає, як за слова людей кидали до в’язниці. Ще живі ті дисиденти, які за нібито наклеп на радянський лад сиділи по ГУЛАГах. Ще дуже свіжа пам’ять про тих, хто назавжди залишився у сталінських таборах і був засуджений лише за якесь слово.

Тим не менше, закон ухвалений у першому читанні, і мало у кого є сумніви у тому, що більшість підтримає його і вдруге…

Вся ця історія була не зовсім продуманою. Я думаю, що друге читання цього закону принципово змінить його ідеологію. Якщо ми і отримаємо якийсь такий закон, то він буде значно більш лояльний і значно більш пристосований до нинішньої української ситуації. До того, як ми створимо незалежні українські суди, я не думаю, що цей закон у нинішньому вигляді має право на існування. Більше того, я вірю, що в такому стані, в якому він є сьогодні, Президент ніколи не погодиться поставити під ним свій підпис.

Однак працювати над цією проблемою нам потрібно не лише тому, що у нас з’явився і був проголосований у першому читанні такий законопроект. Нам треба визнати, що стандарти журналістики в Україні все-таки бажають бути кращими. Ми повинні говорити про засилля у наших ЗМІ джинси та замовних брудних матеріалів – причому розміщуються вони як з одного, так і з другого чи третього боку. Я сама багато потерпіла від того: наприклад, коли я була в опозиції, я подала в суд на газету БЮТу «Вечірні вісті», яка облила мене брудом. Я виграла всі суди, але журналіст і газета так і не вибачилися переді мною, вони не спростували розповсюджені ними завідомо неправдиві дані, що стосувалися моєї особи.

Тому нам потрібно думати про те, як вирішити проблему відходу журналістики від європейських стандартів, про те, як повернути ці стандарти до української журналістики.

Проте повторю, це зовсім не означає, що ми сьогодні повинні приймати закон, який дасть можливість кидати людей в тюрми за слово – навіть якщо це слово неправдиве. Такий закон є неприйнятним, тим паче, що в нинішньому вигляді він загрожує не лише журналістам, а й будь-кому з громадян, слово яких може бути потрактоване як наклеп. При тому, що наші суди є наразі далекими від європейського стандарту, – зараз допускати цього не можна.

Тому питання дотримання високих стандартів у суспільному житті України – і в правоохоронній системі, і в судочинстві, і в журналістиці, і в політиці загалом – зараз стоїть в нашій державі як ніколи гостро. І доки Україна не буде триматися світових цивілізаційних стандартів в усьому, про що ми з вами говоримо, доти будуть виникати якісь такі дивні чи, я б навіть сказала, дикі підходи до вирішення тих чи інших проблем, на кшталт цього закону про наклеп.

Як ви гадаєте, чи не доцільно було б президенту особисто зараз висловитися з цього приводу? Не просто обмежитись загальною фразою про те, що він виступає за свободу ЗМІ і невтручання в їхню діяльність, а прямо заявити, що нинішня редакція даного законопроекту є неприйнятною, і він його не підпише. Це був би дуже потужний сигнал для політичних гравців як в Україні, так і за її межами…

Як гарант дотримання Конституції та прав людини, президент повинен дотримуватися процедури, бо демократія – це і є процедура. Тому для того, щоб президент зробив свій висновок стосовно конкретного документу, цей документ має до нього прийти. До Президента не надходило таких законопроектів, він не знайомився з цим документом.

Тому президент зможе висловити свою позицію стосовно цього законопроекту у визначений термін після того, як до нього надійде цей документ. І я переконана, що ця позиція буде дуже відповідальною, і вона буде відповідати високим стандартам його гарантій захисту прав і свобод українців.

Той факт, що автором цього законопроекту є радник президента – хай навіть і позаштатний – на ваш погляд, б’є по президенту? Грубо кажучи, вам не здається, що Віталій Журавський підставив президента?

Це – інше питання, і воно мусить бути адресовано не до мене. Я думаю, що подібні речі все-таки потрібно якось узгоджувати. Але, з іншого боку, у президента є дуже багато радників, і не всі вони мають можливість регулярно з ним зустрічатися та обговорювати всі свої ініціативи. Автор законопроекту особисто підтверджував, що це – його самодіяльність, він ні з ким не узгоджував цю ініціативу.

Можливо, він керувався у своїх діях якимись емоціями. Ви знаєте, в житті різне буває, і ми повинні з розумінням підходити до будь-яких ситуацій. Головне зараз – це виправити цю ситуацію і поставити все на свої місця.

Не робить помилок тільки той, хто взагалі нічого не робить. Ми всі робимо помилки, але сила нинішньої влади, якраз у тому й полягає, що ми вміємо чесно зізнаватись у своїх помилках і вчасно їх виправляти.

Тобто одностайне голосування фракції Партії регіонів за цей закон було помилкою?

Я не є членом парламенту і не маю жодних повноважень давати оцінки чи рекомендації такого характеру. Але зараз я йду в парламент для того, щоби мій скромний голос мав вплив у Верховній Раді.

Чи слідкуєте ви за долею нашумілого «мовного закону»?

Звичайно. Наша робоча група, яка працює під керівництвом Леоніда Кравчука і Раїси Богатирьової, напрацювала зміни до цього закону. Йдеться саме про ті зміни, про які ми домовлялися в Криму під час зустрічі Президента з представниками української інтелігенції. На жаль, поки що ці зміни не були схвалені на засіданні Кабінету міністрів, хоча спроба їх розглянути там уже мала місце…

Чому Кабмін не розглянув ваші зміни до закону?

Я не була присутньою на цьому засіданні, але чула, що там з цього приводу почалась якась дивна дискусія, яка, зрештою, нічим не закінчилась. Але я чула вчорашні висловлювання прем’єр-міністра з приводу мовного закону, тож я маю надію, що Кабінет Міністрів зверне дуже серйозну увагу на роботу нашої групи, і це питання буде вирішено.

Після того, як ці поправки будуть розглянуті Кабміном, ми подамо їх на оцінку Національній Академії Наук, а потім – на розгляд президента. Я дуже сподіваюся, що в Україні буде впроваджена розроблена нашою групою Програма розвитку української мови в нашій державі, і що для її фінансування будуть внесені відповідні правки в бюджет вже на наступний рік. Я дуже на це сподіваюся, і маю на це підстави, як і завжди, коли йдеться про речі, проекти і справи, освячені словом президента.

Один з авторів «мовного закону» Вадим Колесніченко, описуючи свій досвід роботи у групі Кравчука і Богатирьової, говорив, що вона фальсифікувала рішення про затвердження напрацьованих нею змін, що його не запрошували на її засідання…

Його завжди запрошували. Це він весь час казав, що, на жаль, не має часу приходити на наші засідання. Мені через це дуже шкода, і я сподіваюся, що він, якщо вважатиме за потрібне продовжувати нашу роботу, все-таки знайде для цього час. Бо наша робота не є одноденною, ми будемо і надалі працювати над проблемою розвитку і зміцнення статусу української мови як державної в нашій державі.

Тобто ця група стане постійно діючою, чи її діяльність завершиться одразу після того, як напрацьовані вами зміни будуть остаточно формалізовані?

Я думаю, що ми будемо працювати, аж доки ці зміни не будуть імплементовані. А пізніше, можливо, варто буде поставити питання про те, щоб ця група була постійно діючим органом. У багатьох країнах є наукові колективи чи навіть цілі інституції, які пильнують за розвитком державної мови. Я думаю, що створення подібної інституції, щонайменше на громадських засадах, в Україні зараз буде дуже корисним.