рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Михайло Кулиняк: Стас Михайлов – це, дійсно, якийсь феномен

    • Катерина Пешко
    • Розсилка
    Михайло Кулиняк: Стас Михайлов – це, дійсно, якийсь феномен

    Керівник палацу «Україна» про те, чому українському мистецтву немає місця в своїй країні

    Михайло Кулиняк за час роботи міністром культури запам’ятався деякими ініціативами на мистецькому фронті. Саме йому належить ідея повернути в Україну Дениса Матвієнка, який згодом очолив балетну трупу в Національній опері (після звільнення Кулиняка Матвієнка теж гучно «пішли» з театру). Довго обговорювалась й ініціатива міністра перевести все вітчизняне кіновиробництво на державні кіностудії.

    Та всі ці починання тьмяніють за скандалами, які супроводжували міністра за час його роботи в уряді. Кулиняка звинувачували в непотизмі через призначення 23-річної племінниці головним редактором журналу «Українська культура». До цього додався гучний корупційний скандал в Києво-Печерському історико-культурному заповіднику та суперечливі кадрові ротації в музеях, в тому числі звільнення керівника Національного художнього музею, який помітив зникнення картин відомих українських митців з Кабміну.

    Пропрацювавши в міністерстві три роки, Михайло Андрійович, в грудні 2012 року був відправлений у відставку. В лютому 2013 року він був призначений генеральним директором Національного палацу мистецтв «Україна». І тепер повинен боротись за український культурний продукт, якщо не в межах України, то принаймні на її головній сцені.

    Про перші результати своєї нинішньої роботи, а також про минулі скандали Михайло Кулиняк розповів в інтерв’ю «Главкому».

    «З міністерством ми зідзвонюємося регулярно»

    Михайле Андрійовичу, розкажіть, як воно працюється по посаді директора палацу мистецтв після міністерської посади? Більше вільного часу з’явилось?

    Відверто кажучи, вільного часу, дійсно, стало трошки більше. Немає такої кількості нарад, яку зобов’язаний відвідувати міністр. Та порівнювати нинішню посаду з минулою не варто. Тут, в палаці, більше контактів з творчими людьми, більше творчої роботи.

    Як ви зараз співпрацюєте з міністерством культури? Погоджуєте певні питання з вашим наступником Леонідом Новохатьком?

    Так, з міністерством ми зідзвонюємося регулярно. Вони деякі заходи тут проводять. Ми з ними з деяких питаннь консультуємося. Очікуємо на нову квиткову інструкцію. Дуже очікуємо, що будуть врешті впроваджені в дію зміни до Податкового кодексу, які були прийняті в кінці минулого року: щодо звільнення національного культурного продукту від ПДВ. Потрібно прийняти підзаконні акти – поки що міністерство цього не зробило.

    Як ви оціните роботу нового міністра? Коли Новохатько проходив на посаду, дехто закидав йому партійне минуле – роботу лектором КПУ, завідуючим відділком міськкому КПУ Києва, останнім керівником прес-центру ЦК КПУ…

    У Новохатька достатньо досвіду для цієї посади. Я не хочу згадувати радянський період. Він працював заступником в міністерстві в незалежній Україні. Багато чого залежить від команди, від настрою, від того, яку планку він собі поставить.

    Зараз найвідповідальніша подія – 200-річчя з дня народження Шевченка. На міністерстві культури лежить велика відповідальність. Думаю, у міністра роботи дуже багато.

    Палац «Україна» до святкування також долучився. Ми вже розпочали до 200-річчя театральний фестиваль, чого дуже давно не було. Вже були проведені два заходи із участю Романа Віктюка. Восени плануємо продовження. А грандіозною фінальною крапкою має бути забутий на 35 років твір «Коли цвіте папороть». Ми всі пам’ятаємо його, коли в 1978 році після генерального прогону він був заборонений, костюми були знищені. Один раз він виконувався в концертному виконанні – в 2011 році. Ми хочемо його повернути на сцену, власне, в автентичному виконанні на сцені палацу «Україна». Я вже поговорив з автором Євгеном Станковичем. Думаю, що до цього ми долучимо і Віктюка, і Раду Поклітару.

    Як вирішується справа з єдиним квитком. Ситуація, коли на одне місце на концерт в Палаці приходить кілька людей, не повториться?

    За ці пів року кілька разів були такі ситуації, доволі неприємні, із подвійними-потрійними продажами квитків. Мені приносили різні набори квитків: це і квитки, і запрошення якісь. Тому і виникла ідея зробити єдиний квиток палацу «Україна», який захищений голограмою.

    Він буде присутній також в Інтернеті – можна придбати його на сайті. Ми вже допрацьовуємо варіант з банком, коли цей квиток можна буде на місці оплатити кредиткою і одразу викупити. Зараз можна тільки забронювати його в касі і потім прийти викупити, або замовити доставку.

    Тепер схема виглядає так. Приходить організатор і говорить: от у вас є новий квиток, я хочу, щоб у мене продавав цей і цей реалізатор. Ми даємо йому електронний код доступу до системи. Він конектиться, і у режимі он-лайн може продавати квитки. В чому відмінність? Раніше завжди було так, що в касах палацу ніколи не було квитків – ну максими, 30-50 квитків перед самим концертом з’являлись. Зараз квитки є.

    «З двохсот концертів було десь чотири-п’ять українських»

    Чому на сцені палацу «Україна» так мало концертів українських виконавців? Ви вбачаєте в цьому, взагалі, проблему?

    Ми впроваджуємо гасло: «Повернемо українських зірок до «України». Палац в прямому і переносному значенні відкриває двері українським зіркам.

    Тобто для наших артистів будуть поступки щодо ціни за оренду та дорогу рекламу?

    Так. У нас є свої можливості. Для українських зірок ми робимо велике послаблення в цьому плані. У нас вже є домовленості з Гаріком Кричевським, Віктором Павліком, гуртом «Світязь», Віталієм Білоножком. З Олегом Скрипкою хочемо цикл концертів провести. Для українського артиста дуже престижним є виступ на сцені палацу. І кожен реально розуміє, що треба працювати і переконувати людей купувати квитки.

    Давайте конкретніше. Скільки коштує оренда головної сцени палацу «Україна»?

    Для організаторів концерту 190 тисяч гривень. Це - на цілий день.

    Тепер про «послаблення». На які поступки ви пішли українським артистам?

    Ми йдемо назустріч українським зіркам, на проведення їхніх концертів на паритетних засадах. Беремо частину ризиків на себе. Ми не виставляємо цю ціну. Вони не платять одразу ці 190 тисяч. Ми їх заробляємо спільно. Їм не потрібно нізвідки знаходити ці кошти. В багатьох з них таких коштів просто немає, і вони не можуть собі дозволити внести їх на рахунок палацу.

    А російські артисти легко з цим справляються?

    З задоволенням. Але це питання до організаторів їхніх концертів, тих, хто їх сюди привозить, прокатників, так би мовити.

    Для розуміння ситуації варто лише сказати, скільки на рік в палаці відбувається концертів українських виконавців, а скільки російських?

    До осені пропорція була зовсім не на користь українських артистів. Але зараз пішли вже «перші ластівки».

    І все-таки, якою була до цього моменту пропорція?

    З двохсот концертів, які проводилися в палаці «Україна», було десь чотири-п’ять українських. Звичайно, це мало.

    Найчастіше з українських зірок в палаці виступає ректор Михайло Поплавський? Він орендує головну сцену на якихось особливих умовах?

    Ні. Він, по-перше, не найчастіший наш гість. У нього тут планується два заходи зараз – концерт до Дня матері, також він проводить дитячий фестиваль. Відверто скажу, я схиляю перед ним голову. Як би скептично хтось не ставився до Поплавського, та окрім нього сьогодні ніхто не бере на себе сміливість провести дитячий фестиваль в «Україні». Ми зараз трошки ще подумаємо і, може, зможемо своїми силами також започаткувати дитячий фестиваль. Робить все Поплавський на тих самих умовах, що й інші. Так, це його піар, це піар його університету. Але разом з тим він збирає сотні дітей і повні зали.

    Скандальний мовний закон Колісниченко-Ківалова вплинув якось на афішу палацу?

    Абсолютно ні. Мистецтво – це така полікультурна, багатомовна сфера. Сьогодні тут Лана Дель Рей, завтра – Майкл Болтон, післязавтра – Філіп Кіркоров, потім – ансамбль Вірського. Не знаю, до чого цей закон прилаштувати. Є, слава Богу, світові зірки, які приїжджають і виступають на сцені палацу.

    Поговоримо про найуспішніших гастролерів. На вашу думку, в чому феномен російського співака Стаса Михайлова, який вже другий рік збирає в Україні по три аншлаги поспіль?

    Справді, навесні було три його концерти. І це, дійсно, якийсь феномен.

    Ви, до речі, на ці його концерти ходили?

    Ну, я приходив. Тому що, як директор, я завжди намагаюсь дивитись початок концерту, щоб усюди був порядок. Але на тих концертах - 70% жінок. Так що щодо феномена Стаса Михайлова, мабуть, потрібно проводити опитування серед жінок, а не у директора палацу. Мені важко відповісти, чим він так торкає жіночі серця.

    «Питання риторичне: чи достойна Лобода чи не достойна?»

    Прокоментуйте останні присвоєння звань заслуженої артистки співачці Світлані Лободі, та народного артиста – «шансоньє» Олегу Гаврилюку. Чим саме ці артисти прислужились українській культурі? Тим паче, що їхній репертуар переважно не включає українських пісень.

    За останні три роки, на моє глибоке переконання, система присвоєння звань набула чіткості. Їх перестали роздавати направо-наліво.

    Якщо ми почнемо міряти українського виконавця тільки по тому, чи співає він українські пісні, чи не співає, - це буде не правильно.

    Тоді «поміряйте» не по мові, а по якості. От в ситуації з Гаврилюком все більш-менш ясно: прохання президенту підписали 13 депутатів від Партії регіонів, шанувальників співака.

    Я не хочу коментувати лист народних депутатів. Та я був колись на концерті Олега Гаврилюка. Ми всі пам’ятаємо його кліпи ще десятирічної давнини. Просто дехто робить вигляд, що не пам’ятає. Вони були, і не було там якоїсь похабної поезії чи чогось такого. Для мене особисто Олег Гаврилюк – це трудяга. Він кожен рік проводить концерт в Будинку офіцерів, і завжди повний зал. Навряд чи ж він людей туди затягує обманом.

    А на концертах Лободи ви теж були? Вона й сольників, начебто, крім як в нічних клубах і не давала…

    Відверто скажу, не був. Але багато чув її на збірних концертах.

    Які пісні її знаєте? Яку з них вважаєте найбільшим творчим досягненням?

    Я не хочу заглиблюватись в її творчість. Це питання риторичне: чи достойна Лобода чи не достойна? Ми можемо звести в один список всіх артистів, і дискутувати по кожному, достойний він чи ні. Є таке рішення. І хай воно допоможе і Олегу, і Світлані здобути і принести для української естради ще більше. Це рішення не є помилковим.

    Якщо якогось виконавця підтримали, ми не повинні одразу шукати щось погане в ньому. Я категоричний противник такого підходу. Люди мистецтва – дуже ранимі.

    Як міністр в недавньому, можу сказати, що це завжди було проблемою: кого подавати, кого не подавати, хто більше достойний, хто менше достойний. За весь цей час, на мою думку, дуже мало естрадним співакам було присвоєно звань.

    Хто, взагалі, радить президенту в справі присвоєння цих звань? Як це було в часи вашої роботи в міністерстві культури? Скільки народних та заслужених стали такими саме з вашої подачі?

    Не було такого, щоб я колись давав особисту рекомендацію. На міністерство культури приходить багато подань на звання. Або від обласних адміністрацій, або від спілок, або від колективів. Міністерство культури їх обробляє і із своїми рекомендаціями всі їх подає на Адміністрацію президента. Після підготовки документів, «зваження» всіх «за» і проти, вони подаються на підпис президенту. Але якщо би були присвоєні звання всім, кому подають, укази були б сторінок по двадцять кожного разу.

    Моя позиція завжди була такою: президенту ніхто не радить – він сам рішення приймає. Він дивиться, скільки артист на сцені, що і як зробив. Звичайно, коли є рекомендаційні листи, - це йде як додатковий плюс. Президент – також жива людина, як і ми з вами.

    От на моїй пам’яті цирковий артист переміг в великому фестивалі Монте-Карло, і я це підкреслював, що він здобув славу для держави. Ми його подали – президент підписав. 90%, якщо не 95%, артистів, які отримали звання, відносились до академічного жанру, класичного.

    Дуже піднялася планка присвоєння звання «Героя» митцям. Це дуже добре. Отримав «героя» Богдан Ступка. Цього року – Михайло Резнікович (керівник Київського театру російської драми ім. Лесі Українки, - «Главком»). Ні в кого навіть питання не виникає, планка «героя» - дуже висока. Як і планка народного артиста. Дискутувати тут можна і дві доби. Але ми все одно не дійдемо якогось чіткого порозуміння. От якби десь було прописано, що народний артист має дати 100 концертів, а заслужений – 50, на концертах першого має бути 10 тисяч людей, у заслуженого – 5 тисяч. А так – це дуже тонка матерія.

    Якщо це артисту допомагає просуватися, якщо це для нього важливо, і він дійсно самовіддано працює, то, я вважаю, звань достойні всі.

    І все-таки. Ви не вважаєте, що українська культура знаходиться в певному занепаді? За часи президентства Леоніда Кучми, наприклад, українські виконавці, заслужені і народні, щороку вирушали в тури. Сьогодні українські артисти про тке лише не мріють. В цьому році на всеукраїнські гастролі зважилися поки що Ірина Білик, «ТіК», «Океан Ельзи». Що не так в нашому шоубізнесовому королівстві?

    «ВВ» зараз їде в тур. Але це не до мене. Тут немає політичної складової. Це питання більше до артистів. До того, чи відчувають вони в собі сили. Я розмовляв на останньому концерті з Іриною Білик. Вона сказала, що в наступний тур вже не скоро поїде, бо дуже важко. Це справді важко. Це величезна робота.

    А ви не думаєте, що проблема у більшості не у «знесиленні», а у фінансовій складовій?

    Ми самі допускаємо, що український продукт не в попиті. Тому я і хочу повернути українських артистів в палац, щоб всі зрозуміли, що на українських артистів ходити престижно.

    «Чиновники повинні докладати зусиль, щоби люди на кшталт Раду творили у нас»

    Палац «Україна» тривалий час після смерті Миколи Мозгового очолювала його дружина. Сьогодні Віолетта Мозгова є вашим заступником. Що саме входить до її повноважень?

    Вона заступник з художньої частини. Зараз у нас попереду велике свято – дитяче Євробачення. На ній якраз велика частина роботи, організаційні питання.

    Говорячи про святкування 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка ви згадали Раду Поклітару, засновника театру «Київ модерн-балет». Чому єдиний в своєму роді театр був доведений до такого тяжкого стану, що велика кількість учасників вимушені були залишити трупу, щоб мати змогу заробляти собі на життя? Незважаючи на новий набір, що йде до театру, відомо, що Поклітару отримав пропозицію робити постановку Большому театрі…

    Я з Раду познайомився ще будучи міністром. Ми декілька зустрічей провели, я зрозумів, що він дуже цікава та неординарна особистість. Міністерство знайшло можливість профінансувати його постановку «Перехрестя». Ми бачимо, з яким успіхом вона іде, хоча багато хто мені казав: нащо то тобі треба, де сучасний балет, а де міністерство культури?

    Раду Поклітару, справді, яскрава особистість. В нього багато пропозицій з Росії і з інших країн. На моє глибоке переконання, міністерство культури на сьогодні має зробити все, щоби він залишився тут і творив для України.

    Він домагався того, щоб його театр був у підпорядкуванні не міста, а Міністерства культури, що б дозволило збільшити фінансування. Але Мінкульт не відреагував на ініціативи балетмейстера. Чому?

    Питання, насправді, не в цьому. Питання – в статусі.

    Виплачувати нормальну зарплатню артистам театру, що входить до складу Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва, дозволив би статус національного? За словами самого балетмейстера, театр не встиг отримати цей статус через те, що вас зняли з посади міністра.

    Я вважаю, що театр давно заробив собі цей статус. І є просто рутинна документальна робота, яку потрібно робити. Я сподіваюсь, що після звернення Віктор Януковича–молодшого, участь міністерства в цьому питанні буде більш активною.

    Свого часу ви фактично повернули до України артиста балету Дениса Матвієнка. Як можете оцінити його скандальне звільнення з національної опери?

    Так, я його фактично повернув, і це було непросто. Звичайно, на нього трошки з острахом в колективі дивились, бо він діючий артист, він - зірка. Але ми побачили, скільки за два роки він провів гастролей, скільки привніс нового. Чиновники повинні докладати всіх зусиль, щоби люди на кшталт Дениса, на кшталт Раду творили у нас. Бо це - наша візитівка. Це те, чим ми можемо і маємо пишатися.

    Звільнення це вийшло зовсім якимось негарним. Сподіваюсь, що з приводу Дениса міністр ще своє останнє слово не сказав. Думаю, що він знайде час і розбереться в цій ситуації.

    Ви будете в цих питаннях щось радити своєму наступнику в Мінкульті?

    Я єдине йому можу порадити: Денис має залишитись в Україні. Ми ж всі прекрасно розуміємо – і міністр, і пересічний глядач, - Денис без роботи не залишиться. Ні сьогодні, ні завтра. А от чи буде він працювати в Україні, чи буде прославляти іншу країну – це питання.

    «Багато прикладів, коли дали статус місцевої пам’ятки, а вона і близько там не стояла»

    Ще одна проблема України – збереження об’єктів історико-культурної спадщини. Гостинний двір та Андріївський узвіз – це найгучніші скандали, але не далеко всі. Чому, поки в європейських країнах намагаються зберегти кожний камінець, що має хоч абияку цінність, у нас все забудовують, забуваючи про історію?

    Щодо Гостинного двору. Ми глибоко вивчали цю ситуацію. Гостинний двір на сьогодні не є пам’яткою національного значення.

    Ну, це теж питання: чому йому не повернули статус пам’ятки архітектури, а дали лише статус пам’ятки містобудування?

    Розумієте, для кожної пам’ятки є свої охоронні норми. Якщо забудовник, інвестор чітко їх виконує, я не бачу жодних проблем. Такі процеси відбуваються у всьому світі. Не можна робити так: давайте нічого нікому не дамо. Бо тоді воно просто все завалиться. Є питання виконання охоронного договору, тому що, дійсно, багато забудовників навіть не знають, що це таке. З цього приводу ми проводили круглі столи, наради – і в КМДА, і в міністерстві культури. Абсолютно всі пункти прописані чітко. Це щодо Гостинного двора.

    Тим більше, і щодо Андріївського узвозу. Ці будинки (але ж в цьому шумі ніхто нічого не чує), які, насправді, є історичними пам’ятками, ніхто не зносив. Просто хвиля пішла: ой, поламали Андріївський узвіз.

    У нас, дійсно, є об’єкти, які потребують державної підтримки. Але разом з тим нам потрібно довести наше законодавство до рівня, коли інвестор буде зацікавлений. В тій же Німеччині йдуть великі пільги по кредитуванню, коли ти берешся реставрувати пам’ятку. Тут є скритий резерв, де ми можемо знайти цих меценатів. Тому що жодна держава не осилить своїм бюджетом роботу по відновленню всіх пам’яток.

    Наскільки, взагалі, складним є процес присвоєння якійсь будівлі статусу пам’ятки архітектури? Скільки об’єктів за останні роки отримали такі статуси? І скільки з них отримали їх «неправильно»?

    Є ціла низка досліджень, археологія. Після того, як зібрані всі документи, приймається рішення в міністерстві, в департаменті охорони культурної спадщини. Потім, якщо це національна пам’ятка, питання виноситься на Кабінет Міністрів.

    Так, ми знаємо багато прикладів, коли дали статус місцевої пам’ятки, а вона зовсім і близько там не стояла. Цей процес ще треба удосконалювати.

    Але за три роки, наприклад, була проведена велика паспортизація об’єктів, які знаходяться і в Києво-Печерській Лаврі, і в Софії Київській. Як мене не клювали за зміну директорів. Але що було до того? З 70 пам’яток було, наприклад, паспортизовано три. Сьогодні всі пам’ятки паспортизовані. Є процеси, непомітні для людського ока, але їх потрібно робити для збереження нашої національної-культурної спадщини.

    Чи потрібно зберігати пам’ятники Леніну? Як ви оцінюєте нову хвилю «леніноповалу». Навіть мер Донецька Олександр Лук’янченко сказав, що в разі, якщо громада вирішить, що головній площі міста «Ленін» не потрібен, його знімуть.

    В Парижі є вулиця Леніна, але французи щось не виходять на вулиці з гаслами і не вимагають її перейменувати.

    Був Ленін в нашій історії – був. На це потрібно дивитись зважено. Це правильний хід – поставити це питання на референдум, спитати думку громади. Але ці пам’ятки все-таки є пам’ятками. І, мабуть, потрібно хоч знайти якесь місце, де вони будуть зберігатися. Може, наші діти захочуть прийти і подивитись на них.

    В пресі точаться розмови про загрозу виключення зі списку світової спадщини ЮНЕСКО національних заповідників «Софія Київська» та «Києво-Печерська Лавра». Ви особисто таку загрозу бачите?

    В 2012 році я був в Петербурзі, де намагалися ці питання піднімати. Піднімали деякі наші депутати. ЮНЕСКО чітко розуміє, де піар, а де реальні речі. Там сидять спеціалісти. Вони все бачать. Вимоги, які нам надає ЮНЕСКО, ми виконуємо.

    На цій сесії, влітку, Херсонес був прийнятий до списку. Це величезне досягнення. І дерев’яні церкви Карпатського регіону.

    Які ще об’єкти можуть увійти до спадщини ЮНЕСКО?

    Зараз подається «Петриківка», петриківський розпис як нематеріальна спадщина. І знаю, що готуються документи на Бахчисарайський ханський палац.

    Якщо б у нас були загрози – по Лаврі, по Софії, ніхто би особливо у нас нові об’єкти не брав.

    «Я ніколи не звільняв людей просто так, щоби звільняти»

    Як ви оцінюєте «свіжий» скандал в Мистецькому арсеналі, де директор Наталя Заболотна знищила «некоректний» розпис українського художника Володимира Кузнєцова. На чиєму ви боці?

    Я не хочу це коментувати, я всього не знаю. Правда десь посередині.

    Святкування 1025-річчя Хрещення Русі стало найгучнішою подією цього літа. Але тут знову постала проблема непропорційності українського та російського культурного продукту. Обурення викликали самі афіші, за якими в святі мали взяти участь лише дві українські групи – «Братья Карамазовы» та «С.К.А.Й.», при чому україномовний репертуар має лише остання. Зате від Росії – цілий ряд музикантів і хор. Зрозуміло, що наша влада давала свою згоду на саме таку програму.

    Коли приймали програму, дивились і представники міністерства, і адміністрації. Я не побачив там великих перекосів. Там була і російська, і українська мова. Це було об’єднавче свято.

    Та чомусь білоруським музикантам на цьому «об’єднавчому» святі місця чомусь не знайшлося.

    Якщо би було бажання і були заявки від них, то і вони були б. Жодної дискримінації в цьому немає. От якби від них приїхали колективи, а їх би не пустили – це інше.

    Тобто українські артисти просто не подавали заявки на виступ?

    Ну, дивіться, українські артисти були. Відібрали кращих з кращих. Але з Адміністрації президента немає когось, хто приходить і каже: бери тільки цього. Це вибір режисера. Режисер має можливість і право формувати концерт. Він несе за нього відповідальність, він його і формує.

    Народ абсолютно був задоволений концертом. І я не чув скарг на те, що були якісь перекоси.

    Ви згадали, що вам діставалося за звільнення директорів музеїв, заповідників в часи перебування на посаді міністра. Давайте поговоримо про найгучніші скандали. Прокоментуйте звільнення з посади директора Національного художнього музею України Анатолія Мельника, який заявив, що з приміщень Кабміну щезли картини відомих українських художників…

    Ой, ці картини були віддані в Кабмін в 2002 році. І коли вони щезли – невідомо.

    А з Анатолієм Івановичем ми не один раз зустрічалися і я просив його, щоб він привів хоч трошки до ладу музей. А він мені казав: в мене є три укази, трьох президентів, ви мені тут не розказуйте, я сам все знаю.

    Що саме він мав виправити?

    Там були і пошкоджені ікони і ще багато чого. Це була поточна робота, але вона повинна робитися. Час пройшов – я не хочу на цю тему багато говорити.

    Але пам’ятаєте, казали: все, Мельника не буде, буде завал. Зараз працює Задорожня – все нормально. Теж мене звинувачували журналісти, що я призначив Тетяну Міронову. Але ж я поставив її в.о. А Мельник, написавши заяву на звільнення, ще подавав в суди, хоча розумів, що це абсолютно безперспективно.

    Він офіційно був звільнений «за згодою сторін», але зазначав, що своєї згоди не давав.

    Заявляти можна що завгодно. Але те, що він був в трьох судах, врешті просто відтягнуло конкурс на призначення на посаду. Який суддя може прийняти інше рішення, якщо є заява, написана його рукою? Для чогось це йому було потрібно, може, для піару, я без поняття.

    Я ніколи не звільняв людей просто так, щоби звільняти. До того неодноразово зустрічався з тими людьми і намагався все-таки знайти з ними спільну мову. Я їх просив, я їм давав орієнтири, за якими треба працювати. Клювали мене сильно. Але час пройшов, і всі бачать правий був я, чи ні.

    «Часто-густо монастирі утримують об’єкти нерухомості в кращому стані, ніж держава»

    Після скандалу в Києво-Печерському історико-культурному заповіднику його спочатку залишила зірка Playboy Влада Прокаєва. А незабаром посади гендиректора була позбавлена Вікторія Ліснича. З кимось з них ви після того спілкувались?

    З Лісничою я не бачився після того, і бажання такого особливо не маю. Питання не в тому навіть, що вона десь говорила чи робила. У нас була чітка лінія. Там великий колектив. І я від неї просив на той час тільки одне: зберегти колектив. А як людина, яка пропрацювала в міністерстві, вона мала розуміти загальну державницьку позицію. Директор – це така об’єднавча людина. Там не було спокійно – і при Кролевцю, і при Громовій. Перші три місяці Ліснича об’єднавчу функцію виконувала. Потім почався якийсь абсолютно броунівський рух. Оця історія із хабарем, взагалі, фантастична. Ми всі розуміємо, що такого не могло бути, щоб за заступника директора хтось платив 50 тисяч доларів. Це смішно.

    В чому тоді полягала суть конфлікту?

    Я думаю: в них був свій жіночій конфлікт. Що вони там одна одній наговорили - уявити не можна. Прокаєву до мене привела Ліснича, коли ще працювала в міністерстві. Наступні її неадекватні дії мені важко пояснити.

    Взимку ще з’явились новини, що Прокаєва повернулась в Лавру і працює радником директора? Вона, дійсно, поверталась після такого скандалу?

    Та не працює вона там давно. Вона не поверталась. Це такі дрібні провокації.

    Але дещо щодо пані Прокаєвої я хочу сказати. Ми чомусь поставили на ній якесь клеймо. У мене колись була зустріч з журналістами, я питав: чого ми добиваємося? Ну, давайте зробимо списки всіх наших моделей і десь пропишемо, що їм не можна заходити в Лавру, Володимирський собор, в церкву? Вони у нас прокажені чи прокляті?

    Прокаєва працювала помічником – це справа директора. Що таке на Владі Прокаєвій є, що їй треба забороняти працювати в заповіднику? Жодний представник церкви нічого не сказав. Там виявилося терпимості більше, ніж у нас. Що вона зробила такого гріховного і страшного? 20 років тому була моделлю? Так зараз вона мати, в першу чергу. В неї двоє дітей. Якщо мені хтось назве реальну причину, за якою Прокаєва не може заходити в Києво-Печерську Лавру, я вибачусь і скажу: так, я мав заборонити Лісничій приймати її на посаду помічника. Я не захищаю ані Прокаєву, ані Лісничу. Але ми повинні бути більш гуманними та справедливими.

    Єдине, мені незручно, що в результаті того скандалу і я привніс такий неспокій в Лавру, святе місце.

    Якщо відверто, то скандалами заповідник «повниться» при будь-якому керівництві. Що ви скажете з приводу можливої підміни експонатів в заповіднику та листа працівників СБУ, в якому вони жаліються, що їх не допускають перевірити оригінальність ікон?

    Це був колись написаний лист. Я сам подекуди ініціював додаткову перевірку. Тому що все-таки запасники – це наше надбання. Може, СБУ колись хотіли зайти самі? Але так не буває. Беруться спеціалісти Лаври. Це ціла процедура. Ми жодних підмін не виявили.

    Як вам, взагалі, практика заповідника передавати пам’ятки архітектури національного значення в користування монастирю? Деякі з таких документів йдуть ще за вашим підписом.

    Часто-густо монастирі утримують ці об’єкти нерухомості в кращому стані, ніж це собі може дозволити держава. На пожертви чи ще на щось…

    Коли в тій же «орендованій» Трапезній церкві, пам’ятці національного значення, вікна замінюють на «пластик», це можна вважати кращим утриманням?

    Так, це не добре. Це було ще зроблено до мого приходу в міністерство.

    Але я кажу про що? Я не бачу нічого поганого, якщо монахам передадуть якусь будівлю. Але треба чітко прописувати всі умови, за якими вона буде зберігатися як пам’ятка архітектурного значення.


    Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

    Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies